ДЖЕЙМС ДЖОЙС (1882-1941) - класик ірландської літератури, письменник, що зробив істотний вплив на закордонну літературу XX століття. За рішенням ЮНЕСКО в 1982 році відзначається сторіччя від дня його народження. Дане видання склали оповідання зі збірника “Дублинци”, вершини ірландської реалістичної літератури початку нашого століття,і психологічна, поетична замальовка “Джакомо Джойс”.

Джеймс Августин Алоизиус Джойс народився 2 лютого 1882 р. у Дубліні. Його дитинство і юність збіглися зі складним періодом в історії Ірландії. Кумиром ірландської інтелігенції того років був Чарльз Стюарт Парнелл (1846-1891), якого В. И. Ленін назвав «знаменитим вождем ірландських націоналістів» *. Парнелл уміло й непохитно боровся за гомруль - право Ірландії на самовизначення. Англійські влади, що почували себе повноправними хазяями в Ірландії, бачили в Парнелле реального супротивника. Доля його виявилася такий же, як долі тих ірландських революціонерів, хто протягом всієї історії цієї поневоленої, що роздирає глибокими внутрішніми протиріччями країни віддавав своє життя за волю Ірландії. Він був відданий. Любовний зв’язок Парнелла із замужньою жінкою Китти О’ши був спритно використаний офіційною церквою. Вступивши в змову з англійською владою, зокрема із Гладстоном, що били в той час прем’єр-міністром, ірландська католицька церква зрадила гріховний зв’язок Парнелла анафемі. Не тільки його соратники, але й народ, обдурений церковниками-фарисеями, відвернулися від Парнелла. Зацькований, він незабаром умер, а разом з ним на роки були поховані надії Ірландії на волю

У середовищі ліберальної ірландської інтелігенції, до якого належала сім’я Джойса, загибель Парнелла сприймалася як національна трагедія. Батько Джеймса Джойса, Джон Джойс, так і не оправився після смерті вождя й навчив сина бачити ірландську історію як, що не припиняється ланцюг, зрадництв, непотрібних жертв

Обстановка будинку в мініатюрі відбивала конфлікт всього ірландського життя - конфлікт політики й релігії. Те, що захоплювало батька, обурювало матір, ревну католичку, що зробила чималий вплив на формування особистості сина, а те, чому поклонялася вона, їдко висміювалося не тільки батьком, але й дядьків Чарльзом, ірландським революціонером-повстанцем, що часто ховався в будинку Джойсов від переслідування англійських влад

На настійну вимогу матері Джойс надходить у єзуїтський коледж, де одержує блискуче по тимі часам утворення. Завдяки своїм незвичайним здатностям до філософії, історії, мовам, літературі Джойс швидко обертає на себе увага викладачів. По закінченні коледжу йому пропонують прийняти духовний сан. Але сумнів, заронений у душу батьком, уже дало свої сходи. Ірландська католицька церква зрадила Парнелла, заборонила Ибсена, кумира молодого Джойса, ворога будь-яких форм відсталості в мистецтві, політику, моралі

Джойс пориває з релігією. За цим рішучим кроком випливають інші. Він, що вже усвідомив себе письменником, різко відмежовується від ірландської культури того років, а саме від Ірландського Літературного Відродження. Завдання поетів, письменників, художників, що об’єдналися під прапором цього руху, відродити в країні забутий, древній гэльский мова, забуту, не зіпсовану цивілізацією культуру здавалися Джойсу третьорядними. Ірландське Літературне Відродження зробило чимало для пробудження національної самосвідомості, але Джойс побачив у ньому тільки нав’язливий націоналізм. За його переконанням, провінційній Ірландії потрібна була сильна кров європейської культури, від якої прихильники Ірландського Відродження всіляко відмежовувалися, а не преданья й міфи «старовини глибокої».

В 1904 р. Джойс разом з Норою Барнакль, своєї женою, з якої він, эпатируя офіційну мораль, відмовився вступити в церковний шлюб, залишає Ірландію. Він повідомляє друзям, що відправляється у вигнання - лише там, удалині від пута ірландського життя він зможе виконати своє призначення - сказати правду про свою батьківщину, правду, що розбудить від духовної спячки його народ

В 1912 р. Джойс робить невдалу спробу повернутися в Ірландію. Його приїзд окончился скандалом, що вибухнув у зв’язку з публікацією «Дублинцев». Видавець, набравши рукопис, все-таки в останній момент злякався сміливості критики Джойса й порахував для себе за краще не просто відмовити молодому письменникові, але й спалити гранки. Джойс із прокльонами покинув країну. Проходять роки, судорожно миготять міста: Париж, Трієст, Рим, знову Париж, Цюріх. Джойс бідує, Джойс пише для газет, працює клерком у банку, викладає англійська мова - і пише, пише, пише. Роки, які він витрачав на свої добутки: збірник оповідань «Дублинци», роман «Портрет художника замолоду» *, «Улисс», «Поминки по Финнегану», - тривали в літах боротьби з видавцями, що викликували в серцях, що вони не можуть друкувати те, чого не розуміють, із критиками, які не могли оцінити книги Джойса з погляду прийнятих літературних норм. Вигнання тяглося більше чверті століття. Воно обірвалося вдалині від Дубліна, у невеликій лікарні Цюріха…

Не раз друзі Джойса, видатні діячі ірландської культури, кликали Джойса повернутися на батьківщину. Але навіть коли У. Б. Йейтс надіслав офіційне запрошення стати членом Ірландської академії літератури, Джойс відповів відмовою. І все-таки вдалині від батьківщини серцем і розумом він був з нею. Кращим подарунком були дублінські афіші, трамвайні білетики, вирізки з ірландських газет. У вигнанні цей суворий, непримиренний критик ірландського життя писало тільки про Ірландію. Разом зі своїми героями за письмовим столом у Трієсті й Цюріху, за столикому кафі в Парижі він робив тривалі прогулянки по вулицях Дубліна. Якщо Дублін, говорив він, коли-небудь зруйнують, «його можна буде відновити по моїх книгах».

«Дублинци» (1905-1914) - перший зрілий добуток Джойса. Поетичний збірник «Камерна музика», у якому Джойс у словесній формі постарався воскресити забуті мелодії елизаветинской епохи й заодно втілити завіти європейського символізму, короткі прозаїчні замальовки-«епифа-нии» і ибсеновская по темі й тональності п’єса «Блискуча кар’єра», як і аморфний автобіографічний роман «Стивен-герой», - тільки проби пера молодого літератора, що намацує свій шлях вискусстве.

Значення «Дублинцев» виходить за рамки лише творчості Джойса. Це перший реалістичний добуток ірландської літератури XX століття. І, нарешті, «Дублинци» - новий етап у розвитку європейської новелістики, не менш важливий, чим чеховська проза

Російський читач «Дублинцев» неодмінно задасть собі питання: а немає чи прямого впливу Чехова на прозу ірландського автора? Сам Джойс, коли його запитували про це, відповідав негативно: ні, він не був знаком із творчістю Чехова в пору роботи над «Дублинцами». Але здається, що чеховські персонажі: всі ці жалюгідні, тягнучі свої дні в пропилених конторах клерки, люди «у футлярах», вульгарні нувориші, інтелігенти, що не знають, куди прикласти свої сили, жінки, що задихаються без любові, - «перекочували» на сторінки «Дублинцев». «Хмарина» - це ж «Товстий і тонкий». Було два приятелі. Один превстиг, а інший так і залишився нічим і от тепер на того, що преуспели, дивиться з підлесливістю. А по суті обоє вульгарні й незначні. В «Личинах» проглядається «Смерть чиновника» - та ж вульгарність вульгарної людини; в «Нещасному випадку» - «Дама із собачкою» і «Людин у футлярі». Або ж раптом мигне, як у кінцівці кращого оповідання збірника - «Мертві», образ снігу з епілогу «Трьох сестер».

Близькість творчих установок відчутна й у поетиці. Обоє письменника бачили лиховісні ознаки духовного нездоров’я своїх сучасників у дріб’язках побуту, поводженні, ході, інтонації - там, де інша рука, що звикла до більше розгонистих мазків, не знайшла б нічого уваги, що заслуговує. Описуючи у своїх оповіданнях цю область життєвих безладь, затверджуючи бесфабульность як художню норму, Джойс і Чехов обґрунтовували новий тип естетики. У світі, де всім заволоділа вульгарність, немає й не може бути нічого нового. Розповідати не про що, можна лише безпристрасно фіксувати в слові тяжкий плин життя. Боячись виявитися нав’язливим, автор як би надає можливість читачеві самому читати текст. Але текст так продуманий і настільки драматизован, що й справді є тільки одна можливість, в одним-єдиному місці тексту написати: «Іде дощ».

Pages: 1 2