А. С. Пушкін Історія Пугачова ГЛАВА П’ЯТА | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

А. С. Пушкін Історія Пугачова ГЛАВА П’ЯТА

Розпорядження Бібікова. - Перші успіхи. - Узяття Самари й Заинська. - Державін. - Михельсон. - Продовження облоги Яицкого містечка. - Весілля Пугачова. - Руйнування Илецкой Захисту. - Смерть Лисова. - Бій під Татищевою. - Втеча Пугачова. - Страта Хлопуши. - Звільнення Оренбурга. - Пугачов розбитий удруге. - Бій при Чесноковке. - Звільнення Уфи і Яицкого містечка. - Смерть Бібікова.

Нарешті війська, отовсюду послані противу Пугачова, стали наближатися до місця свого призначення. Бібіков спрямував їх до Оренбурга. Генерал-маиор князь Голіцин, зі своїм корпусом, повинен був загородити Моськовську дорогу, діючи від Казані до Оренбурга. Генерал-маиору Мансурову довірене було праве крило, для прикриття Самарськой лінії, куди зі своїми загонами випливав маиор Муфель і підполковник Гринев. Генерал-маиор Ларионов посланий був до Уфи й до Єкатеринбурга. Декалонг охороняв Сибір, і повинен був відрядити маиора Гагрина з одною полевою командою для захисту Кунгура. У Маликовку посланий був гвардії поручик Державін, для прикриття Волги з боку Пензи й Саратова. Успіх виправдав ці розпорядження. Бібіков спочатку сумнівався в дусі свого війська. В одному з полків (у Владимирському) виявилися були прихильники Пугачова. Начальникам міст, через які полк проходив, велено було розіслати по шинках переодягнених чиновників. У такий спосіб возмутители були відкриті й захоплені. Згодом Бібіков був задоволений своїми полками. "Справи мої, богові віддяка! (писав він у лютому) ідуть годину-від-години краще; войськи посуваються до гнізда лиходіїв. Що мною задоволені (у Петербурзі), те я із всіх листів бачу, тільки запитали б у гусака: не зябут чи ноги?"

Маиор Муфель, з одною полевою командою, 29 грудня приближился до Самари, зайнятий напередодні шайкою бунтівників, і зустрінутий ними, розбив і гнав їх до самого міста. Отут вони, під прикриттям міських гармат, думали супротивляться. Але драгуни вдарили в палаші й в’їхали в місто, рубаючи й зневажаючи що біжать. У самий цей час, у двох верстах від Самари, здалися ставропольські калмики, (64), що йдуть на допомогу бунтівникам. Вони побігли, увидя вислану противу їхні кінноти. Місто було очищено. Шість гармат і двісті полонених дісталися переможцеві. Слідом за Муфелем вступили в Самару підполковник Гринев і генерал-маиор Мансуров. Останній негайно послав загін до Ставрополю, для втихомирення калмиків; але вони розбіглися, і загін, не видав їх, вернувся в Самару.

Полковник Бібіков, відряджений з Казані із чотирма гренадерськими ротами й одним еськадроном гусарів на підкріплення генерал-маиора Фреймана, що стояло в Бугульмі без усякої дії, пішов на Заинськ, якого сімдесятирічний комендант, капітан Мерців, прийняв із честю зграю розбійників, здавши їм начальство над містом. Бунтівники зміцнилися як уміли; у п’яти верстах від міста Бібіков почув уже їхню гарматну пальбу. Рогатки їх були зламані, батареї взяті, предместия зайняті; усе бігло. Двадцять п’ять сіл, що бунтували, прийшли в покору. До Бібікова було в день до чотирьох тисяч раськаявшихся селян; їм видавали квитки, і всіх розпуськали по будинках.

Державін, начальствуя трьома фузелерними ротами, привів у покору раськольничьи селища, що перебувають на берегах Иргиза, і орди племен, що кочують між Яїком і Волгою. (65) Довідавшись один раз, що безліч народу зібралася в одному селі, з наміром итти служити в Пугачова, він приїхав із двома козаками прямо до збірного місця, і зажадав від народу пояснення. Двоє із призвідників виступили з юрби, оголосили йому свій намір, і почали до нього приступати з докорами й погрозами. Народ уже готовий був остервениться. Але Державін строго на них прикрикнув, і велів своїм козакам вішати обох призвідників. Наказ його був негайно виконаний, і збіговисько розбіглося.

Генерал-маиор Ларионов, начальник дворянського легіону, відряджений для звільнення Уфи, не виправдав загального доручення. "За гріхи мої (писав Бібіков) нав’язав мені братик мій А. Л., що сам викликався спершу командувати особливим деташментом, а тепер з місця зрушити не можу". Ларионов залишався в Бакалах без усякої дії. Його нездатність змусила головнокомандуючого послати на його місце, ніколи пораненого при його очах і вже вирізнилося у війні противу конфедератів, офіцера, підполковника Михельсона.

Князь Голіцин прийняв начальство над військами Фреймана. 22 січня перейшов він через Каму. 6 лютого з’єднався з ним полковник Бібіков; Мансуров - 10-го. Військо рушило до Оренбурга. Пугачов знав про наближення військ, і мало про тім піклувався. Він сподівався на зраду рядових і на помилку начальників. Попадуться самі нам у руки, відповідав він своїм спільникам, коли наполегливо кликали вони його назустріч, що наближаються загонів. У випадку ж поразки мав намір він бігти, оставя свою сволоту напризволяще. Для того тримав він на кращому корму тридцять коней, обраних їм на стрибку. Башкирци підозрювали його намір і нарікали. "Ти збунтував нас, говорили вони, і хочеш нас залишити, а там ми будуть стратити, як стратили батьків наших". (Страти 1740-го року були в них у свіжій пам’яті. (66) Яицкие ж козаки у випадку невдачі думали зрадити Пугачова в руки уряду, і тим заслужити собі помилування. Вони стерегли його, як заручника. Бібіков розумів їх і Пугачова, коли писав фон-визину наступні чудові рядки: "Пугачов не що інше, як опудало, яким грають злодії, Яицкие козаки: не Пугачов важливий; важливо загальне обурення". (67)

Пугачов з-під Оренбурга відлучився до Яицкому містечка. Його прибуття пожвавило діяльність заколотників. 20 січня він сам передував достопам’ятним приступом. Уночі висаджена була частина вала під батареєю, устроенною при Старице (колишнім руслі Яїка). Заколотники, під димом і пилом, з лементом кинулися до міцності, зайняли рів, і ставлячи сходи, силкувалися зійти на вал; але були перекинуті й відбиті. Всі жителі, навіть жінки й діти, підкріплювали їх. Пугачов стояв у рові зі списом у руці, спочатку намагаючись пещенням збудити ревнощі що приступають, нарешті сам колючи що біжать. Приступ тривав дев’ята година сряду, при неумолкной пальбі й перестрілці. Нарешті підпоручик Толстовалов з пятидесятью мисливцями зробив вилазку, очистив рів, і прогнав бунтівників, убивши до стільник^-стільник-чотирьох-стільник людин і втративши не більше п’ятнадцяти. Пугачов ськреготав. Він заприсяг повісити не тільки Симонова й Крилова, але й все сімейство останнього, що перебувало в той час в Оренбурзі. У такий спосіб приречений були смерті й чотирирічна дитина, у наслідку славний Крилов.

Пугачов у Яицком містечку побачив молоду козачку, Устинью Кузнєцову, і закохався в неї. Він став неї сватати. Батько й мати здивувалися й відповідали йому: "помилуй, государ! Дочка наша не князівна, не королевна; як їй бути за тобою? Та і як тобі женитися, коли матінка государиня ще здраствує?" Пугачов, однак, на початку лютого, женився на Устиньи, найменував її імператрицею, призначив їй штатс-дам і фрейлін з яицких козачок, і хотів, щоб на ектеньи поминали після государя Петра Федоровича, чоловікові його государиню Устинью Петрівну. Попи його не погодилися, кажучи, що не одержували на те дозволу від синоду. Відмова їх засмутив Пугачова; але він не наполягав у своїй вимозі. Дружина його залишалася в Яицком містечку, і він їздив до неї щотижня. Його присутність ознаменована було завжди новими замахами на міцність. Обложені, зі своєї сторони, не втрачали бадьорості. Їхня пальба не вмовкала, вилазки не припинялися.

19 лютого вночі прибіг з місту в міцність недолітків, (68) і оголосив, що з минулого дня підведений під дзвіницю підкоп, куди й покладений двадцять пуд пороху, і що Пугачов призначав того ж числа напасти на міцність. Извет здався неймовірним. Симонов думав, що недолітків був підісланий навмисно для посеяния порожнього страху. Обложені вели контрміну, і не чули ніякого грабарства: двадцятьома пудами пороху мудро підірвати було шестиярусную, високу дзвіницю. Однак же, як під нею в підвалі зберігався весь пороховий запас (що могли знать і заколотники), те й поспішили оний забрати, розібрали цегельна підлога й почали вести контрміну. Гарнізон приготувався; очікували вибуху й приступу. Не пройшло й двох годин, як раптом підкоп був наведений у дійство; дзвіниця тихо захиталася. Нижня палата розвалилася, і верхні шість ярусів осіли, придушивши декількох людей, що перебували біля дзвіниці. Камені, не бив разметани, звалилися в купу. Колишні ж у самому верхньому ярусі шість вартових при пушку звалилися оттоле живі; а один з них, у той час спалий, опустився не тільки без усякої шкоди, але навіть не прокинувшись.

Pages: 1 2 3 4

Збережи - » А. С. Пушкін Історія Пугачова ГЛАВА П’ЯТА . З'явився готовий твір.

А. С. Пушкін Історія Пугачова ГЛАВА П’ЯТА





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.