Внутрішні переживання панни та юнака під час втечі через кордон («Момент» В. Винниченка), коли відчуття й емоції загострені до максимуму, коли усвідомлюється ціна життя й абсурдність смерті, суголосні зі стихією лісу: «А ліс присовувавсь все ближче та ближче. Темна стіна його тупо, мовчки дивилась на нас, і вороже щось було в Цьому погляді, холодне, заховане в собі» [1, 496]; «Ліс ніби помирився з нами і не дивився так вороже і суворо…» [1, 498]; «Летіли озираючись, блискаючи очима. А за нами понуро одсувалась назад стіна лісу, одсувався наш сон, кошмар, наша таємна вогкість смерті» [1, 501].

У Гр. Тютюнника природа характеризує внутрішній світ особистості, але ототожнення світів людини і природи нема. Пейзажі або конденсовані: «Було дуже поночі, хмари позасмолювали усі до одної зорі в небі, дерева в лісі злилися в чорне, тільки подушка біліла у Степана під пахвою» («Кізонька») [15, 362], або імпресіоністично-легкі й безпосередні, не так виявляють переживання героя, як передають його враження: «Я сиджу собі на верболозі і гойдаюсь… Сиджу і слухаю, як народжується вітер. Спочатку десь поблизу млосно затріпотіло листя на осокорі, потім той шелест перехопився на дуба, і з нього пороснули додолу жолуді, загули вільхи – волого і густо, наче вихор у мокрих після дощу раменах. І заговорив ліс ширше, гучніше. Мабуть, отак народжуються ріки, почуття, музика» (новела «Комета») [15, 34].

Отже, неореалізм першої половини ХХ ст. не тотожний неореалізмові у другій його половині. Доказом є ряд відмінностей у концепціях особистості, характерних для творчого доробку В. Вин-

Ниченка і Гр. Тютюнника. Обидва митці, тяжіючи до міметичних форм відтворення дійсності, ставлять у центр оповіді своєрідних героїв: це не соціальний тип, а яскравий, індивідуальний характер. Винниченківський герой бере витоки з «філософії життя» (хоча відчутними є екзистенційність та впливи соціалістичних ідей), у Гр. Тютюнника він наскрізно екзистенційний. Тому перший є сильною особистістю, активно бореться, порушує моральні табу, включається до революційної боротьби (данина ідеям соціалізму), а подолання екзистенційних межових ситуацій сприймається ним не на рівні проблем вселенського масштабу, а швидше як одна із форм утвердження своїх особистісних ідеалів. Другий – далекий від активної боротьби, епатажних учинків та політичного життя, він самозаглиблений, займається своєрідним самоаналізом чи спогляданням, виступає проти приземленості оточення, загострено переживає негаразди і кризи, однак не є песимістом, швидше – трагічним оптимістом повоєння.

Спостерігаються відмінності в концепціях особистості, коли аналізувати їх крізь призму «чудацтва» / «дивацтва». Герої обох письменників дивні, особливі. Однак герой В. Винниченка є незвичайним лише для свого часу, його химерність спричинена прагненням до епатажного порушення заборон, до «чудакуватих» учинків. Герой Гр. Тютюнника екзистенційно самозаглиблений, «зайвий», чужий у своєму часі, він надзвичайно болісно сприймає свою інакшість, оскільки розуміє марноту буденного життя, страждає від того, що люди ігнорують вічні цінності. Хоча героїв обох авторів не можна назвати щасливими, вони перебувають у постійному пошукові гармонії – хто в порушенні заборон та зверненні до еротики чи проблем статі, хто в буденній рутині, за якою криється сенс буття.

Вплив психологізму відчутний в обох письменників – вони показують не так фактичну біографію своїх героїв, як їхній душевний, емоційно-настроєвий внутрішній світ. Однак В. Винниченко (відго-лоси класичного реалізму зразка ХХ ст.), звертаючись до портретних характеристик чи картин пейзажу, робить їх дзеркалом внутрішнього світу героя. Це вже не тло події, але й не якісно новітній прийом у прозі ХХ ст., для якого проведення безпосередніх паралелей між переживаннями героя та станом природи недостатнє, оскільки в ньому фіксуються миттєві враження реципієнта, важливі деталі, котрі

Мимоволі проходять крізь несвідоме сприйняття пейзажу. Тому й описи у В. Винниченка ще масштабні й частотні. Гр. Тютюнник теж звертається до використання пейзажних замальовок, однак лише кількома штрихами малює семантично місткі, описово сконденсовані, настроєво багаті картини природи. Вони теж психологічно насичені, але, по-перше, використовуються не настільки частотно, а по-друге, не слугують для безпосередньої передачі внутрішнього світу героя – відтворюють відчуття особистості в опосередкованій імпресіоністично-романтичній формі.

Аналіз концепції особистості є лише початковим ступенем на шляху осмислення специфіки українського неореалізму ХХ ст.

Оксана Головій

Література

1. Винниченко В. Краса і сила / Упорядкув., авт. прим. П. Федченко; Авт. передм. І. Дзеверін.– К.: Дніпро, 1989. – 752 с.

2. Вічна загадка любові: Літературна спадщина Григора Тютюнника, спогади про письменника / Упоряд. А. Я. Шевченко.– К.: Рад. письменник, 1988.– 495 с.

3. Гайванович І. Винниченкова система конкордизму як проект саморегуляції суспільства // Молода нація: Альманах.– К.: Смолоскип, 2000.– С. 180–191.

4. Денисюк Т. Новелістика Володимира Винниченка. Поетика сюжету і композиції // Дивослово.– 2002.– № 7.– С. 10–11.

5. Дончик В. Любов і біль // Тютюнник Г. М. Облога: Вибр. тв. / Передм., упорядкув. та прим. В. Дончика.– 2-ге вид.– К.: Пульсари, 2004.– С. 5–23.

6. Захарчук І. В. Культурологічно-естетичні функції малої прози Григора Тютюнника (Семантика та динаміка проекцій): Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10. 01. 01. / Рівнен. держ. пед. ін-т.– К., 1998.– 16 с.

7. Лихачова О. А. Поетика новелістичної творчості Григора Тютюнника: Автореф. дис.… канд. філол. наук: 10. 01. 01. / Південноукраїнський держ. пед. ун-т ім. К. Д. Ушинського.– Запоріжжя, 2002.– 16 с.

8. Мацевко Л. В. В. Винниченко та І. Бунін: Еволюція психологізму в малій прозі: Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10. 01. 06. / Львів. нац. ун-т ім. І. Франка.– 24 с.

9. Михальчук Н. І. Мала проза Володимира Винниченка: від метафізичного до естетичного: Автореф. … канд. філол. наук: 10. 01. 01. / Ніжин. держ. ун-т ім. М. Гоголя.– К., 2005.– 22 с.

10. Моклиця М. В. Модернізм як структура: Філософія. Психологія. Поетика: Монографія.– Вид. 2-ге, допов. і переробл.– Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2002.– 390 с.

11. Наєнко М. К. Інтим письменницької праці: З лекцій про специфіку художньої творчості.– К.: Пед. преса, 2003.– 280 с.

12. Панченко В. Є. Володимир Винниченко: парадокси долі і творчості: Книга розвідок та мандрівок.– К.: Твім інтер, 2004.– 288 с.

13. Пахаренко В. І. Українська поетика.– 2-ге вид., доповн.– Черкаси: Відлуння-Плюс, 2002.– 319 с.

14. Сиваченко Г. «Конкордизм» Володимира Винниченка в екзистен-ціалістському дискурсі // Слово і час.– 2001.– № 9.– С. 33–39.

15. Тютюнник Г. М. Облога: Вибр. твори / Передм., упорядкув. та прим. В. Дончика.– 2-ге вид.– К.: Пульсари, 2004.– 832 с.

Pages: 1 2 3 4 5 6

Збережи - » До проблеми визначення жанру утопії та антиутопії . З'явився готовий твір.