Комедія «Горі від розуму» тримається &copy A L L S o c h. r u якимось осіб-няком у літературі й відрізняється моложавістю, свіжістю й більше міцною живучістю від дру-гих добутків слова. И. А. Гончарів. Оцінюючи комедію Грибоєдова «Горі від розуму», Бєлінський писав, що вона поклала «міцну підставу нової російської поезії, новій росіянці ли-тературе… Вона, як добуток сильного таланта, глибокого й самокоштуючи-тельного розуму, була первою русскою комедиею, у якій немає нічого подра-жательного, немає помилкових мотивів і неприродних фарб, але в якій і ціле, і подробиці, і сюжет, і характери, і страсті, і дії, і думки, і мова - усе наскрізь перейнято глубокою истиною росіянці действитель-ности». Продовжуючи думку Бєлінського, можна сказати, що будь-яка частина комі-дии, навіть якщо її якимось образом відокремити, вивести за рамки произведе-ния, буде сама по собі «енциклопедією російського життя» вминиатюре.

Друге явище із другої дії, що поміняє попередні події, уводить нас у суть конфлікту, що народжується, між Фамусовым і Чацким, представниками «століття минулі» і «століття нинішнього». Із самого початку дії, що розвивається в неквапливому ритмі, конфлікт уже передбачається, образно говорячи, він «висить у повітрі», що як насувається гроза. Фамусов уже споконвічно роздратований: Тьфу, господи прости! П’ять тисяч разів Повторює те саме! Чацкий моментально вловлює цей настрій і, почувши слово «по^-служи», дає йому потрібне тлумачення - «прислужуватися».

Цього було досить, щоб Фамусов вибухнув великим мо-нологом із приводу того, що він думає про молоде покоління. Так, в особі Чацкого він бачить «гордіїв», «розумників», готових зруйнувати устояний, зручний мирок «батьків». Зрозумівши, що Чацкий готово свататися, Фамусов висуває одну умову: «служити», як служили старші, і приводить безліч прикладів для под-ражания. У цьому монолозі - вся сутність представника «століття минулого».

Його ідеали зводяться до прославляння всього старого, устояного: зразок людини для Фамусова той, хто зробив вигідну кар’єру, неважливо якими коштами. Раболіпство й підлість для нього теж гарний шлях, якщо він при-водить до бажаного результату. От, приміром, небіжчик дядько, Максим Пет-Рович: Сурьезный погляд, гордовита вдача. Коли ж треба підслужитися, И він згинався вперегиб…

Монолог Фамусова так наступальний, що Чацкий не може не оборо-няться. Зміст його поводження не в тім, що «він вільність хоче проповедо-вать». У присутності Фамусова Чацкий зізнається: «Длить сварки не моє ж-ланье». Люблячи Софію, Чацкий змушений вступити в спілкування з Фамусовым. Розмовляючи з ним, він не може не відстоювати своєї позиції, не отталки-ваться від тої моралі, що йому нав’язують

Так з’являється монолог Чацкого. Це не вправа в красномовстві, не спроба «освітити» Фаму-Сова, це змушений і жагучий захист тих початків життя, які йому до-роги й від яких він відмовитися не може. Звичайно, Чацкий молодий, гарячий і захоплюється тим, про що говорить. Можливо, у чомусь він ще наївний, уважає «століття минулий» отошедшим.

Чацкий думає, що «століття нинішній» уже зробив свої завоювання. Хоч є мисливці поподличать скрізь, Так нині сміх страшить і тримає сором у вузді. Чацкий зовсім поки не збирається «кидати виклик», у його монолозі фак-тически немає крамоли, і навіть Максима Петровича, щоб не дратувати Фа-мусова, він не торкає («Я не про дядюшке про вашім говорю»). Він зовсім не ри-суне ідилічні картини «століття нинішнього» по контрасту з розчуленням Фамусова «століттям минулої».

И це століття теж далеке від ідеалу, але все-таки час необратимо йде вперед. Чацкий поки не викриває, просто він соглаша-ется. Чому ж так бурхливо реагує на його мову Фамусов, перериваючи її наприкінці майже на кожному слові? Монолог Чацкого надовго вивів Фамусова з рівноваги. Відразу сде-лан висновок: Ах! боже мій! він карбонари!

…Небезпечна людина! Отже, можна сказати, що 2-е явище з 2-го дії побудовано на контрасті: контрасті героїв, їхніх монологів. Це не єдиний художест-венний прийом Грибоєдова

Візьмемо, приміром, монолог Фамусова. Особливий «розмах» його оповіданню надають гіперболи: («сто чоловік до послуг», «весь в орденах», «…усі важливі!

у сорок пудів»). Ідилічне фарбування мо-нологу надають спогаду про прикмети й звичаї, що пішли в минуле й залишилися в декількох архаїзмах: «їзда цугом, тупій, куртаг». Розходження в поглядах, культурі, моралі Чацкого й Фамусова яскраво проявляється в мові цих героїв. Чацкий - людина утворений, мова його літературна, логічна, багата інтонаціями, образна, у ній відображається глибина його почуттів і думок

От тому приклади: «Свіже переказ, а віриться із працею», «Прямої було століття покірності й страху…», «Так нині сміх страшить і тримає сором у вузді…» Мова Фамусова видає в ньому людини не дуже утвореного (« під-служиться», «вперегиб», «ледве потилиці не пришиб»), недурного, хитрого, владного пана («училися б, на старших дивлячись»), що привыкли вважати се-бя непогрішним

У комедії «Горі від розуму» Грибоєдов показав себе масте-ром афоризмів. В 2-м дії їх досить: «Служити б рад, прислу-живатися нудно», «Свіжо переказ, а віриться із працею», «Упав він боляче, устав здорово». Що ж стосується синтаксичної побудови монологів, те потрібно від-мітити достаток у них окличних і питальних речень. От Фамусов: От те-те, всі ви гордії! Запитали б, як робили батьки?

Все видає в ньому незвичайне волненье й збурювання. Не менш емоційний, хоча більше розважливий Чацкий: Стукали об стать не жалуючи! …Тепер, щоб смішити народ, відважно жертвувати потилицею?

Зіставивши синтаксичну будову монологів Фамусова й Чацкого, можна прийти до висновку, що в мові Чацкого синтаксис більше складний, пре-валируют складні пропозиції як із союзної, так і безсполучниковим зв’язком. І це не випадково. Логічність, ваговитість доказів і аргументів Чацкого не витримує ніякого порівняння з пихатими нападками Фамусова. Отже, наприкінці 2-го явища 2-й глави герої розходяться

Чацкий так і говорить: Длить суперечки не моє желанье. Так, суперечка припинена. Але Грибоєдов так майстерно показав початок кін-фликта між представниками «старого» і «нового», що, навіть не читаючи так-леї комедію, можна догадатися, що він розів’ється й досягне свого логи-ческого кінця