З’ясувати точну дату походження цього жанру неможливо через надзвичайно активну його міграцію. Генезис сонета і понині викликає безліч дискусій. Сонет з’явився на зламі століть від Середньовіччя до Відродження: перша доба надавала більшого значення ідеї твору, а друга — художній формі. Гадають, що ця строфічна форма виникла за часів імператора Фрідріха II. Перші датовані сонети з’явилися у 1241  році.

Велику роль відіграє також внутрішня композиція сонета. Кожна його строфа — це завершене ціле. За змістом сонет передбачав певний послідовний розвиток думки: теза — антитеза — синтез — розв’язка. Існують варіанти сонетів: сонет з обрамленням; сонет з одним катреном, або безголовий сонет; сонет зі зміщеним двовіршем; сонет із кодою; сонет на дві рими; сонет питань і відповідей; сонетакровірш; сонет-байка тощо.

У понятті “сонет” уже закладена думка про те, що це звучна поетична форма, через що особливого значення набуває музичність цього жанру. На це у свій час звернув увагу один із відомих дослідників цього жанру Л. Гроссман: “Сам термін, який визначив цей віршований вид, вказує на вищу поетичну якість, пов’язану з ним — на звучання вірша”. Звідси музичність, яка частково досягається чергуванням чоловічих і жіночих рим, є обов’язковим атрибутом сонета. Правила написання сонета передбачали: якщо сонет розпочинається чоловічою римою, то поет має завершити його жіночою, і навпаки. Існувала також визначена кількість складів. Ідеальна форма сонета вміщувала 154 склади, при цьому їхня кількість у рядках катрена була на один більша, ніж у терцетах. Детально розглянувши критерії сонета, Л. Гроссман зазначив, що поетика правильного сонета по суті надзвичайно проста, зумисне ускладнена лише його практика.

Складність сонетної форми також відмічав М. Бахтін: “Сонет — дуже складна форма. Рима в сонеті переплітається, і це зобов’язує, щоб і всі образи і теми також перепліталися. У сонеті не може бути легкості, натяків; він має бути тяжким, вилитим з однієї глиби”.

Незважаючи на формальні труднощі жанру, сонет виявився одним із найбільш життєздатних видів лірики. До літературного вжитку термін був уведений поетом Гвідо Кавальканті, згодом використаний Данте Аліг’єрі в автобіографічній повісті “Нове життя”, до нього також звертався у “Книзі пісень”, присвяченій мадонні Лаурі, Франческо Петрарка. Як канонічна форма, сонет досяг досконалості у Петрарки, завдяки йому він здобув широке європейське визнання.

Блискуче створювали сонети не лише поети, а й визначні прозаїки Джованні Боккаччо, Мітель де Сервантес, Мішель Монтень. У комедії драматурга Мольєра “Мізантроп”, як ми знаємо, відбувається конфлікт саме через написаний аристократом сонет.

Загалом, доба Відродження — це час розквіту ліричного жанру сонета, до якого зверталися усі ренесансні поети: П. Ронсар, Ж. Дю Белле, Лопе де Вега, Л. Камоенс, В. Шекспір, Мікеланджело, Марія Стюарт. У творчому доробку цих митців сонет остаточно набув змістовних рис: автобіографічності, інтелектуальності, ліризму. У сонетах, особливо сонетних циклах доби Ренесансу, відчутне максимальне наближення автора і ліричного героя, бо сонет стає відгуком на події, які переживав чи пережив поет: нерідко сонети писалися як вірші на випадок.

У всіх країнах поети експериментували зі строфами і римами: розташовували катрени і терцети в довільному порядку, писали дистихами, дописували рядки другого терцета, використовували сонетну строфу у великих творах ( йдеться про “вінок сонетів”).

Далі скажемо старшокласникам про теоретичне осмислення жанру, яке відбулося приблизно у XVII столітті і завершимо перше заняття прочитанням уривка з “Мистецтва поетичного” Н. Буало, який, уважається маніфестом класицизму:

• Дарами Аполлон окривдив їх скупими.
• До речі, — на біду заохоченим до рими, і
• Примхливий Бог отой, навчаючи співців,           
• Сонет суворими законами обвів.  
• Удвох катренах там одна пасує міра,        
• рими дві лише давати має ліра,     
• А далі — шість рядків, щоб вивершить сонет,     
• Розкласти в дві строфи повинен вміть поет.
• Сваволі жодної не можна тут дозволить:
• Сонета той не дасть, хто в розмірі сваволить,
• Бліді до виразних приточує слова
• І двічі вислову однаково вжива.
• Красу високу ми у формі цій найдемо:
• Сонет довершений варт цілої поеми.
• Та й шкода говорить про марних тих писак,
• Що впоратись із ним не вміють аніяк.
• (Переклад М. Рильського).

Не слід забувати про історію сонета в українській поезії, яка розпочинається від переробки П. Шпигоцьким вірша Сапфо. Писали сонети А. Метлинський та Н. Мартовицький, перекладали сонети Адама Міцкевича В. Боровиковський і Т. Падура. Багато сонетів створили І. Франко, М. Зеров, М. Рильський. Перший “вінок сонетів” в українській літературі написав художник і письменник М. Жук.