У дні шляху від Сивиллиних Аидових місць - середина италийского берега, устя Тибру, область Лаций. Тут живе старий мудрий цар Латин зі своїм народом - латинами; поруч - плем’я рутулов з молодим богатирем Турном, нащадком грецьких царів. Сюди припливає Еней; висадившись, втомлені подорожани вечеряють, виклавши овочі на плоскі коржі. З’їли овочі, з’їли коржа. «От і столів не залишилося!» - жартує Дзиґ, син Енея. «Ми в мети! - викликує Еней. - Збулося пророцтво: «будете гризти власні столи». Ми не знали, куди пливемо, - тепер знаємо, куди приплили». І він посилає послів до царя Латину просити миру, сполучника й руки його дочки Лавинии. Латин радий: лісові боги давно віщали йому, що дочка його вийде за чужоземця й потомство їх скорить увесь світ. Але богиня Юнона в люті - ворог її, троянец, узяв гору над її силою й от-от спорудить нову Трою: «Будь же війна, будь загальна кров меж тестем і зятем! <…> Якщо небесних богів не схилю - пекл споруджу!»

У Лации є храм; коли мир - дверей його замкнені, коли війна - розкриті; поштовхом власної руки розорює Юнона залізні двері війни. На полюванні троянські мисливці помилково зацькували ручного царського оленя, тепер вони латинам не гості, а вороги. Цар Латин у розпачі складає влада; молодий Турн, сам сватавшийся до царівни Лавинии, а тепер відкинутий, збирає могутню рать проти прибульців: отут і велетень Мезенций, і невразливий Мессап, і амазонка Камілла. Еней теж шукає союзників: він пливе по Тибру туди, де на місці майбутнього Рима живе цар Евандр, вождь грецьких поселенців з Аркадії. На майбутньому форумі пасеться худоба, на майбутньому Капитолии росте терник, у бідній хатині цар пригощає гостя й дає йому в допомогу чотириста бійців на чолі зі своїм сином, юним Паллантом. А тим часом мати Енея, Венера, сходить у кузню свого чоловіка Вулкана, щоб той скував її синові божественно міцна збруя, як колись Ахіллові. На щиті Ахілла був зображений увесь світ, на щиті Енея - весь Рим: вовчиця з Ромулом і Ремом, викрадення сабінянок, перемога над галлами, злочинний Катилина, доблесний Катон і, нарешті, торжество Августа над Антонієм і Клеопатрою, жваво пам’ятне читачам Вергілія. «Радий Еней на щиті картинам, не знаючи подій, і піднімає плечем і славу, і долю нащадків».

Але поки Еней удалечині, Турн із италийским військом підступає до його стану: «Як упала древня Троя, так нехай упаде й нова: за Енея - його доля, а за мене - моя доля!» Два друга-троянца, хоробрі й красені Нис і Евриал, ідуть на нічну вилазку крізь ворожий стан, щоб добратися до Енея й призвати його рятуйте! У безмісячному мороці безшумними ударами пролагают вони собі шлях серед сплячих ворогів і виходять на дорогу - але тут на світанку застигає їхній ворожий роз’їзд. Евриал попадає в полон, Нис - один проти трьохсот - кидається йому на виторг, але гине, голови обох вздети на піки, і розлютовані италийци йдуть на приступ. Турн підпалює троянські зміцнення, уривається в пролом, трощить ворогів десятками, Юнона вдихає в нього силу, і тільки воля Юпітера кладе межу його успіхам. Боги схвильовані, Венера і Юнона винять один одного в новій війні й заступаються за своїх улюбленців, але Юпітер помахом їх зупиняє: якщо війна почата, «…нехай кожному випаде частка / Битвенних лих і удач: для всіх однаковий Юпітер. / Доля дорогу знайде».

Тим часом нарешті-те вертаються Еней з Паллантом і його загоном; юний Асканий-Юл, син Енея, кидається з табору на вилазку йому назустріч; війська з’єднуються, закипає загальний бій, груди в груди, нога до ноги, як колись під Троєю. Палкий Паллант рветься вперед, робить подвиг за подвигом, сходиться, нарешті, з непереможним Турном - і падає від його списа. Турн зриває з його пояс і перев’яз, а тіло в збруї шляхетно дозволяє соратникам винести з бою. Еней кидається мстити, але Юнона рятує від нього Турна; Еней сходиться з лютим Мезенцием, ранить його, юний син Мезенция Лавс заслоняє собою батька, - гинуть обоє, і вмираючий Мезенций просить поховати їх разом. День кінчається, два війська ховають і оплакують своїх полеглих. Але війна триває, і як і раніше першими гинуть самі юні й квітучі: після Ниса й Евриала, після Палланта й Лавса приходить черга амазонки Камілли. Виросла в лісах, що присвятив себе мисливиці Діані, з луком і секирою б’ється вона проти наступаючих троянцев і гине, убита дротом.

Бачачи загибель своїх бійців, чуючи скорботні ридання старого Латина і юної Лавинии, почуваючи наступаючу долю, Турн шле гінця до Енея: «Відведи війська, і ми вирішимо нашу суперечку двобоєм». Якщо переможе Турн - троянци йдуть шукати нову землю, якщо Еней - троянци засновують тут своє місто й живуть у сполучнику з латинами. Поставлено вівтарі, принесені жертви, вимовлені клятви, два лади військ коштують по двох сторони поля. І знову, як в «Илиаде», раптом перемир’я обривається. У небі є знамення: орел налітає на лебедину зграю, вихоплює з її видобуток, але біла зграя обрушується з усіх боків на орла, змушує його кинути лебедя й примушує тікати. «Це - наша перемога над прибульцем!» - кричить латинський гадатель і метає свій спис у троянський лад. Війська кидаються один на одного, починається загальна сутичка, і Еней і Турн марне шукають один одного в юрбах, що борються

А с небес на них дивиться, страждаючи, Юнона, теж почуваючи наступаючу долю. Вона звертається до Юпітера з останнім проханням:

«Будь що буде з волі долі й твоєї, - але не дай троянцам нав’язати Італії своє ім’я, мова й вдача! Нехай Лаций залишиться Лацием і латини латинами! Троя загинула - дозволь, щоб і ім’я Трої загинуло!» І Юпітер їй відповідає: «Так буде так». Із троянцев і латинов, з рутулов, етрусків і Евандрових аркадян з’явиться новий народ і рознесе свою славу по всьому миру

Еней і Турн знайшли один одного: «сшиблись, щит із щитом, і ефір наповнюється громом». Юпітер коштує в небі й тримає ваги з жеребами двох героїв на двох чашах. Турн ударяє мечем - меч ламається об щит, викуваний Вулканом. Еней ударяє списом - спис простромлює Турну й щит і панцир, він падає, поранений у стегно. Піднявши руку, він говорить: «Ти переміг; царівна - твоя; не прошу пощади для себе, але якщо є в тобі серце - пошкодуй мене для мого батька: і в тебе адже був Анхис!» Еней зупиняється з піднятим мечем - але отут погляд його падає на пояс і перев’яз Турна, які той зняв з убитого Палланта, недовгого Энеева друга. «Ні, не підеш! Паллант тобі мстить!» - викликує Еней і простромлює серце супротивника; «і обійняте холодом смертним / Тіло покинуло життя й зі стогоном до тіней відлітає».

Так кінчається «Энеида».

М. Л. Гаспаров

Pages: 1 2