Роль Квітчиного оповідача як композиційного елемента складна й багатозначна. Надання автором слова представникові простого народу було й засобом поширення своїх просвітницьких думок та суджень, і прийомом об’єктивації зображуваного, і формою висловлення народних інтересів, вираження народного світосприймання й естетичного світобачення. Це був також засіб зорієнтувати літературний твір на народного читача або слухача. Введення народного оповідача зумовлювалося й наявністю станової дистанції між автором-дворянином і зображуваним простим людом та потребою своєрідного «буфера», громовідводу між автором і недоброзичливими критиками. У застосуванні форми усної оповіді очевидця, людини з народу, виявилась і настанова на документально-фактичну вірогідність як один із засобів художньої правдивості. Така оповідь надавала зображуванному життєвої переконливості, визначала самі критерії життєвих явищ із орієнтацією на народну шкалу моральних цінностей. Вона стала важливим для тих часів способом демократизації літератури.

Художня проза Квітки-Основ’яненка поділяється на дві основні групи: бурлескно-реалістичні оповідання та повість; сентиментально-реалістичні повісті. У цьому поділі відбилися особливості двох основних стильових течій в українському просвітницькому реалізмі. Головний стильовий принцип бурлескно-реалістичних творів Квітки - комічно-бурлескне, нерідко гротескне змалювання персонажів переважно фольклорного походження, насиченість художньої структури уснопоетичними мотивами й прийомами. Поетика підпорядкована створенню критичного пафосу, висміюванню й викриттю негативних соціальних і моральних явищ. Стильовою домінантою сентиментально-реалістичних повістей Квітки є співчутливе, більш чи менш ідеалізоване зображення селянського героя з заглибленням у його внутрішній світ, із широким використанням народнопісенних мотивів і засобів ліризації.

Письменник виробив свій специфічний жанр оповідання переважно шляхом олітературення фольклорних оповідних жанрів створення нової жанрової структури на межі двох худонжньо-естетичних систем – фольклорної та літературної; художня природа його оповідань (усі вони написані за народнопетичними сюжетами, мотивами) великою мірою визначається жанровими ознаками тих фольклорних творів, які слугують письменникові за основу. Це оповідання-анекдот («Салдацький патрет», «Пархімове снідання», «Підбрехач»), фантастичне оповідання («Мертвецький Великдень», «От тобі і скарб»), оповідання-притча («Перекотиполе»; 1840), оповідання новелістичного характеру («Малоросійська биль»).

Pages: 1 2