“Принцип Абрамовича” - книга на стику двох нехудожніх жанрів: з одного боку, це щось начебто біографії відомої особистості, з іншого боку - її можна розглядати як своєрідний посібник для бізнесменів. І саме так автори - професійні журналісти - позиціонують свій добуток у передмові. Своєю метою вони заявляють максимально безстороннє вивчення життєвого шляху одного з найбільш великий і одіозних бізнес-персон сучасній Росії. Вивчення в основному ведеться на основі дослідження фактів і документів. Автори особливо підкреслюють, що ніяких ділових або особистих зв’язків з Романом Аркадійовичем вони не мали й не мають (хоча в самому кінці книги вони все-таки зізнаються в суб’єктивних симпатіях до героя книги). На їхню думку, під час роботи над книгою це сприяло об’єктивному погляду на речі - у тім ступені, наскільки в контексті нашого часу на Абрамовича взагалі можна дивитися об’єктивно.

Оповідання в книзі ведеться не по хронології, як прийнято в біографіях, а по окремих розділах, присвячених окремим значимим частинам життя головного героя. У цьому є іронія з боку авторів, адже саме таким чином, як вони говорять, будує Абрамович схему керування у своїх компаніях - створюючи окремий підрозділ для кожного значимого напрямку бізнесу. У книзі є розділи, присвячені ранньому етапу бізнес-кар’єри Абрамовича й кожної з великих компаній, що колись асоціювалася з його ім’ям: “Сибнефть”, “РУСАЛ”, Millhouse Capital, спеціальний розділ про те, як бізнесмен справляється зі світовою кризою, і так далі. Тому текст має кільцеву структуру; ті самі події (скажемо, аспекти відносин Абрамовича з Березовським) згадуються по багато разів, удосталь зустрічаються посилання на інші розділи. Не знаю, наскільки виправданий такий підхід до складання цієї книги, але, принаймні, смотрится оригінально й не нудно. Хоча я зауважував іноді явні самоповтори в тексті, коли автори по кілька разів розжовували одне й те же.

У цілому книга вийшла цікавої й, що дуже важливо, дійсно близької до об’єктивності. Спроб свідомого очорнення або, навпаки, надмірного звеличування Абрамовича не видно. Навіть у настільки педантичній темі, як його відносини з нині діючою владою, автори залишаються вірні собі й зберігають незамыленный погляд. Фігура “головного олігарха” останнім часом украй міфологізована й оточена безпрецедентним “димовим ореолом”, але укладачі не піддалися спокусі внести в книгу барвисті слухи й домисли. До слова говорячи, обоє автора працюють у видавничому будинку “Коммерсантъ”, що саме славиться своїми високопрофесійними журналістами. Це було однієї з основних причин, по якій я купив дану книгу. І в підсумку я не розчарувався

А що ж “принцип Абрамовича”, винесений у заголовок? Зрозуміло, ніякого такого чарівного принципу ні, але укладачі книги все-таки спробували дати читачам обіцяне: у кожній главі зустрічаються стислі подоби правил і принципів, по яких Абрамович нібито діяв у конкретній ситуації. Більшість із них представляють прописні ділові істини й навряд чи стануть якимсь більшим одкровенням, і в мене, чесно говорячи, є сумніву в доцільності їхнього включення в текст - вуж занадто вони часом смотрятся по-чудернацьки й назидательно. Але, у кожному разі, із цих “принципів” можна витягнути для себе й свого бізнесу щось дійсно корисне. Зрештою, головна рушійна сила завжди усередині самої людини