Фамільний бізнес забезпечив найвищий рівень конкуренції усередині самого Тайваню, що сформувала за минулі роки надзвичайно вимогливий до якості внутрішній споживчий ринок; це саме по собі стало важливою ланкою для успішного експортного ринку - поставки на експорт не вимагали сверхусилий по підготовці персоналу й освоєнню тонкостей маркетингу, т.до. різниця в рівні тим часом, що йде на експорт, і тим, що споживає “будинку” , практично немає. Принцип “дрібного дроблення” , таким чином, виявився надзвичайно вдалою економічною знахідкою

Активним помічником і головним регулятором тайваньского ділового миру виступає держава. Під прямим або опосередкованим контролем “партії й уряду” перебуває більше половини всіх фінансових внесків тайваньских компаній і корпорацій (близько 380 млрд. $) , під доглядом держави - вся система телекомунікацій, металургія, залізниці, суднобудування, хімічна промисловість, виробництво будматеріалів, а також левова частина засобів масової інформації; держава, крім того володіє 70% земельних угідь і тримає під твердим контролем банківську систему й обмінний курс тайваньской валюти. Все інше було віддано ринку й приватній ініціативі, що вдячно відгукнулася на надану волю

Держава заохочує приватну власність у трьох основних формах грошима, податковими пільгами й землею. Податкові пільги й тарифні заохочення особливих фінансування, то в цьому плані, крім практикуемих скрізь кредитів під низькі відсотки, розстрочених позичок і т.д. В 1953 г. стартувала перша тайваньская четирехлетка під гаслами, близькими нашій продовольчій програмі. Але на відміну від нас країна була нагодована й одягнена. Починаючи здійснення індустріалізації, Тайвань спочатку пішов Під импортзамещением звичайно розуміється приріст тої частини місцевого виробництва, що забезпечується за рахунок зниження частки імпорту в загальних поставках товарів на внутрішній ринок, однак незабаром стало ясно, що при невеликій території острова й невисокий покупательной здатності населення ця модель розвитку для нього безперспективна

Перехід до нової стратегії Тайванем був обумовлений, з одного боку, вичерпанням можливостей импортзамещающей індустріалізації, а з інший приростом і якісним удосконалюванням промислового потенціалу

З настанням боргової кризи (початок 80-х років) положення змінюється: у кожну угоду про відстрочку або врегулювання заборгованості з ініціативи міжнародних фінансових організацій включалися статті про розширення експорту з метою полегшення сплати заборгованості. але при цьому росли втрати національної вартості через різницю в національних і інтернаціональних витратах. Крім того, оскільки більшість нових експортерів спеціалізуються на вивозі приблизно одного кола товарів, то розширення їхнього вивозу викликало загострення конкуренції на світовому ринку зниження цін на них. Недарма в ділових колах заходу активно обговорюється питання про те, скільки країн, що розвиваються, відмовиться від експортної орієнтації після врегулювання кризи заборгованості

Незважаючи на всі препони й на відміну від інших країн третього миру Тайваньская економіка витримала й ці випробування й на сьогоднішній день у Тайваню третій серед країн третього миру показник збільшення приросту доходів залежно від збільшення експорту: так, збільшення вивозу готових виробів на 1 % забезпечує приріст національного доходу у відсотках: на Тайваневі на 0,15, у Сінгапурі - на 0,21, у Гонконгу - на 0,47, тоді як в Індії - на 0,08 , у Бразилії - на 0,01 . Для досягнення порівнянних з Тайванем результатів (тобто для збільшення національного доходу на 0,15%) Індії, наприклад, необхідно збільшити вивіз готових виробів на 18,3 %.

Відзначені обмеження не зробили впливу на просування стратегії зростаючої участі в міжнародному поділі праці, вона показала, що володіє рядом переваг у порівнянні з импортзамещением . Особливо наочно це видно в 80-е роки.

Насамперед виробництво на експорт створює можливості для розширення внутрішнього платоспроможного попиту. Оскільки основна маса експорту направляється на ринки з більше високим доходом на душу населення, перевищення границь внутрішнього попиту може бути дуже значним. Це, у свою чергу забезпечує як стабільні темпи росту, так і зростаюче використання трудових ресурсів, дозволяє оптимізувати й галузеву структуру промислового виробництва. Його більші розміри в галузях, що закріпилися на зовнішньому ринку, сприяють створенню підприємств оптимальних розмірів у суміжних і допоміжних галузях. Крім того, експортний комплекс обростає масою підприємств у сфері послуг, транспорту й т.п. У результаті виникає спеціалізована, досить оптимальна, з погляду участі в Нарешті, розвиток експортного виробництва зм’якшувало деякі соціальні проблеми. Так, хоча й тут відбувалося руйнування традиційного виробництва під напором внутрішньої й зовнішньої конкуренції, однак швидкий розвиток експортного комплексу дозволяло майже без тимчасового розриву утягувати дрібних виробників, що розорилися, у нові сфери зайнятості

При реалізації експортної стратегії дуже важливу роль грає конкуренція іноземних виробників як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку. Вона змушує підтягувати технологічну структуру й продуктивність до світового рівня. Саме конкуренція стимулювала Тайвань прискорено розвивати науково- технічні дослідження, тому що тільки це дозволить йому зберегти позиції на світовому ринку

Роль експортно-виробничих зон і науково промислових парків

Феномен нових індустріальних країн (НИС) уже не викликає того подиву (і навіть замилування) , з яким велика кількість людей по усьому світі сприймали їх не дуже давно. Але статистика вперто свідчить, що азіатські НИС (у числі яких і “першопрохідник” із цієї неухильно чисельне зростаючої групи держав - Тайвань) і зараз залишається однієї з найбільш динамічних частин світового капіталістичного господарства. В останні роки темпи приросту ВВП, Тайваню становлять від семи до восьми із зайвим відсотків, що в цілому істотно вище аналогічних показників ведучих промислово розвинених держав

Найважливішим фактором, що забезпечує настільки високі темпи розвитку Тайваню, стало якісне вдосконалювання його науково-технічного потенціалу одного з найбільш активних елементів сучасного відтворювального процесу. На першому етапі освоєння наукомістких виробництв уряд випливав стратегії простого запозичення закордонного досвіду, устаткування й технології. Для підвищення ефективності такої стратегії широко практикувалося створення (із залученням іноземного капіталу) експортно-виробничих зон (еПЗ), які заклали основу для розвитку наукомістких галузей, орієнтованих на зовнішній ринок

Важливу роль еПЗ зіграли в справі підвищення кваліфікації й організаційної навички місцевого персоналу

Оцінюючи в цілому позитивно роль еПЗ у розвитку наукомістких галузей, слід зазначити, що їхня ефективність має об’єктивні межі. Очевидно, що для збереження (і особливо розширення) завойованих позицій на світовому ринку, підтримки високої конкурентоспроможності своїх товарів будь-якій країні необхідні усе більше сучасні технології. Однак західні монополії з метою стримати зростаючу зовнішньоекономічну експансію компаній з азіатських НИС ухиляються від продажу їм найсучаснішої техніки

Pages: 1 2 3