Перекази по добутку «Казки матінки Гуски, або Історії й казки колишніх часів з повчаннями». Казка «осилная шкіра». Віршована казка починається з опису щасливого життя блискучого короля, його прекрасної й вірної дружини і їхньої чарівної крихітки-дочки. Жили вони в чудовому палаці, у багатій і квітучій країні. У королівській стайні поруч із жвавими скакунами «відгодований осел розвісив мирно вуха». «Господь йому утробу так налагодив, що якщо він часом і гадил, так золотом і сріблом». Але от «у розквіті пишного років недугою дружина володаря раптово вбитий». Умираючи, вона просить чоловіка «іти вдруге під вінець лише з тією обраницею, що буде, нарешті, мене пречервоній і достойней». Чоловік «заприсяг їй крізь ріку зліз божевільних у всім, чого вона чекала…

Серед удівців він був із самих шумних! Так плакав, так ридав…» Однак же «не минув рік, як мовлення про сватовстве безсоромну йде». Але покійницю перевершує красою лише її власна дочка, і батько, воспылав злочинною пристрастю, вирішує женитися на принцесі. Та в розпачі їде до своєї хресного - добрій феї, що живе «у глухомані лісів, у печерній імлі, меж раковин, коралів, перламутру». Щоб розбудувати жахливе весілля, хресна радить дівчині зажадати в батька вінчальне вбрання відтінку ясних днів. «Завдання хитра - ніяк не здійсненне». Але король «кравецьких кликнув майстрів і наказав з високих тронних крісел, щоб до завтрашнього дня подарунок був готовий, - інакше як би він їх, годиною, не повісив!» І ранком несуть «кравці дарунок чудесний». Тоді фея радить хрещениці зажадати шовк «місячний, незвичайний - його не зможе він дістати». Король кличе золотошвеек - і через чотири дні плаття готове. Принцеса від захвату ледь не покоряється батькові, але, «спонукувана хресної», просить убрання «чудесних сонячних квітів». Король загрожує ювелірові страшними катуваннями - і менше ніж за тиждень той створює «порфіру з порфір». - Яка дивина - обновки! - презирливо шепотить фея й велить зажадати в государя шкіру дорогоцінного осла. Але пристрасть короля сильніше скнарості - і принцесі негайно приносять шкіру

Отут «хресна сувора знайшла, що на шляхах добра бридливість недоречна», і за порадою феї принцеса обіцяє королеві вийти за нього заміж, а сама, накинувши на плечі мерзенну шкіру й вимазавши особу сажею, біжить із палацу. Чудесні плаття дівчина кладе в скриньку. Фея дає хрещениці чарівний прутик: «Покуда він у вас у руці, скринька поповзе за вами вдалечині, як кріт ховаючись під землею».

Королівські гінці дарма шукають утікачку по всій країні. Придворні в розпачі: «ні весілля, виходить, ні бенкетів, ні тортів, виходить, ні тістечок… Капелан усіх більше засмучувався: перекусити він ранком не встиг і зі шлюбним угощеньем распрощался».

А принцеса, одягнена старчихою, бреде по дорозі, ища «хоч місця птахівниці, хоч свинопаски навіть. Але самі злиденні нечупарі вслід плюють». Нарешті нещасну бере в прислуги фермерша - «свинячі стійла забирати так ганчірки сальні стирати. Тепер у чуланчике за кухнею - двір принцеси». Нахаби сільські й «мужичню огидно термосять її», так ще й насміхаються над бедняжкой. Тільки й радості в неї, що, замкнувшись у неділю у своїй комірці, вимитися, нарядитися те в одне, то в інше чудове плаття й повертітися перед дзеркальцем. «Ах, місячне світло злегка її бледнит, а сонячний трошечки повнить… Усіх краще плаття блакитне!»

А в цих краях «тримав блискучий пташиний двір король розкішний і всесильний». У цей парк часто навідувався принц із юрбою придворних. «Принцеса видали в нього вже закохалася». Ах, якщо б він любив дівиць в ослиній шкірі! - зітхала красуня

А принц - «геройський вид, звичка бойова» - якось набрів на зорі на бідну хатину й розглянув у щілинку прекрасну принцесу в чудовому вбранні. Убитий її шляхетною зовнішністю, юнак не зважився ввійти в халупу, але, повернувшись у палац, «не їв, не пив, не танцював; до полювання, опері, забавам і подругам він охолонув» - і думав лише про таємничу красуню. Йому сказали, що в убогій хатині живе брудна старчиха Ослина Шкіра. Принц не вірить. «Він гірко плаче, він ридає» - і вимагає, щоб Ослина Шкіра спекла йому пиріг. Любляча королева-мати не суперечить синові, а принцеса, «чуючи ці звістки», квапиться замісити тісто. «Говорять: трудячись надзвичайно, вона… зовсім-зовсім випадково! - в опару упустила перстенек». Але «думку моє - отут був розрахунок її». Адже вона ж бачила, як принц дивився на неї в щілинку!

Одержавши пиріг, хворий «пожирав його з такою пристрастю жадібної, що, право, здається удачею неабиякої, що він кільця не проковтнув». Оскільки ж юнак у ті дні «худнув жахливо… вирішили медики одноголосно: принц умирає від любові». Усі благають його женитися - але він згодний взяти в дружин лише ту, котра зможе надягти на палець малюсінький перстенек зі смарагдом. Усе дівиці й удови приймаються истончать свої пальці

Однак ні знатним дворянкам, ні милим гризеткам, ні куховаркам і батрачкам кільце не підійшло. Але от «з-під ослиної шкіри з’явився кулачок, на лілію схожий». Сміх змовкає. Усі вражені. Принцеса відправляється переодягтися - і через годину з’являється в палаці, блищачи сліпучою красою й розкішним убранням. Король і королева задоволені, принц щасливий. На весілля скликають владик із усього світла. Образумившийся батько принцеси, побачивши дочку, плаче від радості. Принц у захваті: «який удалий випадок, що тестем у нього - володар настільки могутній». «Раптовий грім… Цариця фей, нещасть минулого свідок, сходить хрещениці своєї навік прославити чеснота…»

Мораль: «краще винести жахливе страданье, чим боргу честі змінити». Адже «кіркою хліба й водою здатна юність угамуватися, у той час як у їй зберігається вбрання в скриньці золотий».

СИНЯ БОРОДА

Жила колись одна дуже багата людина, у якого була синя борода. Вона так спотворювала його, що, забачачи цієї людини, усе жінки в страху розбігалися. У сусідки його, знатної дами, минулого дві дочки чудової краси. Він попросив видати за нього заміж кожну із цих дівиць. Але жодна з них не хотіла мати дружина із синьою бородою. Не подобалося їм і те, що людина цей уже кілька разів була одружена й ніхто не знав, яка доля осягла його дружин

Синя Борода запросив дівчин, їхню матір, друзів і подруг в один зі своїх розкішних заміських будинків, де вони весело розважалися целую тиждень. І от молодшої дочки стало здаватися, що борода в хазяїна будинку не така вуж і синя, а сам він - людина досить поважний. Незабаром весілля було вирішено

Через місяць Синя Борода сказав своїй дружині, що їде по справах тижнів на шість. Він просив її не нудьгувати, розважатися, покликати подруг, дав їй ключі від всіх покоев, комор, скриньок і скринь - і заборонив входити лише в одну маленьку кімнату

Дружина пообіцяла слухатися його, і він виїхав. Відразу, не чекаючи гінців, прибігли подружки. Їм не терпілося побачити всі багатства Синьої Бороди, але при ньому вони приходити боялися. Тепер же, любуючись будинком, повним безцінних скарбів, гості із заздрістю звеличували щастя молодої, але та могла думати лише про маленький комнатке…

Нарешті жінка кинула гостей і прожогом помчалася долілиць по потайной драбинці, тільки-но не згорнувши собі шию. Цікавість перемогла страх - і красуня із трепетом відімкнула двері… У темній кімнаті піл був покритий запеченою кров’ю, а на стінах висіли тіла колишніх дружин Синьої Бороди, яких він убив. Від жаху молода упустила ключ. Піднявши його, вона замкнула двері й, тремтячи, кинулася до себе в кімнату. Там жінка помітила, що ключ забруднений кров’ю. Нещасна довго отчищала пляма, але ключ була чарівний, і кров, відтерта з одного боку, проступала з іншої…

У той же вечір повернулася Синя Борода. Дружина зустріла його з показним захватом. На інший день він зажадав у бедняжки ключі. У неї так тремтіли руки, що він відразу про усім догадався й запитав: «А де ключ від маленької кімнати?» Після різних відмовок довелося принести забруднений ключ. «Чому він у крові? - довідалася Синя Борода. - Ви входили в маленьку кімнату? Що ж, пані, там ви тепер і залишитеся».

Жінка, ридаючи, кинулася чоловікові в ноги. Прекрасна й сумна, вона розжалобила б навіть камінь, але в Синьої Бороди серце було твердіше каменю. «Дозволите мені хоч помолиться перед смертю, - попросила неборачка». «Даю тобі сім мінут!» - відповів лиходій. Залишившись одна, жінка покликала сестру й сказала їй: «Сестриця Ганна, подивися, чи не їдуть мої брати? Вони обіцяли сьогодні відвідати мене». Дівчина піднялася на вежу й час від часу говорила нещасної: «Нічого не видать, тільки сонце палить так трава на сонце блищить». А Синя Борода, стискаючи в руці великий ніж, кричав: «Іди сюди!» - «Ще хвилиночку!» - відповідала неборачка й усе запитувала сестрицю Ганну, не видно чи братів? Дівчина помітила вдалечині клуби пилу - але це була череда баранів. Нарешті вона розглянула на обрії двох вершників…

Pages: 1 2