Починаються процеси глобалізації, країни активно один з одним співробітничають, але все-таки залишилися невирішені проблеми, територіальні питання, наприклад спор із приводу Західної Сахари між Мавританією й Марокко, із приводу острова Майоте (Маоре) між Францією й Федеральною Ісламською Республікою Коморські Острова, із приводу Фолклендських (Мальвинских) Островів між Великобританією й Аргентиною, Війна за незалежність Палестини й т.буд. Росія теж у числі сперечальників, Японія пред’являє права на південну частину Курильського архіпелагу. Про це я й збираюся говорити у своєму рефераті. Древня й середньовічна історія Сахаліну й Курильські островів повна таємниць. Так, сьогодні ми не знаємо (і навряд чи коли-небудь довідаємося), коли на наших островах з’явилися перші люди. Археологічні відкриття останніх десятиліть дозволяють сказати тільки, що це відбулося в епоху палеоліту. Загадкою залишається й етнічна приналежність населення островів аж до появи тут перших європейців і японців. А вони з’явилися на островах тільки в XVII сторіччі й застали на Курилах і південному Сахаліні айнов, на північному Сахаліні - нівхів. Імовірно вже тоді в центральних і північних районах Сахаліну жили ульта (ороки). Першою європейською експедицією, оказавшейся в курильських і сахалінських берегів, стала експедиція голландського мореплавця М.Г.Фриза. Він не тільки досліджував і наніс на карту південний схід Сахаліну й Південні Курили, але й проголосив Уруп володінням Голландії, що, однак, залишилося без яких-небудь наслідків. Величезну роль у вивченні Сахаліну й Курильські островів зіграли й росіяни землепроходци.

Спочатку - в 1646 р. - експедиція В.Д.Пояркова відкриває північно-західне узбережжя Сахаліну, а в 1697 р. В.В.Атласів довідається про існування Курильських островів. Уже в 10-е рр. XVIII в. починається процес вивчення й поступового приєднання Курильських островів до Російської держави. Успіхи Росії в освоєнні Курил стали можливі завдяки заповзятливості, мужності й терпінню Д.Я.Анциферова, И.П.Козиревского, И.М.Евреинова, Ф.Ф.Лужина, М.П.Шпанберга, В.Вальтона, Д.Я.Шабалина, Г.И.Шелихова й багатьох інших російських дослідників -землепроходцев. Одночасно з росіянами, які рухалися уздовж Курил з півночі, на Південні Курили й крайній південь Сахаліну починають проникати японці. Уже в другій половині XVIII в. тут з’являються японські факторії й риболовлі, а з 80-х рр. XVIII в. - починають працювати наукові експедиції. Особливу роль у японських дослідженнях зіграли Могами Токунай і Мамия Риндзо.

Наприкінці XVIII в. дослідження в берегів Сахаліну вели французька експедиція під командою Ж.-Ф.Лаперуза й англійська - під командою В.Р.Броутона. З їхньою роботою зв’язана поява теорії про півострівне положення Сахаліну. Свій внесок у цю теорію вніс і російський

мореплавець И.Ф.Крузенштерн, що улітку 1805 р. безуспішно намагався пройти між Сахаліном і материком. Крапку в суперечці поставив Г.И.Невельської, котрий в 1849 р. зумів знайти судноплавну протоку між островом і материком. За відкриттями Невельського пішло приєднання Сахаліну до Росії. На острові один за іншим виникають росіяни військові пости й селища. В 1869-1906 гг. Сахалін був найбільшою каторгою в Росії. З початку XIX в. Сахалін і Курили стають об’єктом російсько-японської територіальної суперечки. В 1806-1807 гг. на Південному Сахаліні й Итурупе росіянами моряками були розгромлені японські поселення. Відповіддю на це стало захоплення японцями на Кунашире російського мореплавця В.М.Головніна. Протягом двох останніх сторіч російсько-японська

границя неодноразово мінялася. В 1855 р. відповідно до Симодским договору границя пройшла між островами Уруп і Итуруп, Сахалін же був залишений нерозділеним. В 1875 р. Росія передала Японії Північні Курили, що належали їй, одержавши замість усі права на Сахалін. Початок XX сторіччя Сахалін і Курильські острова зустріли в складі різних держав. Сахалін входив до складу Російської імперії, Курильські острова - до складу Японської імперії. Питання про територіальну приналежність островів був вирішений російсько-японським

договором, підписаним в 1875 році в Санкт-Петербурзі. Відповідно до Санкт-Петербурзького договору Японія поступилася Росії всі свої права на Сахалін. Росія ж в обмін на це поступилася принадлежавшие їй Курильські

острова. У результаті поразки Росії в російсько-японській війні 1904-1905 гг. Японії вдалося отторгнуть у неї Південний Сахалін. В 1920-1925 гг. під японською окупацією перебував Північний Сахалін

Востаннє російсько-японська границя перетерпіла зміни в 1945 р., коли наша країна в результаті перемоги в другій світовій війні повернула собі Південний Сахалін і Курильські острова. У серпні-вересні 1945 року Ради зі схвалення США окупували всі Курили, і в 1946 році Окупаційна Адміністрація США оголосила японському уряду, що весь ланцюг Курил, включаючи Хабомаи, виключена з території Японії. В 1951 році Японія початку мирні переговори зі США і їхніми союзниками. Москва брала участь перший час, але потім вийшла з переговорів під прийменником розбіжностей щодо дій США в холодній війні. Незважаючи на це остаточний текст Сан-Францисского мирного договору встановлює зовсім однозначно, що Японія “відмовляється від всіх прав, претензій і п1ритязаний на Курильські острови”.

У цей час ведучий переговори з японської сторони прем’єр-міністр Сигеру Йосида привселюдно заявив, що Японія незадоволена таким формулюванням, особливо відносно південної частини островів. В адміністративному відношенні Хабомаи й Шикотан під японським керуванням

завжди ставилися до Хоккайдо, а не до Курил. Що стосується Итурупа й Кунашира, те історична доля цих двох островів відрізняється від долі інших Курил, права Росії на які були визнані Японією ще в 1855 році

Проте Йосида підписав договір. Всі, чого йому вдалося домогтися від американців, представлених затятим антикомуністом держсекретарем Джоном Фостером Даллесом, була заява, що якщо вже Японія харчує настільки сильні почуття до Хабомаи, вона може спробувати

звернутися Міжнародний суд. Щодо японських претензій на інші острови - відповіддю було дуже голосне мовчання

В 1955 році Японія початку спроби укласти окремий мирний договір з Москвою. Японія розуміла слабість своєї позиції щодо островів. Але вона сподівалася, що їсти можливість одержати хоч якісь

поступки відносно Хабомаи й Шикотана й домогтися того, щоб США, Франція й Британія визнали, що хоч ці острови не ставляться до Курил , від яких Японія відмовилася в 1951 році

На диво Токіо Ради погодилися з такою вимогою: вони хотіли зупинити Токіо від зближення зі США. Але консерватори в Мид’е, боячись будь-якого японо-радянського примирення, негайно втрутилися й включили Итуруп і Кунашир у перелік територіальних претензій. Москва сказала “ні”, і консерватори заспокоїлися

Проте в 1956 році прем’єр-міністр Итиро Хатояма вирішив спробувати вирватися з тупика й послав свого консервативного міністра закордонних справ Мамору Сигемицу в Москву з повноваженнями вести мирні переговори

Сигемицу почав зі стандартних уже японських вимог Итурупа й Кунашира, - - одержав негайно відмову. Однак Ради знову запропонували повернути Шикотан і Хабомаи за умови, що буде підписаний мирний

договір. Сигемицу вирішив прийняти це речення. Однак коли новини про можливу угоду просочилися назовні, токійські антикомуністичні

консерватори знову приступилися до рішучих дій

Сигемицу був відкликаний і на шляху додому був “перехоплений” всі тим же Джоном Фостером Даллесом, що усього за п’ять років до того змусив японців відмовитися від Курильських островів, включаючи більшу частину того, що нині зветься Північними територіями. Даллес попередив, що, якщо Японія перестане претендувати на всі Північні території, США не

стане повертати японцям Окінаву. Токіо відразу розірвав переговори Смосквой.

Учені чимало сперечалися про те, як же це Даллес умудрився зробити такий поворот на 180 градусів. Одна з теорій затверджує, що в 1951 році США знали, що якщо вони не стануть дотримувати ялтинские угоди по Курилам, Москва може перестати дотримувати ялтинские

Pages: 1 2

Збережи - » Історія відкриття й освоєння Курильських островів і острова Сахалін . З'явився готовий твір.