В останні роки улови оселедця й тріски зменшилися у зв’язку із загальним скороченням рибних ресурсів у північній частині Атлантичного океану. Друге місце за значенням тепер займає мойва, третє - сайда. В 1996 улов оселедця, тріски, мойви й сайди склав 1,6 млн. т, а всіх видів риб - 2 млн. т.

Із середини 19 в. до 1970-х років комерційний китобійний промисел відігравав важливу роль в економіці Ісландії. Ісландія завзято противилася спробам міжнародних екологічних організацій накласти мораторій на промисел китів і погодилася з ним лише в 1989 під погрозою бойкоту ісландських товарів на світовому ринку. У середині 1990-х років ісландський уряд схвалив поновлення китобійного промислу в обмежених масштабах, мотивуючи це рішення тим, що популяція, що збільшилася, китів стала загрожувати ресурсам промислових риб.

Обробна промисловість. В Ісландії практично відсутня гірничодобувна промисловість, лише в невеликих масштабах ведеться розробка родовищ бурого вугілля, пемзи й ісландського шпату.

Промисловість в Ісландії стала швидко розвиватися лише після Другої світової війни, і в цей час у ній зайнята приблизно третина населення. У самому кінці 1960-х років було налагоджене виробництво алюмінію з імпортної сировини. В 1996 імпорт диоксида алюмінію оцінювався в 49 млн. дол., а експорт алюмінію - в 177,2 млн. дол.

Провідною галуззю промисловості є переробка риби. У Сиглюфьордюре, Акурейри й інших містах діють великі сельдеобрабативающие підприємства, а в Рейк’явіку, Хабнарфьордюре, Вестманнаейяре й ін. - ок. 100 підприємств по виготовленню філе й свіжозамороженої риби. Число консервних заводів збільшувалося аж до початку 1990-х років, коли видобуток тріски пішов на спад.

В Ісландії є багато судноверфей і судноремонтних підприємств, що обслуговують рибальський флот. Виробляються також готове плаття, взуття, металеві вироби й електроустаткування, меблі й будівельні матеріали. Працюють фабрика мінеральних добрив біля Рейк’явіка й цементний завод в Акранесе. В 1979 було почате виробництво феррокремния (сплаву заліза й кремнію, застосовуваного в чорній металургії).

Зовнішня торгівля . Для зовнішньої торгівлі довгий час був характерний негативний баланс, що пояснювалося обмеженістю природних ресурсів і слабким розвитком виробництва споживчих товарів. Однак в 1995 вартість імпорту Ісландії склала 1,62 млрд. дол., а експорту - 1,67 млрд. дол. Головні предмети імпорту - нафтопродукти й автомашини, вартість яких в 1995 становила відповідно 146,5 млн. і 153,8 млн. дол. Інші важливі предмети імпорту - суду, тканини, готовий одяг, папір, вироби хімічної промисловості, металеві вироби. Головні предмети експорту - риба й рибопродукти, вартість яких становила 1,19 млрд. дол. і відповідала 71% всій вартості експорту в 1995. Основними торговельними партнерами Ісландії в післявоєнні роки були США, СРСР, Великобританія й Німеччина. В 1970 Ісландія вступила в Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЕАСТ). Оскільки політика Європейського сполучника по створенню загального промислу риби суперечить економічним інтересам Ісландії, її уряд утримується від участі в цій організації.

Енергетика. Ісландія має більші запаси гідроенергії. Потенційне вироблення гідроенергії оцінюється в 80 млрд. кВт ? ч у рік. У цей час використовується всього 6% гідроенергоресурсів. Крім того є величезний потенціал геотермической енергії, що широко використовується в комунально-побутовому й парниковому господарствах. Понад половину потреб Ісландії в енергії задовольнялося за рахунок імпорту нафти. Раніше нафта надходила зі СРСР, тепер в основному з Великобританії й Норвегії. Із загальних запасів технологічно доступних ресурсів тільки 70% доцільно експлуатувати по фінансових міркуваннях. Виробництво енергії в 1994 склало 5 млрд. кВт, з них на частку гідроелектроенергії доводилося 95%. Наприкінці 20 в. споживання енергії в Ісландії щорічно збільшувалося в середньому на 7%. Приблизно половина вироблюваної енергії споживалася енергоємними галузями промисловості. Третина енергоспоживання задовольнялася за рахунок імпортного палива. Навіть при більше високому рівні розвитку енергетики країни рибопромисловий флот залишиться головним споживачем імпортної нафти.

Транспорт . Автотранспорт. В Ісландії немає залізниць, але є розгалужена мережа автомобільних доріг загальною довжиною 12,4 тис. км. Між багатьма містами й селищами налагоджене регулярне автобусне повідомлення. У багатьох сім’ях є автомобілі. В 1996 у країні налічувалося 125 тис. автомашин, тобто по однієї на кожних двох жителів.

Морський транспорт. Загальна водотоннажність торговельних судів 192 тис. т. У країні діють три великі компанії - Ісландська пароплавна, Державна судноплавна й Кооперативна судноплавна. Пароплави й моторні судна регулярно курсують між прибережними містами й селищами. Підтримується морське повідомлення зі США, Великобританією, Німеччиною, Данією й Норвегією.

Повітряний транспорт. Для сучасної Ісландії характерно бурхливий розвиток повітряного сполучення. У країні діяли дві основні авіакомпанії. «Флюгфелаг Исландс» обслуговувала внутрішні рейси й зв’язувала Ісландію з Великобританією, скандинавськими країнами й материковою Європою. Компанія «Лофтлейдир» робила польоти в США, скандинавські країни, Великобританію й Люксембург. В 1979 обидві компанії злилися, утворивши компанію «Флюглейдир», або «Айслендер». Є два міжнародних аеропорти - Рейк’явік і Кеблавик. Останній використовується спільно Ісландією й США.

Банківська справа й фінанси. Грошова одиниця Ісландії - крона, рівна 100 ейрирам. Після Другої світової війни відбувалася поступова девальвація крони, що супроводжувалося швидким ростом інфляції. В 1967 послу девальвації англійського фунта стерлінгів був установлений курс 57 крон до 1 дол. США. В 1979 курс ісландської крони сильно впав - до 352 крон до долара. Наприкінці 1990-х років він стабілізувався на рівні 70 крон до долара.

В Ісландії діють вісім великих комерційних банків - Національний, Центральний, Рибальський, Сільськогосподарський, Промисловий, Торговельний, Кооперативний і Народний. Їхні головні офіси перебувають у Рейк’явіку, але численні відділення розосереджені по всій країні. Крім того, у всіх округах є ощадні банки.

Державний бюджет. Основні джерела державних доходів - податки, мита та інші платежі. Держава одержує значні доходи від комерційних підприємств, якими воно розпоряджається, наприклад від поштового, телефонного й телеграфного зв’язку, каботажного судноплавства, а також ряду монополій (продаж алкогольних напоїв і тютюнових виробів). Крім звичайних державних витрат, уряд Ісландії витрачає засоби на зміст артистів і письменників і на субсидування сільського господарства й різних промислових галузей.

Рівень життя. Після здобуття незалежності економіка Ісландії значно усталилася, підвищився життєвий рівень населення. Щодо цього Ісландія випередила інші скандинавські країни й увійшла до числа самих багатих країн миру.

Pages: 1 2 3