«Це незвичайна комедія! - попереджає актор, що вимовляє пролог. - У ній немає ніяких непристойностей, немає ні звідника, ні розпусниці, ні хвалькуватого воїна, ні підкидьків, ні закоханого, що викрадає кохану, а тільки гра долі, марність людських намірів і шляхетність доконаної доблесті».

Були в Греції дві сусідні області, Этолия й Элида. В одного старого з Этолии було два сини, Филополем і Тиндар. Молодшого, Тиндара, ще малою дитиною викрав хитрий раб і продав в Элиду. Там хазяїн віддав хлопчика в товариші власному синишке Филократу; Филократ і Тиндар виросли друзями. Пройшло багато років, між Этолией і Элидой почалася війна. Старший син этолийского старого Филополем потрапив в элидский полон, а Филократ і Тиндар - в этолийский полон, і купив їх саме старий батько, не знаючи, що один із бранців - його власний син. Воістину «людьми грають боги, немов мячиком!».

Дія розігрується в Этолии. Починається п’єса монологом дармоїда - без цього персонажа не змогла обійтися навіть така незвичайна комедія. Це дармоїд Филополема, що недавно потрапив у полон; жаль його, молодець був хлопець, ніхто від нього голодним не йшов! А тепер доводиться худнути й хиріти, поки старий батько не виручить сина. «Потерпи, - говорить йому старий, - от я саме купив двох элидских бранців, хазяїна з рабом, - хазяїн зі знатних, може бути, за нього й удасться виручити сина».

Старий знає, що один з його бранців хазяїн, а іншої - раб, але не знає, що - хто. А тим часом знатний Филократ і раб Тиндар зговорилися й помінялися одягом і іменами. Старий підкликає до себе знатного - а до нього підходить Тиндар. «Яке тобі в рабстві?» - «Що робити, доля грає людиною: був хазяїном, став рабом. Одне скажу: якщо доля відплачує по справедливості, то пошле вона мені хазяїна такого, якої був я сам - лагідного й не жорстокого. І інше скажу: якщо доля відплачує по справедливості, то яке мені тут, таке буде й твоєму синові в чужому полоні». - «Хочеш повернутися на волю?» - «Хто ж не хоче!» - «Допоможи мені повернути сина - відпущу й тебе й твого раба й грошей не візьму». - «Ay кого він у полоні?» - «У такий^-те». - «Це друг мого батька, батько допоможе. Тільки зроби от що: пішли до нього із цією звісткою мого раба, а то він візьме й не повірить». - «А якщо твій раб утече й не повернеться?» - «Я адже залишаюся в тебе в стані: як буде батько викуповувати мене, ти й запитаєш із його викуп відразу за обоє». Старий погоджується, бачачи, як віддані один одному двоє бранців, і відсилає в Элиду Филократа, не знаючи, що це не раб, а пан

Перерва в дії знову заповнює дармоїд, що тужить про ситні колишні часи: все точно виродилися, всі немов зговорилися, ні жарту, ні послуги їм не потрібні, аби тільки обійти голодного обідом! Коли це в них такий страйк - впору звертатися в суд: нехай їх оштрафують на десять обідів на користь дармоїдів!

Раптом на сцену вертається старий, а з ним несподівана людина - ще один элидский бранець, приятель филократа, що попросив його про побачення з ним. Тиндар у паніці: ця людина відмінно знає, хто є хто, він розкриє хазяїнові весь обман; «як мені шкода бідних різок, що зламають об мене!». Тиндар намагається пручатися. «Ця людина божевільний, - говорить він хазяїнові, - він мене кличе Тиндаром, а тебе буде кликати Аяксом, не слухай його, тримайся від нього подалі - уб’є!» «Ця людина ошуканець, - говорить хазяїнові бранець, - змолоду він раб, вся Элида це знає, а Филократ навіть на вид не такий!» У старого голова йде навкруги. «Який же на вид Филократ?» - «Сухощавий, з гострим носом, чорноокий, тілом білий, кучерявий, ледве з рижинкой». - «Горі! так воно і є!» - викликує хазяїн, чуючи точний опис того із бранців, якого він сам тільки що упустив з рук. «Видно, правду говорять: немає правдивих рабів, гарний бреше на користь панові, а дурний на шкоду панові. Ну, люб’язний, що ти вірний панові, - це, може, і похвально, а за те, що мене обманював, - у кайдани його й у каменоломню!» Бідолаху ведуть, а мимовільний його разоблачитель гірко кається, так пізно.

Отут знову уривається нахлібник - уже не сумовитий, а торжествуючий. «Улаштовуй, хазяїн, бенкет, а мене дякуй, як бога! Радісні звістки: прийшов корабель, а на ньому твій син Филополем, і той бранець, якого ти відіслав, і ще той раб, що колись давно від тебе втік із твоїм молодшим синком на чужину». - «Ну, коли так - ТИ мій вічний гість, беру тебе в будинок доглядачем за всіма припасами!» Старий біжить на пристань, нахлібник біжить у комору. Так і є: от Филополем, а от Филократ - не скористався з нагоди бігти, а виконав обіцянку й повернувся за товаришем. Видно, є ще на світі дружба й шляхетність! «Ну, а ти, - звертається старий до випадного раба, - якщо хочеш пощади, визнайся: що ти зробив з моїм синком?» - «Продав у рабство - батькові от цього». - «Як? так виходить, Тиндар - мій син! А я його послав у каменоломню!» Тиндара негайно звільняють, викрадача заковують у його кайдани, Филополем обіймається із братом, Филократ на них любується, і все хором звертаються до публіки: «Ми комедію вам дали моральну, глядачі: / Мало є таких комедій, вдачі поліпшуючих! / От тепер і покажіть, хто з вас нагороду дати / Чесноти бажають: тих пускай поплещуть!»

М. Л. і В. М. Гаспарови