Генріх Гейне стояв біля витоків романтизму, був його фундатором разом із Байроном, Міцкевичем, Пушкіним, Шевченко. У кожного з цих поетів була своя книга, що принесла світову славу. Для Гейне це була збірка поезій «Книга пісень». До збірки увійшли вірші, створені протягом 1816—1827 років. Переважна їх більшість написана в дусі народних пісень, про що і свідчить назва.

«Книга пісень» складається з п’яти частин: «Страждання юності», «Ліричне інтермецо», «Знову на батьківщині», «З подорожі на Гару» і «Північне море». Більша частина віршів присвячена коханню. Сімнадцятирічним юнаком Гейне закохується у доньку свого багатого дядька Амалію. Але горда дівчина не звертала уваги на юного кузена, не бачила в ньому і поета. Юнак страждає, віршує, серце його шалено б’ється, і на світ з’являється шедевр світової лірики, який потім ввійшов до «Ліричного інтермецо»:

• Самотній кедр на стромині
• В північній стоїть стороні,
• І кригсуо й снігом укритий,
• Дрімає і мріє вві сні.
• І бачить він сон про пальму,
• Що десь у південній землі
• Сумує в німій самотині
• На спаленій сонцем землі.  
• (пер. Л. Первомайського)

Саме цей вірш можна розглянути як зразок романтичної поезії. Через образи природи автор передає свої почуття. Ніколи не зустрітися кедру і пальмі, ніколи не бути поету зі своєю коханою. Коли я вперше почув цей вірш, мені пригадалася російська пісня, яку дуже любить і часто співає моя бабуся:

• Но нельзя рябине к дубу перебраться.
• Знать, судьба такая — век одной качаться…

А через сім років Генріх закохується в молодшу сестру Амалії — Терезу. Але й ця дівчина не відповіла поету взаємністю. І знову — нещасне кохання, душевні страждання і — нові вірші, які пізніше увійдуть до циклу «Знову на батьківщині». Взагалі, нещасне кохання — не новина для поетів, але твори Гейне відрізняються тим, що в них простежується не тільки душевний біль, але й соціальний протест — ніколи б багатий дядько Соломон не погодився на шлюб своєї доньки з бідним небожем.

Поет страждає від невизнання себе як особистості. Він значно краще почувається серед простих, щирих людей, ніж серед «золотої молоді». Гейне, як і всі поети, страждає від своєї самотності, але його ліричний герой не мовчазний і не покірний. Гейяівський герой не хоче миритися з дійсністю, його не приваблює зустріч з коханою на небесах, він хоче простого людського шастя на землі. . Особливістю збірки «Книга пісень» можна вважати і пейзажні замальовки, де природа виступає як жива істота: разом з героєм вона’ сумує і радіс.

• Чому троянди, немов неживі,
• Кохана, скажи мені?
• Чому, скажи, в зеленій траві
• Фіалки такі мовчазні?

Віршам Гейне властиві глибока задушевність, щирість, прозорість і простота. Але романтична відвертість не завжди знаходить розуміння, нерідко вона викликає сміх. Ліричний герой найромантичнішої збірки «Книги пісень» іноді сам не розуміє, «де кінчається небо і починається іронія»

• Знову, наче в лабіринті,
• Думи сплутані снуються,
• І з закоханого дурня
• У кущах птахи, сміються.

 Ось такий він, ліричний герой збірки «Книга пісень». Справжнього поета можна порівняти з натягнутою струною на скрипці буття.

• Дотик — і заспіває, заплаче душа поета.
• А людям залишаються вірші…