Голос автора найчастіше заглушений багатоголоссям інших персонажів. Голосу живуть у прозі, у словах, що передають соціальний рівень, духовне розвиток, подання про моральність. У цій новій прозі, де оповідальні можливості класичного тексту (проза Пушкіна, Диккенса, Теккерея), як писав Горький, доведені до межі, вирок вимовляє не автор, але слово

«Моїм наміром, - писав Джойс, - було написати главу з духовної історії моєї країни, і я вибрав місцем дії Дублін, оскільки, з мого погляду, саме це місто є центром паралічу».

Параліч для Джойса - це символ ненависних йому пороків сучасного ірландського життя: відсталості, низькопоклонства, корупції, культурній відсталості, бездуховності. Дублін цікавив його не тільки як місто, життя й вдачі якого йому були знайомі до дріб’язків, але і як одна з найдавніших столиць миру, тобто як втілення міста, а отже й різноманіття соціального й духовного життя людини

Цю книгу відрізняє дивна цілісність. Эстетическим фундаментом «Дублинцев» стала математично точно розрахована Джойсом теорія прекрасного, три «кити» якої - «повнота, гармонія, осяяння».

Нема рації зараз вникати в метафізичний зміст цих категорій - тоді довелося б звернутися й до Фоми Аквінському й Аристотелеві, яких Джойс уважно вивчав. Повнота - багатопланове зображення життя людини й суспільства. «Я намагався, - писав Джойс, - представити життя Дубліна на суд безстороннього читача в чотирьох аспектах: дитинство, отроцтво, зрілість, громадське життя». Гармонія - строго продумана послідовність добутків, установлена самим письменником: «Сестри», «Зустріч», «Аравія» - оповідання про дитинство; «Эвелин», «Після гонок», «Два лицарі», «Пансіон» - про юність; «Хмарина», «Личини», «Земля», «Нещасний випадок» - про зрілість; «У день плющачи», «Мати», «Милість божия» - оповідання про громадське життя, їх складний внутрішній, тематичний, ідейний, інтонаційно-стилістичний зв’язок один з одним і із загальним задумом збірника. І нарешті, осяяння - художній вирок. Осяяння є й у кожному оповіданні (це кінцівка, що виділяється із усього оповідання особливою ритмічною організацією прози), і у всьому збірнику (оповідання «Мертві», у якому тема фізичної й духовної смерті й духовного відродження звучить особливо пронизливо).

«Сестри» - свого роду ліричний пролог: шарую «параліч» кілька разів зустрічається в оповіданні й зрештою перетворюється в лейтмотив, що наполегливо нагадує, що параліч - це не тільки хворобу, що вбила батька Флинна, але й духовний стан миру, у який входить дитина

Однієї з головних причин духовного паралічу Джойс уважає ірландський католицизм. Батько Флинн, нерухомий, із загадково-порожньою посмішкою на перекрученому хворобою особі, сприймається як символ ірландської церкви. Із цим символом тісно зв’язана й інший - чаша для дієприкметника, що, у свою чергу, позначає духовну повноту життя, але вона^-те Джойс і не бачить в ірландській релігії

З дитинства в юних ірландців валять надії, їх «чаші» дають тріщину від найпершого зіткнення з дійсністю. Радісне почуття відкриття прекрасного миру захмарюється в оповіданні «Зустріч» бесідою з дивним незнайомцем. Бруд, вульгарність владно вторгаються в дитячий справедливий мир

Але не тільки у великому світі панують холод, ворожість і вульгарність. Немає тепла, розуміння, співчуття й будинку. В оповіданні «Аравія» таємна мрія хлопчика купити своїй подрузі подарунок, яка-небудь дрібничка, на благодійному базарі грубо розбивається об черствість дорослих, заколишніх про його прохання. У своїх мріях герої Джойса несуться в далекі східні країни, на Дикий Захід, у привільне царство ковбоїв. Але як тільки мрія попадає в сонне царство Дубліна, на неї відразу ж лягає печатка тління. Дублінський благодійний базар із заманливо звучною східною назвою «Аравія» - жалюгідна пародія на теперішнє свято

И от дитинство за. Наступна стадія - юність. Эвелин, героїня однойменного оповідання, хоча й розуміє, що в Ірландії її очікує доля не краща, чим доля матері, що зійшла з розуму, не в силах порвати з тупою роботою, злиденністю будинку, всім монотонним існуванням. Трагедія не тільки Эвелин, але цілого покоління ірландців у тім, що вони не можуть стряхнути пута

Ті, хто залишаються в Ірландії, приречені перетворитися в героїв оповідання «Після гонок». Джим, син дублінського м’ясника (деталь для Джойса досить значна), гідний представник ірландської «золотої молоді», з юності ввімкнувся в безглузді перегони по життю

В оповіданні «Два лицарі» жорстоко висміяний моральний кодекс молодих людей, які не гребують ніякими засобами - аби тільки роздобути грошей. Сама назва глибоко іронічно: лицар, ідеал чоловічої чесноти минулих сторіч, в аморальному світі Дубліна перетворився в жалюгідного сутенера

У джойсовском оповіданні про лов нареченого («Пансіон») немає нічого комічного. Нудотний і грузлий побут виключає радість. У цьому царстві м’ясників (батько героїні - теж м’ясник), розважливих матерів, дівчин, що не мають ніякого морального почуття, жити не нудно, але моторошно.

В оповіданнях про зрілість (вони ж оповідають і про громадське життя Дубліна) перед читачем проходить низка людей, що не відбулися, яких Джойс бачить і в середовищі буржуазії, і інтелігенції, і робітників. Параліч охопив всі шари ірландського життя

Джойс ліпить характер з півтонів: у самій відспіваній людині він бачить людське, а тому цурається поспішних, швидких висновків. Навіть коли ступінь морального падіння виявляється нищівної, коли мало або ж зовсім немає надії на відродження (клерк Фэррингтон в оповіданні «Личини»), Джойс змушує нас зрозуміти причини краху. Авторська позиція проявляється у випадкових, на перший, швидкий погляд майже непомітних деталях. Але в прозі, у якій немає нічого випадкового, не випадково й часте, майже настирливе визначення «людин» стосовно Фэррингтону. Воно підкреслює знеособленість в упредметненому світі, свідому стертость особистості, але воно ж без непотрібної патетики нагадує читачеві, що навіть «колишній» людина - людин

Джойсовская деталь несе величезне навантаження в тексті - її правильне розуміння може рішучим образом змінити все бачення оповідання. Спочатку здається, що Джойс симпатизує Крихті Чендлеру з оповідання «Хмарина»: він чималий, особливо в порівнянні з Галлахером, він любить вірші, мріє про творчість. Але поетичний ореол, що оточує його, починає тьмяніти, коли ми уважніше вчитуємося в деталі: Chandler - «свечний фабрикант», «торговець свічами» - ні, він не та свіча, що розсіє морок Дубліна. Та й поезія, що викликає його замилування, - усього лише незрілі юнацькі вірші Байрона

Джойсу зовсім не властива сентиментальність і солодкуватість у звертанні з його «маленькими людьми». Але саме такий суворий реалізм народжує непідроблене співчуття. Йому щиро жаль пралю Марію з оповідання «Земля» - вона жертва безжалісного, тупого життя. Щемливим смутком пронизана сцена, коли Марія співає пісню «Мені снилося, що я в чертогах живу» і повторює рядок про чертоги й недоступної їй любові двічі.

Джойс не позбавляє своїх героїв надії на інше життя. Для містера Даффи з оповідання «Нещасний випадок» такою можливістю стала зустріч із полюбившей його миссис Синико. Але він, у своєму егоїзмі й гордині, відкинув цей дорогоцінний дарунок, а миссис Синико, не перенесучи розлуки, покінчила із собою. І хоча судовий розгляд нікого не порахувало винним - недарма Джойс подав настільки іронічне, остраненное заголовок оповіданню: «Нещасний випадок», - для автора немає прощення людині, що вбила живу душу іншого

Pages: 1 2