Велика частина козацьких легенд присвячена конкретним історичним постатям. Найбільшою магічною силою з-поміж відомих запорожців народ наділяє кошового Сірка, якого козаки називали «превеликим характерником», а турки «шайтаном» (чортом). Його жахались вороги, бо він ніколи не знав поразки, перемагаючи не фізичною силою, а магією. Легенди оповідають, що він умів перекидатись хортом і жити у ворожому таборі; робити так, щоб усі вороги заснули; знати наперед, хто збирається воювати проти нього та інше: «Сірко наставляв руку і наказував хлопцеві стріляти. Той стріляв, а він ловив кулі і кидав їх назад…»

В. Балушок пов´язує мотиви цих легенд, а також ім´я «Сірко» із традицією язичницьких «звіриних союзів»: «Міфологічні легенди про вовкулаків розповідають, як родимий вовкулака-чаклун керує вовками, які під його командою здійснюють напади на села й ріжуть худобу. У прадавніх міфах індоєвропейських народів вождь племені виступає в образі вовка або володіє здатністю перетворюватися на вовка. Такий вождь володів чаклунськими здібностями, зокрема міг керувати метеорологічними й астрономічними явищами… Подібним чаклуном, що міг перетворюватися на пса, і, можливо, на вовка, виступає в українському фольклорі і відомий кошовий отаман запорожців Іван Сірко». Таким чином дослідник пояснює також образи песиголовців (людей з собачими головами, які відзначалися особливою Жорстокістю, та легендарний мотив людоїдства).

Цікавим є цикл легенд про надзвичайну силу Сірка після його третьої смерті (за народними переказами він умирав три рази і оживав, тому прожив 210 років). Найпоширеніший сюжет про силу Сірко-в°ї руки, яка може зупинити бурю, якщо її кинути у воду; перемагати ворогів, якщо її нести перед військом; давати силу тому, хто її Восить. Заповіді Сірка, як доглядати його могилу і як викопувати Руку, воювати нею проти ворогів, широко побутували у центральній і східній Україні. На сьогодні записано чимало подібних легенд,-«Він як умирав, так дав таку заповідь: «Як я помру, то одберіть у мене праву руку і носіть її сім год; хто буде мою руку носити сіад год, той владітиме нею усе рівно, як я й сам владію; а де случиться вам яка пригода, де вас нещасна хвиля спобіжить, чи на воді, то бросайте руку у воду — хвиля утишеться, чи на землі — не буде вам ніякого случаю; а з семи год уже поховайте в мою могилу. І хто буде тую могилу шанувати, братиме навкруг землю та буде могилу обсипать, то я його сам своєю силою буду дарить. А на сьомому году хай мене жде, і хто вийде до могили або на Різдво, або на Великдень, або на Зелену неділю, так нехай мене дожида….» («Заповідь Сірка»).

Pages: 1 2 3