Мої вірші - щоденник. М. Цветаева Чудовий росіянин поет Марина Цветаева один раз сказала: “Я не вірю віршам, які - ллються. Рвуться - так!” І доводила це протягом всього життя власними - рвущимися із серця - рядками. Це були дивно живі вірші про пережитий, не просто про вистражданий - про потрясшем. І в них завжди було і є подих. У самому буквальному значенні: чутно, як людина дихається

Всі вірші Цветаевой мають джерело, ім’я якому - душу поета. Якщо душа народилася крилатої - Що їй хоромы. - і що їй хати!

Навіть у найперших, наївних, але вже талановитих віршах виявилася краща якість Цветаевой як поета - тотожність між особистістю, життям і словом. От чому ми говоримо, що вся поезія її - сповідь! У жовтні 1910 року Цветаева, ще учениця гімназії, на власні гроші видає свій перший збірник віршів “Вечірній альбом”. Перша книга - щоденник дуже спостережливої й обдарованої дитини: нічого не вигадане, нічого не прикрашено - усе прожито нею: Ах, цей мир і щастя бути на світі Ще недорослий чи передасть вірш? Уже в першій книзі є гранична щирість, ясно виражена індивідуальність, навіть нота трагізму серед наївних і світлих віршів: Ти дав мені дитинство - краще казки И дай мені смерть - у сімнадцять років - На такі “дитячі вірші” відгукнулися теперішні майстри

М. Волошин писав, що ці вірші “потрібно читати підряд, як щоденник, і тоді кожний рядок буде зрозуміла й доречна”. Про інтимність, исповедальности віршів Марини Цветаевой писав в 1910 році й В. Брюсов: “Коли читаєш її книги, мінутами стає ніяково, немов заглянув нескромно через напівзакрите вікно в чужу квартиру… З’являються вже не поетичні створення, але просто сторінки чужого щоденника”. Перші вірші - це звертання до матері, розмова із сестрою Асею, з подругами, визнання в любові, поклоніння Наполеонові, міркування про смерть, любов, життя

Це все, чим повна дівчинка на початку життя, у світлих надіях, у романтичних мріях: Зберігай, Господь, твій голос дзвінкий И мудрий розум в 16 років! Свій коханого й чоловіка Марина Цветаева кликала у віршах “царевичем”, “чарівником”, і сила її любові не була таємницею для читача. Цветаева не могла любити, не захоплюючись, не схиляючись: У його особі я лицарству вірне. Усім вам, хто жив і вмирав без страху, - Такі - у фатальні часи - Складають станси - і йдуть на плаху. В 1912 році з’являється друга книга Цветаевой - “Чарівний ліхтар”, а потім в 1913 році - вибране “Із двох книг”, куди ввійшли кращі вірші починаючої поетеси

Теми й образи цих книг поєднує “дитячість” - умовна орієнтація на романтичне бачення миру очами дитини; дитяча закоханість, безпосередність, милування життям. Поетична мова цих збірників універсальний і включає традиційний набір символів літератури першого десятиліття XX в. Здатність “закріплювати поточна мить” і автобіографічність віршів надають їм щоденникову спрямованість. У передмові до збірника “Із двох книг” Цветаева вже відкрито говорить про дневниковости: “Все це було. Мої вірші - щоденник, моя поезія - поезія власних імен”.

Пошук свого нового поетичного “я” відбивається в поезії Цветаевой 1913-1915 років, об’єднаної в збірнику “Юнацькі вірші” (він не опублікований). Зберігаючи щоденникову послідовність, її творчість “переходить” від умовності до цілком життєвої відвертості; особливе усі права захищені 2001-2005 значення набувають усілякі подробиці, деталі побуту. У добутках того років вона прагне втілити те, про що говорила ще в передмові до вибраного “Із двох книг”: “Закріплюйте щомиті, кожний жест - і форму руки, його що кинула; не тільки подих - і виріз губ, з яких він, легкий, злетів. Не нехтуйте зовнішнього!..

” Пошук нового відбився й на загальній організації її віршів. Вона широко використовує логічний наголос, переноси, паузи не тільки для посилення експресивності вірша, але й для семантичного контрасту, для створення особливого інтонаційного жесту. Події першої світової війни вносять новий пафос у російську поезію, і в лірику Цветаевой теж намечается новий етап

Передреволюційні роки в її творчості відзначені появою російських фольклорних мотивів, використанням традицій міського “жорстокого” романсу, частівок, заклять. У віршах 1916 року, що згодом увійшли в “Версти”, знаходять життя такі споконвіку цветаевские теми, як Росія, поезія, любов. У цей період дочка Цветаевой Аля стала для матері гордістю, очікуванням чогось із ряду геть вихідного: Усе буде тобі покірно, И все при тобі - вірші. Ти будеш, як я - безперечно - И краще писати вірші… Аріадна Эфрон і справді народилася чудово талановитою людиною й змогла б реалізувати свої величезні здатності, якби не важка її доля - сталінські табори, поселення

Далека від політики, Марина Цветаева у своїй “щоденниковій” поезії показала й відношення до революції, стала навіть пророчицею: Здійснює страшна співанка, - Обідня ще спереду! Воля! - Гуляща дівка На шалих солдатських грудях!

Вірші, написані в 1917-1920 роках, увійшли в збірник “Лебединий стан”. Виявилося, що не тільки про почуття інтимних може писати Цветаева: церковна Росія, Москва, юнкера, убиті в Нижньому, Корнілов, білогвардійці (”білі зірки”, “білі праведники”) - от образи цього збірника. Революція й громадянська війна з болем пройшли крізь серце Цветаевой, і прийшло розуміння, як прозріння: боляче всім - і білим, і червоним!

Білий був - червоним став: Кров почервонила. Червоним був - білим став: Смерть перемогла. Коли колишнє, звичне й зрозуміле життя було вже зруйноване, коли Цветаева залишилася з дочкою, повинна була виживати, вірші її особливо стали схожі на сторінки щоденника. Вона починає один вірш словами: “Ти хочеш знати, як дні проходять?” І вірші розповідають про ці дні - “Горищний палац мій…”, “Високо моє оконце…

“, “Сиджу без світла й без хліба…”, “ПРО, скромний мій дах!” І найстрашніше - смерть від голоду дворічних дочок Ирины - теж у віршах. Це сповідь матері, що не змогла врятувати двох дочок і врятувала одну! Дві руки - пестити, розгладжувати Ніжні голівки пишні

Дві руки - і от одна з них За ніч виявилася зайва. По віршах М. Цветаевой можна безпомилково скласти її біографію. І від’їзд із Росії в 1922 році, і гіркі роки еміграції, і настільки ж гірке повернення (дочка, чоловік, сестра Арештовані, зустрічі з ними вже не буде ніколи). Експресивність і філософська глибина, психологізм і мифотворчество, трагедія розлуки й гострота самітності стають відмітними рисами поезії Цветаевой цього років. Більшість зі створеного так і залишилося неопублікованим

Останній прижиттєвий авторський збірник Цветаевой “Після Росії” вийшов у Парижу навесні 1928 року. У нього ввійшли майже всі вірші, написані з літа 1922 по 1925 рік. Ця книга, що хронологічно продовжує “Ремесло” (квітень 1921 - квітень 1922), по праву вважається вершиною лірики поетеси. В 1939 році слідом за чоловіком і дочкою Цветаева із сином вернулася на батьківщину. війна, Що Почалася, евакуація закинули її в Єлабугу, де 31 серпня 1941 року вона покінчила ссобой.

И, звичайно, усе в щоденнику: “Мені - совісно, що я ще жива”, у записці синові: “Прости мене, але далі було б гірше” і у віршах: Настав час гасити ліхтар Наддверний… Так закінчується “щоденник” Цветаевой, її повість про себе - її вірші. Вона знала, у чому її лихо - у тім, що для неї “немає ні однієї зовнішньої речі, усе - у серці й долі”. Вона так щедро марнувала себе, але від цього ставала тільки богаче - як джерело: чим більше черпаєш із нього, тим більше він наповнюється. Цветаева знайшла точну й мудру формулу: “Рівність дарунка душі й слова - от поет”.

Її власний талант повністю відповідав цій формулі. “Живу, споглядаючи своє життя, все життя - у мене немає віку й немає особи. Може бути, я - саме життя”. Цветаева права, ставлячи знак рівності між поетом і життям. Вся сила таланта пішла в неї на те, щоб виразити цю повноту життя

У поезії видна вся людина. Він весь просвічується наскрізь. Не можна сховати ні хвилювання, ні порожнечу, ні вульгарність, ні байдужість. Марина Цветаева писала все без утайки, молитовно, навинос. Її слово - це її жест, голос, думка, ява й сон, серцебиття

Але навіть цього всього недостатньо для характеристики її манери, стилю, особистості. Скоріше так: Цветаева вимовляє монолог довжиною в ліричний тім, довжиною в целую життя. Лірика, епос, драма, стаття, переклад, лист - все це, разом узяте, щоденник жадібної до життя, чуйної, чутливої, гордої душі. Танцюючим кроком пройшла по землі! - Неба дочка!

З повним фартухом троянд! - Ні паростка не порушила! Ніжною рукою відвівши нецілований хрест, У щедре небо рвонуся за останнім привітом. Проріз зорі - і відповідної посмішки проріз…

Я и в передсмертній гикавці залишуся поетом!