Складність визначення сутності матерії полягає у високому ступені абстрактності самого поняття матерії, а також у різноманітті різних матеріальних об’єктів, форм матерії, її властивостей і взаимообусловленностей. У зв’язку із цим перед філософією й іншими науками коштує безліч питань: Що таке матерія? Як розвивалися подання про неї? Як співвіднести з поняттям матерії нескінченна безліч конкретних предметів, речей? Якими властивостями вона володіє? Чи вічна й нескінченна матерія? Що є причиною її зміни? Які види матерії відомі в цей час? Як здійснюється взаємний перехід одних видів матерії й форм її руху в інші? На основі яких законів це відбувається? Нарешті, яким образом виникла така властивість матерії, як свідомість?

Якщо ми оборотний увагу на мир, що нас оточує, ми побачимо сукупність різноманітних предметів, речей, що володіють всілякими властивостями. Одні з них мають більші розміри, інші - менші, одні прості, інші - більше складні, одні постигаеми досить повно безпосередньо почуттєвим образом, для проникнення в сутність інших необхідна діяльність, що абстрагує, нашого розуму. Відрізняються ці предмети й по силі свого впливу на наші органи почуттів.

Але при всій своїй численності й розмаїтості всілякі предмети навколишні нас миру мають дещо загальне, що дозволяє об’єднати їхнім поняттям матерії. Це загальне є незалежність усього різноманіття предметів від свідомості людей. У той же час це загальне в бутті різних матеріальних утворень є передумовою єдності миру. Однак помітити загальне у всіляких предметах, явищах, процесах - завдання далеко не проста. Для цього потрібна певна система сформованих знань і розвинена здатність до діяльності, що абстрагує, людського розуму. Оскільки знання є продукт придбаний, причому накопичува_ поступово, протягом тривалого часу, те багато суджень людей про природу й суспільство спочатку носили досить невиразний, наближений, а часом і просто невірний характер. Повною мірою це ставиться й до визначення категорії матерії.

Проаналізувавши подання древніх учених про матерію, ми побачимо, що всі вони за духом своєму були матеріалістичними, але загальним їхнім недоліком було, по-перше, відомість поняття матерії до якогось конкретного виду речовини або ряду речовин, а по-друге, визнання матерії як будівельний матеріал, якоїсь первинної незмінної субстанції автоматично виключало вихід за межі наявних про неї подань. Тим самим яким-небудь конкретним видом речовини із властивими йому властивостями обмежувалося подальше пізнання, проникнення в сутність матерії. Все-таки великою заслугою древніх матеріалістів було вигнання подань про бога-творці й визнання взаємозв’язку матерії й рухи, а також вічності їхнього існування.

Мислителі Древньої Греції Левкипп і Демокрит - родоначальники атомістичного вчення про навколишній світ – залишили досить помітний слід у розвитку вчення про матерію. Вони вперше висловили думку про те, що всі предмети складаються із дрібних неподільних часток - атомів. Первинна субстанція - атоми рухаються в порожнечі, і їхні різні сполучення суть ті або інші матеріальні утворення. Знищення речей, по Демокриту, означає лише їхнє розкладання на атоми. У самому понятті атома втримується щось загальним, властивим різним тілам.

Незважаючи на те, що атомістичне навчання й установлювало загальну природу буття мікропредметів, воно не розкривало повною мірою поняття матерії; у силу своєї субстанціональності й обмеженості воно не могло служити критерієм спільності всього різноманіття видів матерії. У цей час ми знаємо, що атоми різні по своїй природі й структурі й представляють лише частки речовини. Таким чином, у Демокрита ми бачимо ототожнення поняття матерії з одним з конкретних її проявів, з речовиною.

Намагаючись дати визначення матерії французький матеріаліст XVIII століття Гольбах, у роботі “Система природи” писав, що “стосовно нас матерія взагалі є все те, що впливає яким-небудь образом на наші почуття”.

Тут очевидне прагнення виділити те загальне в різних формах матерії, а саме: що вони викликають у нас відчуття. У цьому визначенні Гольбах уже відволікається від конкретних властивостей предметів і дає подання про матерію як абстракції. Разом з тим визначення Гольбаха було обмеженим. Воно не розкривало до кінця сутності всього того , що впливає на наші органи почуттів, воно не розкривало специфіки того, що не може впливати на наші почуття. Ця незавершеність запропонованого Гольбахом визначення матерії створювала можливості як для матеріалістичної, так і ідеалістичного її трактування.

До кінця минулого століття природознавство, і зокрема фізика, досягло досить високого рівня свого розвитку. Були відкриті загальні й, здавалося, непорушні принципи будови миру. Була відкрита клітка, сформульований закон збереження й перетворення енергії, установлений Дарвиним еволюційний шлях розвитку живої природи, Менделєєвим створена періодична система елементів. Основою буття всіх людей, предметів визнавалися атоми - дрібні, з погляду того часу, неподільні частки речовини. Поняття матерії ототожнювалося, таким чином, з поняттям речовини, маса характеризувалася як міра кількості речовини або міра кількості матерії. Матерія розглядалася поза зв’язком із простором і часом. Завдяки роботам Фарадея, а потім Максвелла, були встановлені закони руху електромагнітного поля й електромагнітна природа світла. При цьому поширення електромагнітних хвиль зв’язувалося з механічними коливаннями гіпотетичного середовища - ефіру. Фізики із задоволенням відзначали: нарешті-те, картина миру створена, що оточують нас явища укладаються у визначені їм рамки.

Оцінюючи в цілому подання класичної фізики XIX в. про будову й властивості матерії, відзначимо, що вони страждали тими ж недоліками, що й навчання древніх. Точка зору на матерію як на первинну, незмінну субстанцію й ототожнення її при цьому з речовиною містили в собі передумови можливості критичних ситуацій у фізику. І це не сповільнило позначитися.

На благополучному, здавалося, тлі “стрункої теорії” раптом пішла ціла серія непояснених у рамках класичної фізики наукових відкриттів. В 1896 р. були відкриті рентгенівські промені. В 1896 р. Беккерель випадково виявив радіоактивність урану, у цьому ж році дружини Кюрі відкривають радій. Томсоном в 1897 р. відкритий електрон, а в 19ПРО1 р. Кауфманом показана мінливість маси електрона при його русі в електромагнітному полі. Наш співвітчизник Лебедєв виявляє світловий тиск, тим самим остаточно затверджуючи матеріальність електромагнітного поля. На початку ХХ в. Планком, Лоренцом, Пуанкаре й ін. заставляються основи квантової механіки, і, нарешті, в 19ПРО5 р. ейнштейном створюється спеціальна теорія відносності.

Багато фізиків того періоду, що мислять метафізично, не змогли зрозуміти суті цих відкриттів. Віра в непорушність основних принципів класичної фізики привела їх до скочування з матеріалістичних позицій убік ідеалізму. Логіка їхніх міркувань була така. Атом - дрібна частка речовини. Атом має властивості неподільності, непроникності, сталості маси, нейтральності відносно заряду. І раптом виявляється, що атом розпадається на якісь частки, які по своїх властивостях протилежні властивостям атома. Так, наприклад, електрон має мінливу масу, заряд і т.д. Ця корінна відмінність властивостей електрона й атома привело до думки, що електрон нематеріальний. А оскільки з поняттям атома, речовини ототожнювалося поняття матерії, а атом зникав, то звідси випливав висновок: “матерія зникла”. З іншого боку, мінливість маси електрона, під якою розумілася кількість речовини, стала трактуватися як перетворення матерії в “ніщо”. Таким чином, валив один з найголовніших принципів матеріалізму - принцип неуничтожимости й несотворимости матерії.

Pages: 1 2