Аналогічне можемо сказати й про синтаксичні засоби вираження концепту. Звичайно слово залежно від своїх лексико-граматичних характеристик виступає в реченні тим чи іншим членом. Слово-ім’я концепту Душа, будучи полісемантичним іменником, в одних своїх значеннях заповнює всі можливі характерні іменникові регулярні реалізації структурної схеми речення (див.: [Вихованець1992: 41]), в інших – займає лише певні позиції.

М. Одинцова про значення Душа – „внутрішній світ людини” як компонент концепту ДУША зауважує: „базовими, такими, що організовують, семантичними категоріями образної інтерпретації явищ психічного життя в російській мові є категорії (1) суб’єкта (агенса), (2) об’єкта (предмета, якого піддають дії), (3) інструмента (засобу впливу) і (4) простору” [Одинцова 2001]. Думаємо, що опис душі як внутрішнього світу людини в українській мові також відбувається за цими ж правилами, однак хочемо уточнити, що визначає ці процеси сакральна сфера, оскільки це значення є похідним від релігійного.

Саме лексема Душа В релігійному значенні має найбільшу свободу при реалізації структурної схеми речення. Так, слово Душа-ім’я концепту може бути суб’єктом (Сьогодні вранці я умру… Душа у безвісті полине, очима зорі проведуть (Костенко)); об’єктом (Врятуй мою душу, Боже… (Костенко)), локативом – душа як простір (Сліди перед ним продувала, щоб по чистому ходив, Щоб не то на душі, а й на ногах у його не було порошинки (Лепкий)) тощо.

Ці ж позиції може займати й слово Душа В психологічному значенні („внутрішній психічний світ людини, з її настроями, переживаннями та почуттями”), однак усі ці вживання є образними, мають переносне значення, можливо, в силу того, що й саме психологічне значення є похідним, переносним: суб’єкт (Як Втомилась душа У суспільній своїй німоті! (Костенко)), об’єкт (Як Зберегти В собі цю Душу В глобальнім

Клекоті біди? (Костенко)), локатив (Хвалити Бога, На душі не хмарно (Костенко)); інструменталь – інструмент психічних дій Я-суб’єкта (Я Пив душею світ, такий прекрасний… (Сосюра)).

Значення „людина, особа” виступає у фразеологізованих висловах Жива душа, ні однієї душі, на душу (населення) Або в конструктивно зумовлених висловленнях, у яких сполучається із числівником і служить для визначення кількості осіб (при переліку): Десять душ; лише зрідка це може бути вільна сполучуваність слова: Преміальні має За кожну Впійману Душу (Гончар).

Схожу поведінку має й значення „заглибина в нижній передній частині шиї”, яке також може виступати як у фразеологізмах (за душею нічого не мати, за душею ні копійки, за душею ні шеляга, не було (нема) за душею і щербатої копійки) тощо, так і у вільній сполучуваності: Та ти хоч би застебнувся, Душу Свою Виставив (Гончар).

Решта значень лексеми Душа – виразників концептуальних ознак є конструктивно зумовленими:

- відтінок значення „психологічні особливості народу взагалі чи конкретного народу” вимагає біля слова Душа Відносного прикметника на позначення народу, нації: Українська душа, російська душа, Слов’Янська душа;

- значення „сукупність рис, якостей, властивих певній особі” реалізує себе в схемі Людина… душі, де пропуск заповнює прикметник, який вказує переважно на позитивні моральні якості людини: Людина чулої, вразливої душі;

- слово Душа У значенні „людина як носій тих чи інших рис, якостей” вимагає біля себе звичайно якісного чи відносного характеристичного прикметника: Саня, Саня, Неспокійна душа (Гончар);

- значення „основне в чому-небудь, суть чогось; центральна фігура чого-небудь” функціонує у сполученнях слова Душа З іменником у родовому відмінку: Душа колективу;

- значення „про людину з прекрасними рисами характеру” (Він – душа-чоловік! – заспокоїв батько (Гончар)) виступає у слові Душа Лише як у прикладці;

- значення „почуття, натхнення, енергія” функціонує у складі стійких висловів: Вкладати душу В щось;

- значення „життя” також знаходимо лише у фразеологізмах: Віддати душу, покласти душу, утекти з душею Тощо.

Таким чином, основні значення лексеми Душа, які фіксують головні концептуальні ознаки і є давнішими („безсмертна нематеріальна основа в людині, що становить суть її життя і є джерелом психічних явищ”, „внутрішній психічний світ людини, з її настроями, переживаннями та почуттями”, „людина, особа”, „заглибина в нижній передній частині шиї”), мають більшу свободу в заповненні тих чи інших синтаксичних позицій у реченні; значення, сформовані пізніше („психологічні особливості народу взагалі чи конкретного народу”, „сукупність рис, якостей, властивих певній особі”, „людина як носій тих чи інших рис, якостей”, „основне в чому-небудь, суть чогось; центральна фігура чого-небудь”, „про людину з прекрасними рисами характеру”), звичайно виступають членами конструктивно зумовлених висловлювань; окремі ж давні рідковживані значення, похідні від релігійного („життя”, „почуття, натхнення, енергія”), виступають лише у фразеологізованих усталених висловах. Тобто аналіз синтаксичної поведінки імені концепту допомагає краще усвідомити центральність / периферійність окремих значень, а відповідно й концептуальних ознак.

Отже, граматичні – як морфологічні, так і синтаксичні – засоби є важливими, хоч і другорядними, допоміжними засобами вираження концепту. Їх урахування допомагає побачити й уточнити ті концептуальні ознаки, які часто є не зовсім помітними або завуальованими з плином часу.

Марія Скаб

Література

Алефиренко 2005: Алефиренко Н. Ф. Современные проблемы науки о языке: Учебное пособие. – М.: Флинта: Наука, 2005. – 416 с.

Алефиренко 2005а: Алефиренко Н. Ф. Спорные проблемы семантики: Монография. – М.: Гнозис, 2005. – 326 с.

Арутюнова 1994: Арутюнова Н. Д. От редактора // Понятие судьбы в контексте разных культур. – М.: Наука, 1994. – С. 3-4.

Арутюнова 1999: Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека. – 2-е изд., исправл. – М.: Языки русской культуры, 1999. – 896 с.

Бабушкин, Жукова, 1999: Бабушкин А. П., Жукова М. Г. Перевод реалий в свете проблем когнитивной семантики // Проблемы культурной адаптации текста. – Воронеж, 1999. – С.11–13.

Вежбицкая 1999: Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков: Грамматическая семантика. Ключевые концепты культур. Сценарии поведения / Пер. с англ. А. Д. Шмелева / Под ред. Т. В. Булыгиной. – М.: Языки русской культуры, 1999. – 776 с.

Вежбицкая 1997: Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание. / Пер. с англ. / Отв. ред. М. А. Кронгауз. Вступ. ст. Е. В. Падучевой. – М.: Русские словари, 1997. – 416 с.

Вихованець, Городенська 2004: Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови. – К.: Пульсари, 2004. – 398 с.

Вихованець 1992: Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. – К.: Наук. думка, 1992. – 222 с.

Воркачев 2002: Воркачев С. Г. Методологические основания лингвоконцептологии // Теоретическая и прикладная лингвистика. Вып. 3: Аспекты метакоммуникативной деятельности. – Воронеж, 2002. – С. 79-95.

Гак 1976: Гак В. Г. К диалектике семантических отношений в языке // Принципы и методы семантических исследований. – М., 1976. – С. 73–92.

Гак 1972: Гак В. Г. К проблеме семантической синтагматики // Проблемы структурной лингвистики, 1971. – М.: Наука, 1972. – С. 367–395.

Гак 1998: Гак В. Г. Языковые преобразования. – М.: Языки русской культуры, 1998. – 764 с.

Гинзбург 1978: Гинзбург Р. С. Значение слова и методика компонентного анализа // Иностранные языки в школе. – 1978. – № 5. – С. 21–26.

Гудавичюс 1980: Гудавичюс А. Й. Универсальное и специфическое в лексическом значении // Slavia. Časopis pro slovanskou filologii. – Praha, 1980. – Ročník XLIX. – Sešit 1–2. – С. 11–14.

Єфименко 2005: Єфименко О. Є. Концепт „степ” в українській мові: словникова, текстова і психолінгвістична парадигма: Автореф. дис. … канд. філол. наук. – Х., 2005. –19 с.

Задорожна 2005: Задорожна О. Теоретичні засади дослідження концепту // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Серія: Мовознавство. – Тернопіль: ТНПУ, 2005. – № 1(13). – С. 206-218.

Кобозева 2000: Кобозева И. М. Лингвистическая семантика. – М.: Эдиториал УРСС, 2000. – 350 с.

Кононенко 2004: Кононенко В. І. Концепти українського дискурсу. – К.-Івано-Франківськ: Плай, 2004. – 247 с.

Кочерган 2003: Кочерган М. Мовознавство на сучасному етапі // Дивослово. – 2003. – № 5. – С. 24–29.

Pages: 1 2 3 4

Збережи - » ГРАМАТИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ КОНЦЕПТУ . З'явився готовий твір.