Висвітлюються різні точки зору на визначення жанру утопії та анти-утопії. Спираючись на концепцію М. М. Бахтіна, авторка визначає структурні ознаки антиутопії.

Докладний опис структури роману-антиутопії потребує обґрунтувати вибір концепції жанру, яка стане теоретичною базою нашого дослідження. Сучасне літературознавство знає чимало вчень, які, на думку Н. Д. Тамарченко [1], об’єднуються в три основні напрями теорії жанру. По-перше, це уявлення про жанр як про певний образ світу; по-друге, це акцент на такому аспекті твору як події розповіді й ситуації функціонування жанру, і, нарешті, по-третє, розгляд жанру з погляду межі між світом читача та автора і світом героя. М. М. Бахтін створив теорію, яка синтезувала усі вказані підходи і розглядала жанр як «тривимірне конструктивне ціле», «типове ціле художнього висловлювання» [2]. Учений виділяв при цьому такі аспекти [3]:

1. Тип мовленнєвого цілого. Він пов’язаний із «подією самої розповіді» (М. М. Бахтін) та припускає наявність суб’єкта мови і носія поглядів. Система їх співвідношень є композицією. З цим же аспектом пов’язане поняття оповідання як матеріальної (мовленнєвої) основи «спілкування оповідаючого суб’єкта з адресатом-читачем» [4].

2. Тип дійсності героя, Тобто простору-часу (хронотопу), сюжету, дій героя і його долі.

3. Тип відносин між світом героя і дійсністю автора та читача - Створення смислової (не матеріальної) межі між зображеним світом і світом автора та читача; «це межа між свідомостями, і створюється вона Реакцією Автора на здійснюване ціле особистості героя і його

Долі» [5]..

Включення в цю конструкцію всіх можливих аспектів художнього цілого в їхньому взаємозв’язку дає змогу використовувати її для побудови повної теоретичної моделі роману-антиутопії.

М. М. Бахтін, спираючись на створену ним модель жанру як «тривимірного конструктивного цілого», виявив три основні ознаки роману [6], проте цей результат був отриманий у ході зіставлення роману з його, як вважав учений, антиподом - епопеєю [7]. До ознак роману учений відносить: «1) стилістичну тривимірність, пов’язану з багатомовною свідомістю, що реалізовується в ньому; 2) докорінну зміну тимчасових координат літературного образу в романі; 3) нову зону побудови літературного образу в романі <…> - зону максимального контакту з сьогоденням (сучасністю) в його незавершеності» [8].

Використовуючи шлях, запропонований дослідником, спробуємо зіставити з вказаними жанрами ще й утопію. Це можливо, як нам здається, тому що, подібно до епопеї, утопія також є антироманним утворенням.

Зіставляючи, ми спиратимемося на спеціальну літературу, присвячену аналізові жанру утопії [9].

М. М. Бахтін починає зіставлення двох протилежних один одному жанрів з їх предмета зображення. У цьому аспекті ознакою, що розрізняє смисли, виявляється тип художнього часу. «У романі, - говорить учений, - панує історичний час - лінійне, незворотне, неперервне» [10], а точніше, один з його моментів, нерозривно пов’язаний з іншими, - «незавершене сьогодення». Це пояснюється тим, що

Роман, на думку М. М. Бахтіна, - «це єдиний жанр, народжений цим новим світом і у всьому «соприродный ему» [11]. В епопеї, навпаки, в основі зображеного світу лежить час міфічний: кінцевий, переривчастий, циклічний.

З конечністю художнього часу цього типу пов’язане поняття «початку» - створення світу - як «абсолютного минулого», тобто такого, що має між собою і сучасністю нездоланну межу.

«Абсолютне минуле» в епопеї, за М. М. Бахтіним, має ціннісний характер: «…це специфічна ціннісна (ієрархічна) категорія. Для епічного світогляду «початок», «перший», «зачинає», «предок», той, що «був раніше» і т. п., - не чисто тимчасові, а ціннісно-тимчасові категорії, це ціннісний тимчасово-чудовий ступінь, який реалізується як стосовно людей, так і стосовно всіх речей і явищ епічного світу: у цьому минулому - все добре, і все істотно хороше («перше») - тільки в цьому минулому» [12]. По суті, мова йде про міфічне минуле, особливістю якого є його позачасовий характер: «Міфічне минуле позачасове тому, що воно так само реальне, як сьогодення, тобто максимально реальне» [13].

Ті ж ознаки знаходимо і в утопії. Її час - час не історичний. Він, навпаки, є кінцевою зупинкою в русі часу, виходом з історії. Це не епопейне «абсолютне минуле», але «абсолютне майбутнє», не пов’язане з поточною сучасністю природним переходом і водночас тотожне міфічному «позачасовому сьогоденню». Як і в епопеї, «абсолютний» час утопії має ціннісний характер - досягнення сконструйованого і назавжди розумно втіленого в життя ідеалу людського суспільства.

Далі М. М. Бахтін порівнює мовну структуру роману та епопеї. Для роману характерна, на його думку, «стилістична тривимірність» «мовленнєва структура» або «мовленнєве ціле» роману, яке характеризується поєднанням переважаючого в цьому жанрі «двоголосого слова» і взагалі діалогічного взаємовисвітлення різних мов та мовленнєвих манер з «відсуненістю від авторських уст» усієї цієї структури: як будь-якого елементу «мови» роману, так і будь-якої з двох його площин - зображувальної мови або мови зображеної. Співвідношення останніх з авторським «інтенціональним центром» і утворює «третю площину» [14]. «Епічне ж слово, - зазначає М. М. Бахтін,

- за своїм стилем, тоном, характером образності нескінченно далеко від слова сучасника про сучасника, зверненого до сучасників…» [15].

В утопії ми знаходимо і пряме авторське, й об’єктне слово, проте типового для роману «двоголосого слова» тут немає; мовна конструкція при цьому виявляється стилістично однорідною. Суб’єктами мови в утопії можуть бути різні персонажі: герой-мандрівник (в утопії-подорожі), сновидіння (в утопії-сні), правитель утопічної держави. Правдивість як основна тональність розповіді про ідеальну країну підкреслюється різними способами: композиційною рамкою, формою рукопису-звіту, прямими вказівками на істинність висловлюваного («…и чем больше моя передача подходила бы к его небрежной простоте, тем она должна была бы быть ближе к истине, а о ней только одной я в данной работе должен заботиться и забочусь»*[16]), а в утопії-сні - посиланнями на можливість його здійснення («Из всех видов суеверия мне кажется наиболее простительным то, которое берется толковать сны. В них, действительно, есть что-то мистическое, что заставляет нас признать в их фантастических видениях предостережение неба или прообразы нашего будущего» [17]; «Заснув некогда, увидел я в успокоении моем мечтание благополучия общества, приведенного в такое состояние, какового несовершенство естества достигнуть может» [18]). Оскільки головним предметом зображення в утопії є держава, це диктує також використання різного роду описів.

Третій аспект зіставлення М. М. Бахтіним роману та епопеї - зона побудови літературного образу. У романі це «зона максимально близького контакту», в епопеї - «зона віддаленого образу», що виражає як тимчасову віддаленість, так і недосяжність у ціннісному відношенні.

В утопії частіше підкреслюється не тимчасова (у спеціальній літературі такий варіант називають «ухронія»), а просторова (власне «утопія») віддаленість, хоча головна відмінність утопічної держави від сучасної авторові - саме в неможливості нинішнього суспільства досягти рівня ідеалу. Так, в «Утопії» Т. Мора літературний обробник і видавець розповідей героя-мандрівника говорить: «…я охотно признаю, что в утопийской республике имеется очень много такого,

Тут і надалі цитуємо художній текст мовою оригіналу.

Чего я более желаю в наших государствах, нежели ожидаю» [19]. Проте власне просторова недосяжність також дуже важлива в утопії і пов’язана як з географічними труднощами, так і з небажанням утопійців підтримувати відносини з іншими суспільствами: «Не для того сие, чтобы сей народ не был сообщителен и человеколюбив, но по некоим политическим причинам, о которых в течение сего путешествия помянется, неохотно чужестранных приемлет» [20].

На підставі проведеного зіставлення трьох структурних особливостей роману та епопеї М. М. Бахтін характеризує образ людини в цих жанрах. Учений відзначає «незбігання людини з самою собою» в романі і, навпаки, «готовність», «завершеність» і «закінченість» - в епопеї. Близькість утопічного персонажа до епопейного виявляється в тому, що його точка зору на себе збігається з поглядами зору інших на нього, а епічний світ, як і утопічний, «знає один-єдиний, суцільно готовий світогляд, однаково обов’язковий та безперечний і для героїв, і для автора, і для слухачів. <…> Ні світогляд, ні мова тому не можуть служити чинниками обмеження і оформлення образів людей, їхньої індивідуалізації» [21]. Жоден з героїв в утопії не виділений з колективу (окрім рольової відмінності) і всі персонажі розглядаються як варіанти єдиного образу.

Pages: 1 2 3 4 5 6

Збережи - » До проблеми визначення жанру утопії та антиутопії . З'явився готовий твір.