Про особисту драму Гумилева не прийшов ще час говорити інакше як словами його власних віршів: ми не знаємо всіх її перипетій, і ще жива А. А. Ахматова, що не сказала про неї в пресі нічого. З окремих подій у житті Гумилева в цей передвоєнний період - період, про яке багато згадували його літературні друзі - можна згадати його дуель із Максиміліаном Волошиним, пов’язану з вигаданої Волошиним “Черубиной де Габриак” і її віршами. Про цю дуель - виклик відбувся в студії художника А. Я. Головіна при великому скупченні гостей - розповів досить докладно С. К. Маковский (див. його книгу “На Парнасі Срібного Століття”), а мені про неї розповідав також колишнім свідком виклику Б. В. Анреп.

Всьому цьому був покладений кінець у липні 1914 року, коли в далекому Сараєві пролунав постріл Гаврила Принципу, а потім всю Європу охопив пожежу війни, і з його почалася та трагічна епоха, що ми переживаємо по ею пору. Про цей липень Ахматова писала:

• Пахне гаром
• Чотири тижні
• Торф сухої по болотах горить
• Навіть птаха сьогодні не співали,
• И осика вже не тремтить
• Стало сонце немилістю Божої,
• Дощик з Великодня полів не кропил
• Приходив одноногий перехожий
• И один надворі говорив:
• “Строки страшні наближаються
• Незабаром Стане тісно від свіжих могил
• Чекайте глада, і боягуза, і мору,
• И затменья небесних світил
• Тільки нашої землі не розділить
• На потіху собі супостат:
• Богородиця білий расстелит
• Над скорбями великими плат”.

Патріотичний порив тоді охопив все російське суспільство. Але чи не єдиний серед скільки-небудь видних російських письменників, Гумилев відгукнувся на війну, що обрушилася на країну, дієво, і майже негайно ж (24- го серпня) записався в добровольці. Він сам, у пізнішій версії вже згадуваних “П’ятистопних ямбів”, сказав про це всього краще:

• И в ревінні людської юрби,
• У гуденьи проїжджаючих знарядь,
• У немолчном заклику бойової труби
• Я раптом почув пісню моєї долі
• И побіг, куди бігли люди,
• Покірно повторюючи: буди, буди
• Солдати голосно співали, і слова
• Невиразні були, серце їх ловило:
• “Скоріше вперед! Могила так могила!
• Нам ложем буде свіжа трава,
• А пологом - зелене листя,
• Союзником - архангельська сила”.
• Так солодко ця пісня лилася, ваблячи,
• Що я пішов, і прийняли мене
• И дали мені гвинтівку й коня,
• И поле, повне ворогів могутніх,
• Стугонливих грізно бомб і куль співучих,
• И небо в молнийних і рдяних хмарах
• И счастием душа обпалена
• З тих самих пор; веселием повна
• И ясністю, і мудрістю, про Бога
• Із зірками розмовляє вона,
• Глас Бога чує у військовій тривозі
• И Божими кличе своєї дороги

У декількох віршах Гумилева про війну, що ввійшли в збірник “Сагайдак” (1916) - чи не кращих у всій “військовій” поезії в російській літературі :- позначилося не тільки романтично^-патріотичне, але й глибоко релігійне сприйняття Гумилевим війни. Говорячи у своєму вужі цитованому некролозі Гумилева про його відношення до війни, А. Я. Левинсон писав: Війну він прийняв із простотою доконаної, із прямолінійною гарячністю. Він був, мабуть, одним з тих деяких людей у Росії, чию душу війна застала в найбільшій бойовій готовності. Патріотизм його був настільки ж беззастережний, як безхмарно було його релігійне сповідання. Я не бачив людину, природі якого був б більш чужо сумнів, як зовсім, редкостно далекий був йому й гумор. Розум його, догматичн і впертий, не відав ніякої подвійності. Н. А. Оцуп у своїй передмові до “Вибраного” Гумилева (Париж, 1959) відзначив близькість військових віршів Гумилева до віршів французького католицького поета Шарля Пеги, що так само релігійно сприйняв війну й був убитий на фронті в 1914 році