Робін Гуд персонаж одночасно й літературний, і міфологічний. Багато англійських дослідників протягом останніх двох століть намагаються встановити його можливого історичного прототипу, але поки їхні спроби не увінчалися успіхом. Проте з початку XV століття Робін Гуд не раз згадується як історична особа. Його ім’я називає шотландська хроніка Эндрью Уинтоуна (ок. 1420). У середині XV в. Вальтер Боуэр, роблячи доповнення до хроніки каноніка Фордуна, під датою 1266 р. заносить звістку, що «між людьми, позбавленими власності, був знаменитий розбійник Робін Гуд, якого народ любить виставляти героєм своїх ігор і театральних подань і історія якого, що оспівує мандрівними співаками, займає англійців більше інших історій».

Нарешті, латинська «Історія Великобританії» (1521) Джона Мэйра відносить життя Р.Г. вчасно царювання короля Ричарда Левине Серце (1157-1199) і затверджує, що Робін Гуд стояв на чолі сотні «вільних стрільців», подолати з якими були неспроможні урядові загони. Р.Г, за словами Мэйра, грабував тільки богатих, щадив і нагороджував бідняків, не робив ніякого зла жінкам; діяння й пригоди цієї людини «вся Британія оспівує у своїх піснях».

Що стосується літературного прототипу Р.Г, те їм, очевидно, є Гервард - герой середньовічної латинської хроніки XII століття «Діяння Герварда» («Gesta Gervardi»). Пригоди й сам образ Герварда сильно нагадують пізніший цикл про Робін Гуд Гервард стояв на чолі загону «вільних стрільців», ховався з ними в лісі, вів життя ізгоя (outlaw). В 35 главах «жести» про Герварде розповідається про сварку його з абатом, злим радником короля, про примирення з королем, про смерті від руки жінки й т.п.

Подібні з образом Р.Г. мотиви проглядаються в хроніку «Історія Фолька», заколотника часів короля Джона (1199-1216), у створеному в середині XIV в. невідомим поетом «Оповіданні про Гамелине» («король ізгоїв») - пізніше цей сюжет, перероблений Т.Доджем (1590) в оповідання про любов, послужив джерелом для комедії В Шекспіра «Як вам це сподобається» (1600). В XV в. одночасно з баладами про Р.Г. виник образ «шотландського Р.Г.» Вільяма Уоллеса (поема менестреля Гарри Сліпого «Уоллес»).

Перше згадування імені Робін Гуд у літературі ставиться до середини XIV в. В алегоричній поемі Вільяма Лэнгленда «Бачення про Петра Орачі» (1362) про Р.Г. говорить Лінощі, що похваляються тим, що хоча вона й не дуже тверда в церковних молитвах, але зате знає «пісні про Р.Г. і Рандольфе, графі Честерском».

До середини XV в. ставляться перші літературні записи усних пісень і балад про Р.Г. Вони включають п’ять основних сюжетів: «Гість Робін Гуд», «Робін Гуд і чернець», «Робін Гуд. і Гай Гисборн», «Р.Г. і шериф», «Смерть Р.Г». У них Робін Гуд виручає бідного лицаря Чи Ричарда, бореться із шерифом і Гаєм Гисборном, проявляє чудеса хоробрості, спритності, хитрості, чудово стріляє з лука, захищає бідняків і жінок. Р.Г, по переказі, умер від необережного кровопускання, що зробила йому його кузина, приоресса в Кирклисе. Дослідники вважають, що всі ці сюжети мають не збережене загальне першоджерело, датируемий приблизно 1400 р. Сюжет «Р.Г. і король», видимо, був записаний пізніше - у ньому Р.Г. іде на службу до Ричарда I, але через якийсь час знову вертається в рідний Шервудский ліс. Сучасний цикл про Р.Г. нараховує близько 40 балад

У другій половині XVI - початку XVII в. Робін Гуд зберігає широку популярність як баладний герой. Його ім’я раз у раз згадується хроністами, поетами, драматургами (Шекспір, Ф.Сидні, Бен Джонсон, Драйтон, Уор-нер, Кэмден, Зграй і ін.). Р.Г. стає свого роду героєм «золотого століття» «старої доброї Англії»: «Вони живуть, як за старих часів Робін Гуд англійський, і час проводять вони безтурботно, як бувало в золотому столітті» (Шекспір. «Як вам це сподобається»). Один з попередників Шекспіра, Роберт Грін, створив «Комедію про веселого стрільця Джорджеві Грінові й про Робіна Гуде». М.Горький, що прочитав у дитинстві цю п’єсу, запам’ятав епізод, у якому Р.Г. відмовляється прийняти запропоноване йому королем звання дворянина. По спогадах Горького, цей епізод багато років служив йому «чимсь начебто ціпка мандрівникові, а може бути, і щитом, що захищав його від спокус і від скверненьких повчань міщан».

Відношення людей того часу до образа Р.Г. багато в чому відрізнялося від інтерпретацій XIX-XX вв. З одного боку, Р.Г. - це герой «карнавального» типу, улюблений персонаж різних ігор, свят і розважальних поданні. За ним і за його легендарним житлом - Шервудским лісом - закріплюється епітет «merry» (веселий, веселун, гуляка). В XV-XVI вв. у першу неділю травня всюди в Англії святкувався «День Робін Гуда». Є навіть свідчення, що король Генріх VIII один раз на прогулянці (1516 р.) зустрів «юрбу одягнених у зелене вбрання «стрільців» з лука на чолі з Р.Г». Ім’я Р.Г. міцно входить у народні прислів’я й приказки («Те overshoot Robin Hood», «As crook’d as Robin Hood’s bow» і т.д.).

В 1765 р. збирач фольклору Томас Перси вперше публікує збірник балад «Пам’ятники стародавньої англійської поезії» («Reliques of Ancient English Poetry»), за яким пішов теперішній «баладний бум» в англійській і світовій літературі. У цій книзі був опублікований і цикл балад про Р.Г. Але дійсно всесвітню популярність образ Р.Г. одержав після роману Вальтера Скотта «Легенда про доблесного лицаря Айвенго». Образ Р.Г. у цьому романі знаходить романтичне фарбування - це герой, для якого головним є відстоювання справедливості й волі країни від норманнских загарбників. Стаючи легендарним національним героєм, Р.Г. зберігає свої головні позитивні риси - добросердя, вірність дружбі, готовність прийти рятуйте! скривдженому

У деяких романах В. Скотта головний герой має велику подібність із Р.Г. - наприклад, «шотландський Робін Гуд.» Роб Рій («Роб Рій», 1817). У творчості Скотта Р.Г. виступає і як персонаж народних свят («Абат», 1820; «Кенильворт», 1821), про нього згадують у важку хвилину прості люди («Эдинбургская темниця», 1818), гнані («Квентин Дорвард»), з героями робингудовских балад рівняються відважні хлопці («Вудсток», 1826; «Два гуртовщика», 1827). У романі «Талісман» (1825, час дії - XII століття, Палестина, хрестовий похід Ричарда) говориться про те, що про Р.Г. «чули» навіть Впалестине.

Образ Робін Гуда зненацька одержує й соціальне значення, змішуючись із образом Нэда Луд-да - вождя луддитів (рух проти машин в Англії). Наприклад, на мітингу рабочих-вязальщиков у Ноттингеме (1811) було оголошено якесь «послання», відправлене з «контори Нэда Лудда в Шервудском лісу». У Росії інтерес до Р.Г. різко зріс після революції 1917 р. В 1919 р. з ініціативи Горького виходить збірник «Балади про Робін Гуде» з перекладами Н.Гумилева, Вс.Рождест-венского, Г.Іванова, М.Цветаевой і С.Маршака

По ступені світової популярності образ Робін Гуд займає місце в ряді таких «героїв-легенд», як Дон Жуан і Фауст, але ближче всього йому інший легендарний «вільний стрілець» - Вільгельм Телпь Ф.Шиллера. «Робингудов-ские» мотиви проглядаються й у пушкінського Дубровского. Останнім часом Р.Г. виступає в основному як герой дитячої літератури, наприклад у повісті М.Гершензона «Робін Гуд».

Герой роману Э.Хемингуэя «По ккому дзвонить дзвін»

Роберт Джордан це узагальнений образ лірико-біографічної прози Хемингуэя, підсумок розвитку образів Ника Адамса («У наш час», 1925), Джейка Барнса («Фиеста» /«И сходить сонце»/ 1926) і Фредерика Генрі («Прощай, зброя!», 1929). По походженню й складу думок всі чотири герої близькі авторові аж до збігу окремих життєвих подій, всі вони втілюють тип «wounded hero» («поранений герой»).

Джерела образа Роберт Джордан шукали в реальних особистостях американця Роберта Мерримена, радянського добровольця Хаджі Мамсурова, іспанця Хосе на прізвисько Фантастик і багатьох інших. Образ Роберт Джордан це літературний пам’ятник борцям проти фашизму в Іспанії, що з’єднала в собі образи героя-одинака й людини-маси. У Р.Д. Хемингуэй виразив свої політичні й моральні ідеали, переконання про місце чесної людини в антифашистській боротьбі, про його громадянський обов’язок. Робота, що Р.Д. робить, наповнена для нього загальнолюдським змістом, а не прагненням до особистого порятунку, як це було в його попередника Джейка Барнса. У Р.Д. немає простого і ясного погляду на життя, але він досяг того, про що мріяв Джейк Барнс, - навчився розміряти особисту долю й події у світі. Це приводить Р.Д. до відмови від пацифізму й до усвідомлення необхідності зі зброєю в руках захищати те, що, на його думку, має потребу в захисті. Роберт Джордан приймає принципи революційного боргу й дисципліни, уважаючи їх діючими й необхідними на час війни. В американському літературознавстві були навіть такі трактування образа Р.Д., як «червоний Христос» (С.Анфред).

Pages: 1 2