Дія відбувається в XX в. у районі Данцига. Оповідання ведеться від імені Оскара Мацерата, пацієнта спеціального лікувального закладу, людини, чий ріст припинився у віці трьох років і який ніколи не розстається із бляшаним барабаном, перевіряючи йому всі таємниці, описуючи з його допомогою все, що бачить навколо. Санітар по імені Бруно Мюнстерберг приносить йому пачку чистого паперу, і він починає життєпис - своє й своєї сім’ї

Насамперед герой описує бабусю по материнській лінії, Ганну Бронски, селянку, що один раз у жовтні 1899 р. урятувала від жандармів діда героя, Йозефа Коляйчека, сховавши його під своїми численними широкими спідницями. Під цими спідницями в той пам’ятний день, говорить герой, була зачата його мати Агнес. У ту ж ніч Ганна і Йозеф обвінчалися, і брат бабки Винцент відвіз молодих у центральне місто провінції: Коляйчек ховався від влади як палій. Там він улаштувався плотарями під ім’ям Йозефа Вранка, що потонуло якийсь час назад, і жив так до

1913 р., поки поліція не напала на його слід. У той рік він повинен був переганяти пліт з Києва, куди плив на буксирі «Радауна».

На тім же буксирі виявився новий хазяїн Дюкерхоф, у минулому майстер на лісопильні, де працював Коляйчек, що його довідався й видав поліції. Але Коляйчек не захотів здаватися поліції й після прибуття в рідний порт стрибнув у воду в надії добратися до сусіднього причалу, де саме спускали на воду корабель за назвою «Колумб». Однак по шляху до «Колумбу» нього довелося пірнути під занадто довгий пліт, де він і знайшов свою смерть. Оскільки тіло його не було виявлено, ходили слухи, начебто йому все-таки вдалося врятуватися й він сплив в Америку, де став мільйонером, розбагатівши на торгівлі лісом, акціях сірникових фабрик і страхуванні від вогню

Через рік бабуся вийшла заміж за старшого брата покійного чоловіка, Грегора Коляйчека. Оскільки він пропивав усе, що заробляв на пороховому млині, бабусі довелося відкрити бакалійну крамницю. В 1917 р. Грегор умер від грипу, і в його кімнаті оселився двадцятилітній Ян Бронски, син бабусиного брата Винцента, що збирався служити на головному поштамті Данцига. Вони з кузиною Агнее дуже симпатизували один Одному, але так і не одружилися, а в 1923 р. Агнес вийшла заміж за Альфреда Мацерата, з яким познайомилася в госпіталі для поранених, де працювала медсестрою. Однак ніжні відносини між Яном і Агнес не припинилися - Оскар неодноразово підкреслює, що схильний скоріше вважати своїм батьком Яна, ніж Мацерата, Сам Ян незабаром женився на кашубських дівчинах Хедвиг, з якої прижив сина Стефана й дочка Маргу. Після висновку мирного договору, коли область навколо устя Вісли була проголошена Вільним містом Данцигом, у чорті якого Польща одержала вільний порт, Ян перейшов служити на польську пошту й одержав польське громадянство. Чету ж Мацератов після весілля відкупила розорену боржниками крамницю колоніальних товарів і зайнялася торгівлею

Незабаром на світло з’явився Оскар. Наділений не по-детски гострим сприйняттям, він назавжди запам’ятав слова батька: «Коли-небудь до нього відійде крамниця» і слова матінки: «Коли маленькому Оскарові здійсниться три роки, він у нас одержить бляшаний барабан». Першим його враженням став метелик, що б’ється об палаючі лампочки. Він немов тарабанив, і герой нарік його «наставник Оскара».

Ідея одержати крамницю викликала в героя почуття протесту, а речення матінки сподобалося; відразу усвідомивши, що йому призначене буде все життя залишатися незрозумілим власними родителями, він назавжди перехотів жити, і лише обіцянка барабана примирило його з дійсністю. Насамперед герой не побажав рости й, скориставшись помилкою Мацерата, що забили закрити кришку льоху, у свій третій день народження звалився зі сходи, що ведуть униз. Надалі це позбавило його від ходіння по лікарях. У той же день з’ясувалося, що голосом він здатний різати й бити скло. Це була для Оскара єдина можливість зберегти барабан. Коли Мацерат спробував відняти в нього пробитий до дір барабан, він лементом розбив скло напольних годин. Коли на початку вересня 1928 р., у його четвертий день народження, барабан спробували замінити іншими іграшками, він розтрощив всі лампи влюстре.

Оскарові здійснилося шість років, і матінка спробувала визначити його в школу імені Песталоцци, хоча з погляду навколишніх він ще толком не вмів говорити й був досить нерозвинений. Спочатку хлопчик сподобався вчительці по імені фрейлейн Шполленхауэр, тому що вдало пробарабанив пісеньку, що вона попросила проспівати, але потім вона вирішила забрати барабан у шафу. На першу спробу вирвати барабан Оскар тільки подряпав голосом її окуляри, на другу - голосом же розбив всі шибки, а коли вона спробувала вдарити його ціпком по руках, розбив їй окуляри, до крові подряпавши особу. Так окончилась для Оскара навчання в школі, але він будь-що-будь хотів вивчитися читати. Однак нікому з дорослих не було справи до недорозвиненого виродка, і лише подруга матінки бездітна Гретхен Шефлер погодилася вчити його грамоті. Вибір книг у її будинку був досить обмежений, тому вони читали «Виборчу спорідненість» Ґете й важкий тім «Распутін і жінки». Навчання давалося хлопчикові легко, але він змушений був приховувати свої успіхи від дорослих, що було дуже важко й образливо для нього. Із трьох-чотирьох років, поки тривало навчання, він виніс, що «у цьому світі кожному Распутіну протистоїть свій Ґете». Але особливо його радувало порушення, що матінка й Гретхен випробовували від читання книги Ораспутине.

Спочатку мир Оскара вичерпувався горищем, з якого були видні всі прилеглі двори, але один раз дітвора нагодувала його «супом» з товченої цегли, живих жаб і сили, після чого він став віддавати перевагу далеким прогулянкам, найчастіше за руку з матінкою. По четвергах матінка брала Оскара із собою в місто, де вони незмінно відвідували магазин іграшок Сигізмунда Маркуса, щоб купити черговий барабан. Потім матінка залишала Оскара в Маркуса, а сама йшла в дешеві мебльовані кімнати, які Ян Бронски спеціально знімав для зустрічей з нею. Один раз хлопчик утік з магазина, щоб испробовать голос на Міському театрі, а коли повернувся, застав Маркуса на колінах перед матінкою: він умовляв її бігти з ним у Лондон, але вона відмовилася - через Бронски. Натякаючи на прихід до влади фашистів, Маркус, крім іншого, сказав, що хрестився. Однак це йому не допомогло - під час одного з погромів, щоб не потрапити в руки погромників, йому довелося покінчити ссобой.

В 1934 р. хлопчика повели в цирк, де він зустрів ліліпута по імені Бебра. Передбачаючи смолоскипові ходи й паради перед трибунами, той вимовив пророчі слова: «Постарайтеся завжди сидіти серед тих, хто на трибунах, і ніколи не стояти перед ними. …Маленькі люди подібні до нас із вами відшукають містечко навіть на самій переповненій сцені. А якщо не на ній, те вуж вірно під нею, але нізащо - перед нею». Оскар назавжди запам’ятав завіт старшого друга, і коли один раз у серпні 1935 р. Мацерат, що вступив у нацистську партію, пішов на якусь маніфестацію, Оскар, сховавшись під трибунами, зіпсував весь хід, барабаном збиваючи оркестр штурмовиків на вальси й інші танцювальні ритми

Узимку 1936/37 р. Оскар грав із себе спокусника: сховавшись напроти якого-небудь дорогого магазина, він голосом вирізав у вітрині невеликий отвір, щоб її покупець, що розглядає, міг взяти річ, що сподобалася. Так Ян Бронски став власником дорогого рубінового кольє, що підніс своїй коханій Агнес.

Барабаном перевіряв Оскар істинність релігії: давши барабан у руки гіпсовій дитині Христу в храмі, він довго чекав, коли той почне грати, але чуда не відбулося. Коли ж його застав на місці злочину вікарій Рашцейя, він так і не зумів розбити церковні вікна,

Pages: 1 2