Визнаючи абсолютність руху, діалектичний матеріалізм не заперечує його протилежності спокою. Під спокоєм розуміється незмінність речей, їхня стабільність, тимчасова єдність протилежностей, рівновага, збереження речей і їхніх станів. Якщо рух є причиною виникнення конкретних, якісно різних речей, то спокій є причиною збереження відносної стійкості цих конкретних речей, умовою їхнього існування. Якщо уявити собі, що стан спокою не існує, то всю матерію прийде представити як щось хаотичної, позбавленої всякої визначеності, якісно нерозрізнене. Таким чином, завдяки руху утворяться конкретні якісно різні предмети, а завдяки стану спокою вони існують якийсь час у певному стані й у відомому місці. Наприклад, Пимезон “живе” усього 0,25*10 -5 с. Це дуже малий час, але протягом цього часу він залишається самим собою. Таким чином, стан спокою, стан тимчасової рівноваги є, як і рух, необхідною умовою диференціації матерії

Разом з тим важливо відзначити, що сама можливість спокою, відносної стійкості речей визначається рухом матерії. Не було б руху, не було б і якісно різних предметів, не було б і рівноваги, стабільності й т.д., тобто не було б і спокою. Це ще раз приводить до думки, що “рух абсолютно, а спокій відносний”. І якщо можна якоюсь мірою говорити про абсолютність спокою, те тільки в плані необхідності загального тимчасового існування конкретних речей

На відміну від механістичного матеріалізму, абсолютизирующего механістичну форму руху, що поширює її на будь-які матеріальні утворення, діалектичний матеріалізм, виходячи з досягнень всієї сукупності наук, розглядає рух у всьому різноманітті його форм і у взаимопереходах останніх. При цьому важливим є твердження, що кожна форма руху має певного матеріального носія. Критерієм виділення цих форм руху є зв’язок кожної з них з певними матеріальними носіями. Разом з тим кожна основна форма характеризується відповідними законами, що діють на тім або іншому структурному рівні матерії

Всі ці форми руху взаємозалежні між собою й більше прості входять у більше складні, образуя якісно іншу форму руху. Кожна із цих форм містить у собі нескінченна безліч видів руху. Навіть найпростіша механічна містить у собі такі види руху, як рівномірно прямолінійне, рівномірно прискорене (уповільнене), криволінійне, хаотичне й ін. Найбільш складною формою руху є соціальна, тому що матеріальний носій є самий складний вид матерії соціальний

Необхідно відзначити, що різні форми руху здатні переходити друг у друга відповідно до законів збереження матерії й рухи. Це є прояв властивості неуничтожимости й несотворимости матерії й рухи. Мірою руху матерії є енергія, мірою спокою, інертності маса

З розвитком квантової механіки встало питання про аналіз нової основної форми руху квантово-механічної, котра, видимо, на сьогоднішній день є найпростішою. У розвиток подань про основні форми руху мовлення в цей час іде про геологічних, космічної формахах рух, що мають специфічних матеріальних носіїв, досліджуваних сучасними науками фізикою, астрофізикою, геологією. Таким чином, розвиток сучасної науки веде до збагачення наших знань про основні форми руху. До того ж зараз виникає проблема з’ясування природи особливих биополей, “чита_” екстрасенсами, ясновидцями, і, отже, стає насущної проблема подальшого розвитку вчення про форми руху, що вважаються поки загадковими й непоясненими. Так, підтверджуються здогади, сформульовані ще на початку ХХ в., що в природі буде відкрито ще багато дивовижного. Все сказане вище свідчить про те, що мир принципово пізнаваний, хоча кожний щабель у розвитку нашого пізнання розширює область незнаного, ставить нові проблеми

Природники й філософи, починаючи із середини XIX в. виступали зі спробами відірвати рух від матерії

Наприклад, Освальд, намагаючись створити новий філософський напрямок, зробив висновок, що первинною субстанцією, першоосновою всіх речовин є енергія. Це напрямок у філософії одержало назву “енергетизма”. Проти нього виступили найвизначніші фізики й філософи того часу, зокрема, Планк, Лебедєв і др.

Гносеологічних корінь “енергетизма” в абсолютизації руху, енергії як міри руху, у їхньому відриві від матерії

Інша крайність у філософії полягає в спробі абсолютизації стану спокою. У середині XIX в. відомі вчені Томпсон і Клаузиус відкрили другий закон (другий початок) термодинаміки, суть якого полягає в тому, що процес передачі тепла від одного тіла до іншого необоротний і завжди спрямований від більше теплого тіла до більше холодного

Клаузиус, виходячи із цього закону, зробив висновок, що всі види енергії згодом перетворяться в теплову, а теплова енергія, у силу зазначеного закону, рівномірно розсіється у Вселеної, що він представляв як замкнуту систему. Зрештою, наступить загальна енергетична рівновага, припиниться рух і наступить абсолютний спокій і “теплова смерть” Вселеної

Із цією теорією були не згодні фізики Смолуховский, Больцман, Ціолковський і ін. Великий внесок у спростування теорії “теплової смерті” Всесвіту вніс австрійський фізик Больцман, що встановив статистичний характер другого закону термодинаміки. Були відкриті флуктуації, зворотні процесам загасання у Всесвіті. Ціолковський висловив упевненість у вічній юності Всесвіту. Розвиваючи зазначену теорію, радянські фізики И.П. Плоткин, К.П. Станюкович, Я.П. Терлецкий на основі статистичної фізики доводять, що наш Всесвіт не є замкнутою системою й, отже, висновки Клаузиуса до неї незастосовні. Крім того, Всесвіт є не тільки термодинамічна система, але й гравітаційна, мезонна, електронна й ін. И цей її різноманітний статус забезпечує взаимопереходи енергії усуваючи можливість однобічного перетворення всіх видів енергії тільки в теплову. Так, німецький фізик Нернст, допускаючи процес, протилежний радіоактивному розпаду, виразив упевненість, що Всесвіт ніколи не може вмерти

Список використовуваної літератури

Афанасьєв В.Г. Основи філософських знань. М., 1987.

Ведення у філософію. В 2 т. М., 1989.

Квасова И.И. Навчальна допомога з курсу “Введення у філософію”. М., 1990.

Pages: 1 2