Колись дрімучі ліси простиралися від самого Балтійського моря до поліських драговин. Тут жили ятвяги - сильний і працьовитий народ. Вони зані мались полюванням, рибним ловом, бортництвом. В XII столітті в пущі полював Володимир Мономах. В одному літописі розповідається, що в 1279 році був сильний голод. Ятвяги направляли своїх гінців до князя Володимирові Волинському із проханням: «Пан, не помори нас, пішли нам жито своє на прода жу, ми з радістю станемо купувати, що хочеш, то й будемо давати тобі: воску, білок, бобрів, чорних куниць і зубрів».

В XIII столітті Володимир Волинський вирішило зміцнити північно-західні границі своїх володінь і по слав у ці краї Олексу - «чоловіка хитрого й досвідченого в зодчестві» - з дорученням: вибрати місце для нового міста. Гінці облюбували пагорби в ріки Лісова. Тут і побудований було місто Кам’янець, а в ньому вежа, що збереглася до наших днів. На початку XV століття литовський князь Ягелло разом зі своїми бойовими дружинами заготовлював у пущі м’ясо турів, зубрів, оленів. «Доїли» пущу вельможі Польщі й Росії. В XVII столітті був убитий останній тур. А ніколи вони удосталь водилися в цих краях. В 1860 році русявий ский цар Олександр II і його численна звитий тільки за два дні полювання вбили 28 зубрів, 96 лосів, багато оленів, кабанів і інших тварин. В «честь» цього полювання була створена зі срібла статуетка зубра, що зберігається в Зимовому палаці в Ленінграді, а одна з копій демонструється тепер у музеї Біловезької пущі. За роки першої світової війни, а потім громадянської війни лісових велетнів остаточно винищили: останній зубр був убитий в 1921 році

В 1923 році в Парижу на Міжнародному кін грессе по охороні природи вчені з’ясували, що на той час на всій земній кулі залишилося тільки 52 біловезьких зубра. Їх закупили в деяких зоопарках і в 1929 році знову завезли в пущу. В 1939 році в розпліднику було вже 16 цих рідких тварин

Коли західні білоруські землі були возз’єднані з Білоруською Радянською Соціалістичною Республікою, Біловезька пуща стала государствен ним заповідником. Потім знову війна. Після освобо ждения Білорусії від німецько-фашистських загарбників була встановлена нова границя, і зубропи томник залишився на території Польщі. В 1946 році польський уряд передало нам п’ять зубрів. Знову почалися роботи з вивчення цієї рідкої тварини й відновленню його поголів’я. Тільки в 1984 році зубриное череда збільшилася на 33 телен ка, а загальне поголів’я перевищило в цей час 200 зубрів. Чимало тварин вивезено в інші заповідники нашої республіки, країни, а також за кордон для розмноження

Національний парк “Біловезька пуща” розташований в 340 кілометрах від Мінська. Територія національного парку - близько 90 тисяч гектарів. Заснований в 1939 році на базі історично сформованої заповедно охоронюваної території. В 1992 році рішенням ЮНЕСКО включити парк у список Світової спадщини людства, а в 1993 році йому привласнений статус біосферного заповідника, в 1997 р. - Європейський диплом

Біловезька пуща - унікальний і найбільший у Центральній Європі лісовий незайманий масив. Це залишок древнього лісу, у якому змішані й широколиственние лісу, луги й водні системи зберігаються в них природному вихідному стані

Режим, близький до заповідного, на території пущі був установлений на початку XV в. Спочатку було заборонене полювання, в 1588 р. був виданий лісовий устав, що забороняв рубання навіть мертвих дерев. Збереженню пущі сприяло те, що в ній жили зубри, вимирання яких і бажання зберегти в Європі цей вид спонукувало спочатку литовських князів, а потім польських королів, а пізніше російських царів ревно піклуватися про охорону цього лісу. З 1775 року Біловезька пуща є мисливським господарством російських царів. В 1802 році був видано Указ про заповедании пущі й збереження зубрів. Проводилася регулярна підгодівля й облік зубрів, але чисельність їх постійно скорочувалася. В 1865 році сюди завезені шляхетні олені для реакклиматизации.

За час воєн у пущі вирубано 4,5 млн. м 3 деревини, однак, незважаючи на це, тут збереглися ділянки незайманого лісу

З 1939 року в пущі встановлена повна заповедность. Свою діяльність заповідник відновив у жовтні 1944 року, але вже тільки в східній радянській її частині. В 1957 році заповідник був перетворений у заповідно-мисливське господарство. З 1991 року Біловезька пуща стала національним парком. В 1992 році вона занесена в список Світової спадщини людства. В 1993 році парку привласнений міжнародний статус біосферного заповідника

З метою збереження біологічної розмаїтості Біловезької пущі, вся територія її розділена на 4 функціональні зони з різним режимом охорони:

заповідна зона - зона недоторканої природи, де забороняються всі види господарської й іншої діяльності, за винятком наукових досліджень і охорони ( 15677 га в основному корінних природних старовозрастних хвойно-широколиственних лісів);

зона регульованого користування - 57000 га (всі заходи в цій зоні повинні забезпечувати оптимальні умови для розвитку природних екосистем з метою збереження й еволюційного розвитку генофонду рослинного й тваринного миру);

рекреаційна зона - 10712 га (ландшафти зони відрізняються високими естетическими санітарно-гігієнічними властивостями й призначені для ознайомлення з визначними пам’ятками парку, організованого пізнавального туризму, рекреації й вивчення рекреаційних навантажень на екосистеми);

господарська зона - 3969 га (призначена для розміщення об’єктів адміністративного й рекреаційного призначення, прийому й обслуговування туристів, проживання й здійснення господарської діяльності співробітників парку). Крім того, навколо парку створена, так звана, охоронна або буферна зона площею близько 90 тис. га, де землі зберігаються за користувачами, але є ряд обмежень господарської діяльності

Біловезька пуща стала складним і многоотра слевим заповідно-мисливським досвідченим господарством. Воно є прикладом для інших заповідників, ре зерватом для розселення дичини по всій території країни. За останні роки виловлене й відправлено для розселення в інші її райони більше 400 оленів, 800 кабанів

У пущі проводиться цілий комплекс біологічних заходів: знищення шкідливих хижаків до оптимальної кількості, створення кормових пло щадей, заготівля різних кормів для підгодівлі тварин. На всіх ділянках пущі розкидані солоний ци, різні годівниці, є полсотни спостережливих вишок, десятки подкормочних площадок, створені штучні водойми для водопоїв. Про водиться більша робота й по збереженню лесонаса ждений.

На стражі лісу і його мешканців коштують у пущі близько 800 чоловік. Керує цим дружним коллек тивом досвідчений організатор, закоханий у свою справу фахівець Сергій Сергійович Балюк. У распоряже нии наукових співробітників - лісівників, зоологів, охо товедов - різне встаткування й хімікати, на учная бібліотека, техніка й, звичайно ж, сама пуща - ця дивна лабораторія в природі. Головне завдання радянської науки - не тільки брати від природи, але й віддавати їй, збагачувати її.

У Біловезькій пущі, єдиному в Централь ний Європі лісовому масиві, що зберігся майже недоторканим, працює Музей природи, таксодермиче ская майстерня, метеостанція, дитяча турбаза

…Цікава й многосложна флора й фауна дру гих куточків області. У Сталінському районі, у глибі не Полісся, зустрічаються блакитна ялина, бальзамічні й одноколірні ялиці. Ростуть біла й канадська тополі, кримська сосна, шовковичні й оцтові дерева, туя, японський клен. Говорять, їх принесли колись із далеких країн полешуки й посадили на згадку про свої походи і як данина нащадкам. Гордість житі лий райцентру - парк «Маньковичи», де під покровом вікових дубів, крислатих ялин і модрин установлені стародавні ослони, побудовані легені, років його типу альтанки. В 1985 році городяни відзначили його сторіччя. Особливо вони пишаються тим, що тут збереглися екзотичні липа повстяна й круп нолистний голубой клен, каштани, біла акація, а також два прекрасних дерева ялиці кавказької - самі великі екземпляри в нашій республіці

Pages: 1 2