Потрібно сказати кілька слів про саму головну подію американської історії 19 століття. В 1861-65 роках відбувалася Громадянська війна між Північчю й Півднем, північні штати під керівництвом президента Авраама Линкольна хотіли змусити південні штати відмовитися від рабовласництва, щоб вони визнали негрів рівноправними громадянами, а жителі півдня пручалися. Перемогли жителі півночі, але проблема взаємини білих і негрів - залишилася дотепер, дотепер багато білі вважають негрів - людьми нижчої раси. А негри схильні бачити в білих своїх ворогів і мстити їм

(1835-1910).

Класик американської літератури. Теперішнє ім’я Самюэль Клеменс. Коли він був лоцманом на ріці Міссісіпі, у нього була кличка «Дві мірки» (Марко Твен), така середня глибина ріки

Марко Твен - сатирик і гуморист. Його гумор грубуватий, прямий, народний, нетонкий, не завжди розумний, але веселий

У творчості Марка Твена, як не дивно, дуже яскраво виявилися риси просвітительського реалізму, яким він був в 18 столітті, багато хто його добутки позбавлені переконливості конкретних побутових деталей, чим славиться реалізм 19 століття, не створюють теперішньої життєвості, повної правдоподібності. Для нього головне - не правдиво відбити життя, а довести свою ідею. По світогляду він просвітитель, матеріаліст, що воинствует атеїст. Заснована його ціль - боротьба із залишками феодального ладу, соціальною несправедливістю, розподілом суспільства на класи, викриття дворянства, війна з релігією як перешкодою на шляху звільнення й освіти. Серед основних цінностей Марка Твена - Розум і здоровий глузд. Він уважає США - кращою країною миру, демократичною республікою, де прості люди найбільш вільні й щасливі (думаю, він не далекий тут від істини).

Крім того, важлива мета Твена - осміяння взагалі різноманітних дурних, безглуздих загальноприйнятих традицій, умовностей, правил поведінки, що суперечать здоровому глузду, що існують тільки за традицією, по інерції

Два найбільш просвітительські твори Твена

Повість «Принц і жебрак» (1882). Англія 16 століття, два дуже схожих хлопчики - один принц, інший жебрак - помінялися одягом заради забави, і цієї підміни ніхто не помітив. Жебрак став принцом, а принц жебраком. Очами жебрака описуються середньовічні придворні церемонії й виглядають смішно й безглуздо. Зате принцові доводиться дуже не солодко, він випробував на своїй шкірі страшне життя простого народу

Роман «Янки при дворі короля Артура» (1889). Янкі - умілий американський робітник з механічного заводу попадає в Англію 6 століття, у часи легендарного короля Артура, його круглого стола, лицарів і т.д. І очами цього Янки Твен осміює середньовіччя як таке, спосіб життя людей, традиції, звичаї, соціальну несправедливість, релігію, манеру одягатися й т.д. Янки, збройний технічними знаннями й уміннями 19 століття, здається в 6 столітті великим чарівником, воно втручається в середньовічне життя, намагається неї перетворити в Америку 19 століття й у технічному, і в політичному змісті. Але нічого із цього не виходить

В обох книгах є багато по-справжньому смішних моментів, але в цілому вони зовсім не переконливі, неправдоподібні, нецікаві

Марко Твен писав непогані оповідання, найбільш смішні: «Знаменита жаба, що скакає, з Калавераса», «Годинники», «Журналістика в Теннеси», «Як я редагував сільськогосподарську газету».

Кращі твори Твена. «Пригоди Тома Сойера» (1876) - класика дитячої літератури. Головні герої - по суті неслухняні хулігани, постійно порушують правила, усякий порядок, роблять всі навпаки, затівають бійки, знущаються із учителя й священика. Їхнє яскраве життя - протест проти всього нудного, неживого, проти всякого насильства, несвободи, неправди й лицемірства. І збіговиськом всіх цих негативних якостей була й дотепер багато в чому залишається школа. Вивчення цієї книги в школі ставить учителя в скрутний стан, потрібно захоплюватися героєм, що протестує проти школи. Доводиться робити вигляд, що школа з тих пор сильно змінилася в кращу сторону

Краща книга Твена - «Пригоди Гекльберри Фіна» (1885). Головний герой - фактично бомж, він звик жити на волі, без усяких благ цивілізації. Він тікає від старої діви, що взяла його до себе на виховання, а також від п’яниці батька, і разом з випадним рабом, негром Джимом вони пливуть по ріці Міссісіпі на плоті через всю Америку. З ними відбувається багато всього незвичайного, смішного, іноді страшного. Найстрашніший епізод книги - Гек стає свідком одного нелюдського звичаю. Це вендета - кревна помста. Дві фермерські сім’ї знищують один одного, тому що 30 років тому один із представників однієї сім’ї в п’яній бійці випадково вбив представника іншої сім’ї, його, щоб відомстити вбили родичі вбитого, убивцю того першого вбивці також у свою чергу вбили родичі того, і так на очах Гека була знищена майже вся сім’я, одна із двох нещасливих сімей, у тому числі вбитий хлопчик, ровесник Гека.

И все-таки в цілому книга смішна. Самий смішний епізод у самому кінці, як Том і Гек звільняють Джима, якого піймали хазяї й посадили у звичайний сарай. Щоб його звільнити, досить віддерти одну дошку. Але Тому це не подобається, він начитався пригодницьких книг про розбійників, лицарів і піратів, і хоче підкорити реальне життя правилам книжкового життя, щоб усе було, як там. Тім змушує нещасного Джима проробляти все, що в цих книгах роблять шляхетні в’язні, що біжать із неприступних в’язниць, підземель. Він повинен вести щоденник на своїй сорочці або кров’ю, або сумішшю іржі й зліз (Тому однаково, що Джим неписьменний), видовбувати на кам’яній стіні патетичні написи («Тут нудився нещасний таке-те»), тому що стіни сараю дерев’яні, те Джима на час випускають, щоб він притяг у свою темницю величезний камінь, на якому можна буде робити потрібні написи. Всі вони ведуть підкоп старими алюминевими ложками. Тім і Гек готовлять дивовижний пиріг, у який вони запікають мотузкові сходи, що роблять із украдених простирадл. І все це замість того, щоб виламати одну дошку й звільнити нещасного Джима, що настільки дурний і забитий, що підкоряється хлопчиськам у всьому. Без сміху читати це неможливо.