Жанр: Соціально-психологічний роман.
І. Франко звертається до проблеми суспільного обов’язку інтелігенції перед народом.
Тема твору: Показ «вершини» громадського й політичного життя галицького селянства, досягнутої ним у боротьбі проти сваволі поміщиків, сільських і повітових чиновників, різних пройдисвітів і лихварів.
Твір має Дві сюжетні лінії: Показ тяжкого життя зубожілого галицького селянства, залежного від міських і сільських можновладців, і зображення громадської діяльності головного героя адвоката Євгенія Рафаловича.
Головні персонажі: Євгеній Рафалович, Регіна Твардовська (кохана Євгенія), Валеріан Стальський (колишній учитель Рафаловича, чоловік Регіни), єврей Вагман (лихвар), пан Байкальський (повітовий маршалок), пан Шнадельський (адвокат).
Центральний конфлікт твору - Соціальний: між темним, затурканим селянством, яке не може себе захистити, і чиновниками та дідичами, які постійно ошукують простий люд.
У творі є й інші конфлікти - побутові, психологічні.
Головна ідея твору Кожен, хто захоче, може знайти своє місце на ниві служіння народові. Людина завжди має вибір - прийняти лицемірну мораль суспільства чи боротися з несправедливістю.
Проблеми: Боротьба з жорстокістю і насильством; вибір людиною життєвої позиції;
- проблема добра і зла; проблема шлюбу та сім’ї.
Стислий переказ твору
І
Адвокат доктор Євгеній Рафалович виграв свою першу справу в карному суді одного з великих провінційних міст.
До Євгенія підійшов підстаркуватий панок з коротким ріденьким волоссям і сивими вусами, одягнений у чорний витертий сюртук. Адвокат не пізнав цю людину, і тоді панок назвав своє прізвище. Це був Валеріан Стальський, домашній інструктор Євгенія в другому класі гімназії, двадцять п’ять років тому. Стальський охоче розповів про свою подальшу кар’єру: після гімназії його було забрано до війська, де він прослужив десять років, вийшов у відставку і «дістав місце канцеляриста при суді». Через п’ять років він «офіціал при помічнім уряді», «має під собою регістратуру». Дізнавшись про те, що Рафалович шукає ресторацію, Стальський запропонував йому хороше місце.
II
Рафалович згадував роки навчання в гімназії, жорстоке ставлення Стальського до учнів.
III IV
V ресторації за обідом Стальський згадував, як виховував малого Євгенія, який він був «строгий», але любив хлопця. Стальський так і сипав компліментами на адресу Рафаловича, і, щоб змінити тему, той попросив розказати про відносини у місцевім суді. Виявилося, що Стальський страшенний пліткар, бо вилив майже на всіх стільки бруду, що Рафаловичу стало і неприємно, і тривожно.
Коли наступного дня чоловіки Пішли Оглядати помешкання, яке Стальський знайшов для Євгенія, дорогою їм зустрілася жінка під чорним вельоном, хода і постать якої здались йому добре знайомими. Рафаловича дуже схвилювала ця зустріч.
V VI
Рафалович відбув візити майже до всіх видатних осіб міста і був у президента суду, у старости, податкового інспектора, потім у руського пароха (священика), учителів гімназії, колег-адвокатів. Він переконався, що й справді місто «акустичне», як висловився Стальський, тобто всі знають усе один про одного.
Виявилось, що Рафалович у Брикальського виграв свій перший процес у цьому місті.
VII
Виходячи із суду, Рафалович зустрів напівп’яного Стальського. Не бажаючи, щоб їх побачили, Євген запросив Стальського до своєї квартири. Біля будинку обидва побачили Варана відлюдькуватого сторожа, від якого Рафалович не чув ні слова. П’яний Стальський почав кепкувати з Барана, і той, розлючений, кинувся на пана офіціала і почав його душити. Але за хвилю впав на землю у страшних корчах, бо був епілептиком. Стальський, уже вдома у Рафаловича, розказав, що цей Баран утопив свою невірну жінку і був присуджений до смерті через повішення, але звільнений через свою хворобу.
VIII IX
Стальський, проголосивши гнівну антижіночу тираду, порадив Рафаловичу стерегтися жінок, особливо блондинок.
Рафалович вислухав історію одруження Стальського. Коли його служба у війську скінчилась, він став працювати в суді. Заради подальшої кар’єри треба було одружитися. Безпосередній начальник запропонував Стальському піти до салону «цьоці Зюзі», яка займалася сватанням. І дійсно, скоро Стальський одружився з панночкою, яка здалась йому досить симпатичною.
З перших днів подружнього життя Стальському не сподобалася його жінка: задумана, понура, «нема темпераменту». Він зав’язав інтимні стосунки зі своєю служницею Орисею. Побачивши це, дружина вигнала Орисю з дому, незважаючи на різку протидію чоловіка. Стальський лообіцяв дружині помститися за вигнання Орисі.
X
Потім вони жили так, нібито один для одного не існує, хоч і під одним дахом. Стальський розповів Євгенію ще про одну свою улюблену розвагу. Коли він злий повертається
Вночі додому, то, знявши черевики, тихо входить до її спальні, пильно дивиться, чи не
Ховає там когось дружина, а потім раптом стягує з неї ковдру. Вона зривається на ноги, не тямлячи, що сталося, бачить біля ліжка чоловіка зі свічкою в руках, а він, насолодившись її жахом, мовчки виходить з кімнати. І таке нелюдське сумісне життя продовжується в них уже десять років.
XI Канцелярія Рафаловича стрімко розвивалась, а він здобув славу одного з найкращих адвокатів. Рафалович поклав за правило нічого марно не обіцяти і не прагнути дешевої популярності. Всі документи від нього виходили тільки «руською» мовою, і поступово він домігся того, Що Всі урядові почали сприймати таке новаторство як звичайне явище. Євгеній взяв собі помічника та двох писарів, бо роботи було дуже багато. Його працьовитість і знання завоювали йому авторитет у місті, повіті, окрузі вищого суду. Водночас із веденням професіональних справ він знайомився з місцевими мешканцями, шукав людей, здатних до справжнього діла. Діючи без зайвого шуму і «політичної закраски», адвокат досяг того, що в глухому досі повіті прокинулось громадське життя.
XIII XVII
Рафалович побачив у вікно жінку в чорному, яку місяців зо два тому вже зустрічав на вулиці. Це не давало йому спокою.
Євгеній згадує молоді роки, своє знайомство з прекрасною панночкою Регіною Твар-довською, заради зустрічі з якою він записався в школу гри на фортепіано, де навчалася дівчина, їхнє кохання. Перешкодою їхнім взаєминам була «цьоця» Регіни.
Через певний час Рафалович дізнався про те, що Регіна вийшла заміж і виїхала зі своїм чоловіком. Рафалович тяжко пережив цю звістку
XVIII
До Рафаловича прийшла делегація селян у справі процесу з паном маршалком. Адвокат запропонував їм купити не тільки те пасовисько, а й маєток і ліси пана Брикальського. Гадаючи, що адвокат їх дурить і намагається обкрутити, селяни забрали в нього документи щодо цієї справи.
XX XXI
Увечері до Рафаловича прийшов Стальський і сказав, нібито розкаявся в тому, що робив зі своєю жінкою, але для їхнього примирення потрібна третя людина, яка виступала б у ролі посередника. Попри пізній час, Євгеній погодився піти до нього, навіть переодягнувся у візитний костюм.
Побачивши дружину Стальського, він остовпів: це була Регіна.
Всю ніч Євгенія мучили тривожні сни.
XXII
Прийшовши до Стальського, Євгеній побачив Регіну. Вона не виглядала такою нещасною І пригніченою, як могла виглядати жінка, що зазнала страшних моральних тортур. Регіна навіть не дуже постаріла, на її обличчі не було «ані морщиночки, ані сліду борозди, проведеної внутрішнім горем». Але на ньому був вираз тупості і байдужості, Євгеній не впізнав тієї дівчини, що чарувала його колись магічною силою кохання: «Це була якась виблідла, невдатна копія його ідеалу».
Ххш
Регіна увійшла до кімнати, де сиділи чоловіки, з розпущеним волоссям, убрана у свою злежану і пом’яту шлюбну сукню, на тлі якої її обличчя здавалося пожовклим і змарнілим. Вона сказала, що одяглася так на честь десятирічного ювілею подружнього життя. Шлюбну сукню жінка назвала символом свого майбутнього нещастя. Десять років тому її вдягла на неї «цьоця», злий демон життя Регіни, і закляла в цю сукню всіх злих демонів, що мали мучити племінницю. Вони зробили свою справу. Регіна не криючись розповіла, що знала Євгенія ще до шлюбу і навіть любила його.
Євгеній стояв приголомшений такою несподіваною сценою. Але коли Стальський вдарився у блазнювання і, кажучи, що не хоче стояти на заваді двом закоханим, хотів підвести його до Регіни, він з усієї сили відштовхнув цього нелюда і вибіг на вулицю.
Того вечора Євгеній довго не міг заспокоїтися. А прокинувшись уранці, знов поринув у спо
гади. Він був у відчаї, втративши свій ідеал, що яснів у його серці, «округлений ореолом не-