Коли для історичної ліро-епіки Костомарова характерні спогади-роздуми, безпосередньо не співвіднесені з нинішнім станом України, то в громадянській ліриці («Спить Вкраїна та руїни…») поет наближається до ідеологічних формул про минулу славу України й нінішню «руїну», суголосних творчості М. Маркевича, А. Метлинського, Т. Шевченка. Ми бачимо ту саму поетизацію святої дідівщини-старовини, славних гетьманів, козацької слави й могил, образ «сердешної небоги» - матері України, ту саму за «вольною волею» національну тугу, яка «усю землю криє».

Українські поети-романтики другого покоління, до якого належить і Костомаров, у своїй ліро-епіці перебували переважно на «зовнішній», відстороненій позиції щодо персонажа, внаслідок чого авторська мова у них є адекватною мові персонажа. Вони не створили вагомий образ ліричного героя як організувального центру суб’єктних форм вираження авторської свідомості. Поетичний світ Костомарова, на відміну від Шевченка, не об’єднаний образом самого автора. Костомаров виступає здебільшого як епік, схильний до творення зорових образів-картин, а не до безпосереднього виявлення авторської позиції.

Суб’єктні форми, як і в Метлинського, представлено в Костомарова порівняно слабо. Власне, автор виступає в інтимній та громадянській ліриці, яка немислима без розгорненої суб’єктної форми. Однак жанрові форми суб’єктного вияву й на рівні героя досить звужені: елегія, медитація, менше – інвектива. При цьому інтимна лірика рідко звертається до сьогочасного живого почуття; це, як правило, переживання-спогад, рефлексія, осмислення минулого.

Дуже слабко виражене й багатоголосся в ліро-епіці, суб’єктні форми «я» і «ми», майже відсутній народний оповідач, що значною мірою пояснюється й жанровим складом поетичної творчості (балада, пісенна стилізація), її малими формами. У рефлективній ліриці Костомарова домінує внутрішній монолог, без авторських емоційно-оціночних спалахів та оцінкових характеристик.

Просторово-часова картина поетичного світу Костомарова характеризується космічністю, розімкненістю на весь видимий і невидимий світ, на вічний міфічний світ і містерійний час майбутнього. Символічна насиченість часу сягає від швидкоплинного явища й моментальної думки, переходу від весняного цвітіння до смутку осіннього вмирання, до по-філософському осмислюваного протистояння вічного в часі та неосяжного в просторі космічно-небесного (ідеального) скороминущому й тлінному земному.

Поєднання міфічного й конкретно-історичного часу не вступає в суперечність, оскільки час міфу для його хранителя є вічним, а отже, й сьогоднішнім. Поєднання вічного міфічного часу й сьогодення надає в ряді поезій Костомарова статусу вічного й самому явищу. Звідси – притчевість, параболічність у змалюванні явища, яке, залишаючись конкретно-історичним, набуває статусу типологічного, вічного. У широкосяжній природі хронотопу Костомарова, в наявності «свого» й «чужого» театрів дії чи їх паралельності, у поверненні в далеке минуле, у виході в невідоме (не обмежене простором і часом) майбутнє відбився відхід мистецтва від наївно-еміпричної концепції подійного часу, його лінійності до стереоскопічності.

Перенесення центру просторово-часових координат у внутрішній світ героїв, звернення до пам’яті персонажа як до внутрішнього простору зображуваних подій тісно пов’язувалося з розвитком ліриці поета, в його медитаціях, де процес осягнення сутнісних закономірностей буття, загадковості людської долі немов повертав саму медитацію до її історичних витоків – релігійних переживань.

Серед версифікаційних засобів, якими найбільше користувався поет, утверджуючи їх в українській поезії, - багатство ритміки й метру (численні переходи в межах одного твору, що стало звичайним явищем для Шевченка), відсутність регулярної строфіки, наявність коломийкового вірша, який нерідко чергується з говірним, використання гекзаметра. Великого поширення набули в нього хореїчні метри (чотиростоповий, шестистоповий, семистоповий), характерні для народної поезії (історичні пісні, співанки-хроніки). Костомаров запровадив до української поезії п’ятистоповий ямб, часто вживаний у другій половині ХІХ ст. Багато поезій у нього написано білим віршем із широким застосуванням переносу, що надає творові епічної плавності.

Для громадянської лірики характерні ораторсько-публіцистичні інтонації, риторичні засоби. У ліро-епіці поет широко використовує анафору, амебейні композиції, апострофу, емоційну градацію, різноманітні повтори й паралелізми.

Хоча Костомаров і виступав проти «кованих» слів в українській поезії, він сам є автором досить вдалих неологізмів, які розширювали образну місткість епітета (круглоокий птах, вітряна тінь, щиро-блакитне море, срібронога дівчина, хитромовні речі, людоїдна війна та ін.).

Тиранія і свобода, підступність і прямодушність, зрада і вірність громадянському обов’язку – типові дихотомічні пари, характерні для художньої творчості Костомарова. У різних аспектах (залежно від конкретних історичних умов) вони наявні й в усіх його драматичних творах.

Наукове сумління Костомарова-історика, його глибокі знання та об’єктивність забезпечують стереоскопічність і художню переконливість бачення життя.

Історичні романи, повісті й оповідання М. Костомарова посідають помітне місце в російській та українській літературі не тільки своїми художніми якостями, а й глибоким, вірогідним відтворенням історичних епох, характерів, побуту, вірністю історичній правді.

Микола Костомаров виявив себе як активний учасник громадсько-культурного життя, визначний письменник, вчений і публіцист, на працях і творах якого виховалося не одне покоління діячів вітчизняної культури. Виступаючи як поборник суспілного прогресу, головною дійовою силою якого він бачив народні маси, як непримирений ворог самодержавного деспотизму, пропагандист демократичного федералізму, єднання вільних слов’янських народів, Костомаров великою мірою прислужився консолідації демократичних сил усієї колишньої Російської імперії. Обстоюючи права українського народу на самостійне історичне життя і вільний розвиток національної культури, він (за всіх його вимушених хитань) займає почесне місце в пантеоні діячів української культури минулого, які (кожний в міру своїх сил) наближали сьогоднішній день вільної, незалежної України.

Pages: 1 2