За десять років до війни оповідач відпочивав на Рив’єрі, у маленькому пансіоні. У сусіднім отеленні розігрався великий скандал. Денним поїздом туди прибув молодий француз, що відразу привернув загальну увагу своєю красою й люб’язністю. Він дуже швидко з усіма познайомився й через дві години після приїзду вже грав у теніс із дочками добросердого фабриканта з Ліона

На наступний ранок він поїхав ловити рибу з датчанином, після обіду він біля години просидів у саду із дружиною лионского фабриканта мадам Анриэт, потім грав у теніс із її дочками, а ближче до вечора розмовляв у вестибюлі готелю з німецькою парою. Біля шести годин оповідач зустрів француза на вокзалі, куди пішов, щоб відправити лист. Француз сказав, що зненацька їде по невідкладній справі, але через два дні повернеться. За вечерею всі тільки про нього й говорили, звеличуючись його приємну, веселу вдачу. Увечері в отеленні піднялася метушня:

мадам Анриэт не повернулася із прогулянки. Її чоловік метався по березі моря й безуспішно кликав неї. Подзвонили в поліцію. Фабрикант піднявся наверх, щоб заспокоїти дочок, і знайшов лист, де мадам Анриэт повідомляла, що їде з молодим французом. Всі були обурені: тридцатитрехлетняя чимала жінка кинула чоловіка й двох дітей заради парубка, з яким тільки напередодні познайомилася. Більшість мешканців пансіону вирішили, що вони були знайомі раніше, і тільки оповідач відстоював можливість настільки жагучої любові з першого погляду. Вони обговорювали цей випадок від супу до пудингу. Миссис К., літня представницька англійка, по мовчазній угоді була головою маленького кружка, що збирався за табльдотом. Зважаючи на все, неї радувало, що, незважаючи на всі заперечення, оповідач завзято захищав мадам Анриэт, і коли підійшов час його від’їзду, вона написала йому лист, де просила дозволу розповісти йому один випадок зі свого життя. Оповідач, зрозуміло, відповістив згодою, і вона запросила його після обіду до себе в кімнату. Миссис К. зізналася, що події, що відбулися з нею протягом двадцяти чотирьох годин двадцять п’ять років тому, не дають їй спокою, і навіть зараз, коли їй шістдесят сім років, не проходить ні дня, щоб вона не згадала про їх. Вона ніколи нікому про це не розповідала й сподівається, що оповідання полегшить їй Душу

Дочка багатих лендлордів, що володіли більшими фабриками й маєтками в Шотландії, вона у вісімнадцять років вийшла заміж, народила двох дітей і щасливо жила до сорока років. Але раптово чоловік її занедужав і вмер, сини були дорослими, і вона відчула себе дуже самотньої. Щоб розсіятися, вона відправилася подорожувати. І от на другий рік свого вдівства вона приїхала в Монте-Карло. Там вона часто заходила в казино, розважаючись тим, що спостерігала не за особами, а за руками гравців: цьому навчив її покійний чоловік. І от один раз вона побачила на ігорному столі дивні руки:

білі, гарні, вони металися по зеленому сукну, як живі істоти, у них були стільки страсті, стільки сили, що миссис К. не могла відірвати від них око. Нарешті вона зважилася глянути в особу людини, якому належали ці магічні руки. Вона ніколи ще не бачила такої виразної особи. Це був парубок років двадцяти п’яти з ніжними гарними рисами. Коли він вигравав, руки й особа його випромінювали радість, коли програвав - погляд тьмянів, руки безсило падали на стіл. Нарешті руки його, поганявши по кишенях, нічого не знайшли. Він програв всі гроші. Парубок рвучко підхопився й побрів до виходу. Миссис К. відразу зрозуміла, що він збирається покінчити із собою. Вона кинулася за ним. Нею рухала не любов - те був страх перед чимсь жахливим, інстинктивне бажання допомогти

Вийшовши з казино, парубок безсило опустився на лаву. Миссис К. зупинилася неподалік, не вирішуючись підійти до нього. Почалася злива. Парубок продовжував нерухомо сидіти на лаві, немов не зауважуючи його. Миссис К. підбігла до нього, смикнула його за рукав і сказала: «Идемте!» Єдиною її думкою було повести нещасного із цієї лави, витягти куди-небудь під дах, де сухо й тепло. Він прийняв неї за кокотку й сказав, що в нього немає квартири і йому нікуди неї запросити. Миссис К. підкликала екіпаж і попросила кучерів відвезти їх у який-небудь готель попроще. Там вона хотіла дати парубку сто франків, щоб він заплатив за кімнату й ранком виїхав у Ніццу. Але він відмовився від грошей: йому нічого не потрібно, однаково його життя кінчене, йому нічим не можна допомогти. Миссис К. наполягала, але парубок не уступав. Нарешті він рішуче вимовив: «Ідемо» - і потяг її за собою по сходам, і вона, до тієї хвилини помишлявшая лише про порятунок нещасного, покірно пішла за ним. Ранком миссис К. прокинулася, з жахом згадуючи божевільну ніч, і, згоряючи від сорому, хотіла потихеньку піти, але, глянувши на зовсім дитячу особу сплячого парубка, відчула приплив ніжності й радості тому, що врятувала його. Коли парубок прокинувся, миссис К. призначила йому зустріну опівдні у дверей казино й пішла. Радісна свідомість, що вона комусь потрібна, хвилювало їй кров

Зустрівшись із парубком, миссис К. запросила його пообідати разом у маленькому ресторані. Він розповів їй, що походить зі старого аристократичного роду галицьких поляків. Він учився у Відні, і після успішно зданого іспиту дядько повіз його в Пратер, і вони разом пішли на перегони. Дядько виграв велику суму, і вони відправилися обідати в дорогий ресторан. Наступного дня парубок знову поїхав на перегони, і йому повезло: він потроїв отриману в подарунок від батька суму. Його охопила пристрасть до гри. Він не міг думати ні про що іншому й швидко програв всі гроші. Він украв перлові серги в старої тітки й заклав їх, продав свою валізу, одяг, парасольку, навіть хрестик, подарована хресною матір’ю. Миссис К. обіцяла дати йому грошей, щоб він викупив коштовності, поки крадіжка не виявлена, і виїхав додому, якщо він заприсягне, що ніколи більше не буде грати. Парубок дивився на миссис К. з повагою й подякою. В очах його стояли сльози. Миссис К. вручила парубку необхідну суму грошей і обіцяла після візиту до кузини прийти на вокзал проводити його. Коли парубок пішов, миссис К. відчула розчарування. Він поставився до неї, як до ангела-хоронителя, але він не бачив у ній жінки, меж тим як їй жагуче хотілося, щоб він стис неї в обіймах; вона була готова піти за ним на край світла, знехтувавши людську поголоску, як мадам Анриэт за ледь знайомим французом. Миссис К. пробула в кузини недовго: пославшись на мігрень, вона повернулася до себе в готель. Вона відчула, що не може відпустити парубка, що повинна поїхати разом з ним, щоб провести разом цю ніч, що випливає - стільки, скільки він захоче. Вона стала гарячково збирати речі. Коли вона вже хотіла йти, до неї зайшла кузина, стурбована її нездужанням. Миссис К. ніяк не вдавалося випровадити кузину, нарешті вона не витримала й, сказавши: «Прощай, мені треба йти», кинулася до виходу, не обертаючи уваги на неї здивований погляд

Миссис К. спізнився: поїзд уже рушив. Вона стояла на пероні, немов скам’янівши. Придя в себе, вона вирішила піти в казино, щоб розшукати стіл, за яким сидів парубок, коли вона вперше побачила його, щоб уявити собі його руки. Коли вона ввійшла в зал, то побачила парубка на тім же місці, що й напередодні. Вона вирішила, що в неї галюцинація, але це було не так - парубок не виїхав, він прийшов з її грішми в казино й, поки вона в розпачі рвалася до нього всім серцем, самозабутньо грав. Миссис К. розлютувалася. Вона довго дивилася на нього в упор, але він не зауважував неї. Коли вона торкнула його за плече, він спочатку навіть не довідався її.

Pages: 1 2