Для багатьох російських письменників і поетів Москва була майже святинею, Вітчизною. Грибоєдов теж любив Москву, тому що народився, виріс тут, закінчив Московський університет. Але Грибоедовская Москва кардинально відрізнялася від того міста, у якому живемо ми (тобто багато пам’ятників архітектури, наприклад, залишилися колишніми, але от вдачі й порядки змінилися кардинально). Насамперед тому, що в той час вона не була столицею, а вважалася майже провінційним містом, особливо взимку (по слова Бєлінського "Москва впадало в спячку"). Тут жили люди, що ніколи не служили при дворі, або ж ті, які виїхали доживати свої дні. В. Г. Бєлінський навіть називав Москву "столицею відставників". Грибоєдов присвятив "Горі від розуму" московським вдачам, московському світському суспільству. Автор говорить про нього іноді з усмішкою, іноді зі злою іронією, але завжди з гіркотою (він любить своє місто, але нехтує московське дворянство, світські салони й нещадно высмеивае6т пороки суспільства). Головний герой комедії - Чацкий, парубок, що належить до загону передової дворянської молоді. Він попадає в Москву після трирічної відсутності (не раз Чацкий пошкодує про свою відсутність, адже кохана дівчина встигла його розлюбити). Але до його подиву, ніщо тут не змінилося, вдачі в Москві панують надзвичайно консервативні, люди так і залишилися повністю задоволені тим порядком, що існує, задоволені собою й навколишніми. Московські старі - це знатні тузи, що свято зберігають традиції старовини, нехай навіть ці догми абсурдні й жорстокі (і доти, поки ці люди будуть живі, і будуть займати високі пости нічого не зміниться). Але в цьому суспільстві є й молоді. Це або військові, як Скалозуб, які, роблять усе для того, щоб домогтися чинів будь-якими шляхами, не за рахунок розуму й заслуг, а іншими способами. Або такі, як Загорецкий і Молчалин, які догоджають багатих дурнів, щоб через якийсь час самим copyright