У сутінках Храповицкий ледь не попався в полон шедшей біля дороги ворожої кавалерії. Прийнявши її за нашу, він під’їхав до самого фронту ворожому так близько, що, будучи досить короткозорий, міг уже примітити мідні одноглаві орли на ківерах солдатів і офіцерів і почути шепіт їх. Він кинувся ладь у всю спритність; офіцери - за ним, стріляючи з пістолетів, і хоча ранили кінь його, але так легко, що він встиг непошкоджений перелетіти, так ськазати, чрез яр, у цьому місці що перебуває, і з’єднатися з нами. У цьому справі в Бекетова був убитий кінь ядром і кілька козаків було поранено.

Після цього пошуку ми відійшли в Хиличи, де граф Орлів-Денисов здав загін свій присланому на його місце генерал-майорові Бороздину. З Хиличи я пішов у Палкино й послав сильний роз’їзд до Горок з велінням пробиратися в Ланники, куди я взяв свій напрямок. У день справи нашого під Мерлином Сеславин напав на Боево й Ляди, де відбив два магазини й взяв багато в полон; але в ту ж ніч Ожаровський уражений був у селі Куткове. Справедливе покарання за марне задоволення дивитися на ворожі війська, що тяглися, і після спектаклю ночувати у версті від Червоного, на сцені між акторами. Генерал Розі, що командував молодою гвардиею, підійшов до Куткову під час безневинного приспання загону Ожаровського й розбудив його густими з усіх боків рушничними пострілами. Можна уявити смітник і сум’яття, що відбулася від цього раптового пробудження! Всі зусилля самого Ожаровського й полковника Вуича, щоб упорядкувати дрогнувшие від страху й столпившиеся в селі війська їх, були марні! На щастя, Розі не мав із собою кавалерії, що сприяло Ожаровському, отступя в Кутково, зібрати загін свій і привести оний у колись колишній порядок, з мінусом половини людей.

Четвертого, у ночі, він прибув у Палкино, звідки після прибуття його я виступив чрез Боево до Ляд. Біля цього місця партія моя знову зштовхнулася із французами. Тоді підходив до Лядам корпус віце-короля Италианського. Розлад, понесений оним на Вопе й між Смоленськом і Червоним, дозволило нам відбити велика кількість обозів і взяти чотириста сімдесят п’ять полонених, між якими перебувало трохи офіцерів. Уночі на 6-е число з’явилися до мене в Боево Вильманстрандського піхотного полку майор Ванслов і капітан Тарелкин, що пішли з полону. Вони оголосили мені, що Наполеон при них в’їхав у Дубровну. Я їх відіслав у головну квартиру й о третій годині попівночі виступив у Ланники.

Від самої Вязьми спосіб нашого життя зовсім змінився. Ми вставали опівночі. О другій годині попівночі обідали так щільно, як городяни обідають о другій годині пополудні, і о третій годині виступали в похід.

Партія йшла завжди сукупно, маючи авангард, ар’єргард і ще один загін з боку великий .дороги, але всі ці відділення досить близько від самої партії. Я їхав між обома полками іноді верхи, іноді в пошевнях, які служили мені вночі замість квартири й ліжка.

Коли не було ворога, то за півгодини до сумерков обидва полки спішувалися й від того приходили на нічліг з вигулявшимися конями, яких негайно становили до корму. По приведенні в пристрій всієї військової обережності ми негайно лягали спати й у другій годині сідали знову за трапезу, на кінь і пуськалися в погоню.

Кочовище на соломі під кришею неба! Вседенна зустріч зі смертию! Невгамовне, залітне життя партизанська! Згадую про вас із любов’ю й тоді, як спокій і безмятежие ніжать мене, безтурботного, у колі милого мого сімейства! Я щасливий… Але отчого тужу й тепер про час, коли голова кипіла відважними задумами й груди, повна обширнейших надій, тріпотіла честолюбством витонченим, поетичним?

По відступі ворога від Червоного розміщення партизанов було наступне. Загін Бороздина, зайнявши Ляди 7-го й Дубровну 8-го, ішов до Орше. Загін графа Ожаровського, пройшовши біля великої дороги від Нейкова до Козяков, звернений був до Горок, 9-го Сеславин із селища Грехова, що біля Коритни, ішов у напрямку до Копису. Як той, так і іншої - у намірі атакувати кавалерійське депо, про якому я довідався тільки в Ланниках чрез роз’їзних, посланих мною з Палкина в Горки.

У ніч на 6-е число роз’їзні мої, послані в селище Сиву, перехопили рапорт до маршала Бертье від начальника зазначеного депо - майора Бланкара. Довідавшись про число військ його по відомості, прикладеної при рапорті, я розсудив, що пошуки, що вживаються партизанами проти відступаючих колон головної армії, можуть без осуду бути невдалими (батогом обуха не перешибешь), але що напад на окрему частину, настільки необхідну французької армії, яке кавалерійське депо, слід зробити з полною уверенностию в успіху, щоб тим позбавити кавалерію ворожу кращих вершників і майже всього майна - генералів, штаб - і обер-офіцерів армії.

Міркування це спонукало мене, по-перше, відстрочити напад на депо, рівно вшестеро сильніше моєї партії, по-друге, негайно відіслати перехоплені мною паперу в головну квартиру, що підходила тоді до Романова (у шістнадцяти верстах від мене, тобто від Ланников, де я перебував), по-третє, просити в ясновельможного одного полку піхоти й двох знарядь на підкріплення й, нарешті, по-четверте, ужити всі способи до прибуття необхідних мною військ, щоб не спуськати з око зазначене депо, щоб, у випадку руху його за Дніпро, напасти на нього з тим, чим бог послав.

У ніч на 8-е число засідка, поставлена мною на дорозі, з Орши в Горки лежачої, перехопила раніше кур’єра, а через дві години жида[49], посланих від маршала Бертье до Бланкару з велінням іти щонайпоспішніше за Дніпро. У ту ж мінуту дали мені знати, що один з роз’їздів моїх, що ходив із Сави до Горок, вступив безперешкодно в це містечко, що замість депо зустрів там загін графа Ожаровського й що, по звістках від жителів, ворог пішов до Копису. Негайно ми пустилися, чрез Горяни й Бабиники, до сему ж місту.

На поході довідався я, що депо прибуло в Копис і зайняло його, із всею військової предосторожностию, половинним числом піших кавалеристів, щоб назавтра прикрити ними переправу тягостей, що захищаються другою половиною цієї сволоти. Обставина це спонукало мене зупинитися потай у шести верстах від Кописа при селі Сметанці, з наміром не колись почати напад, як по переправі половини депо чрез ріку, і тоді розбити поодинці: одну частину на цей, а іншу - на тій стороні Дніпра. Ріка ця не була ще схоплена льодом, одні краю оной були легко замерзлими.

Дев’ятого, поутру, ми помчалися до Копису. Майже половина депо була вже на протилежному березі; інша половина, що залишилася на цій стороні, мала намір спочатку захищатися проти вськакавших у головну вулицю гусарів моїх і донського полку Попова 13-го; але як тільки Чеченський з Бугським своїм полком пробрався уздовж берега й з’явився в тилу оной, серед міста, у переправи, - тоді все стало кидати зброя, відрізувати пристяжки в повозочних коней і переправлятися де потрапило вплав на протилежний берег. Миттєво ріка покрилася пливучими й потопаючими людьми й конями. Берега оной і сама вона завалилася хурами, каретами й коляськами. У вулицях почалася погоня й різанина нещадна, а із противного берега відкрився по ннас сильний рушничний вогонь. Бажаючи дати час розсипаним по місту козакам моїм остаточно очистити вулиці від ворога, я зупинився з резервом на площі в самого берега й велів привести до мене мера (городничего), певного в місто сіяй французами. По слухах, що дійшли до мене, він пригноблював і навіть убивав полонених наших у догоду полякам. Привели перед мене якогось рябого й середнього росту людини. Він на чистій російській мові просив у мене дозволу порозумітися, в один час як дружина його зі старою матір’ю своєї кинулися до ніг моїм і просили йому помилування. Кулі обсипали нас. Я їм ськазав, що отут не їхнє місце, і просив вийти, давши слово честі, що пан Попов (так кликали цього мнимого мера) нітрохи не постраждає, якщо він невинний, і віддав його під варту до закінчення справи.

Незабаром наїзники мої очистили від ворога вулиці. Я зібрав полки й, незважаючи на стрілянину, вироблену із противного берега, пустився двома юрбами вплав чрез Дніпро, обпливаючи, так ськазати, праворуч і ліворуч лінію стрільців, що захищали переправу. Ще ми не торкнулися до берега, як більша частина цих стрільців прийшла в сум’яття, стала кидати зброю й кричати, що вони здаються. Ми переправилися. Я відрядив сотню козаків для забрания сдавшихся в полон, що ховалися в Олександрії[50] і бігли в розброді чрез стовпову Білоруську дорогу. Вся партія пустилася за залишками депо, напрямок якого показували нам кинуті хури, візки й відсталі піхотинці від головної маси, що ськладалася вже не більш як у двісті п’ятдесят рядових і офіцерів, тому що все розбрелося по лісах, загинуло в ріці, поколото козаками й захоплено ними в полон. Цих останніх було шістсот рядових і, пам’ятається, біля десяти офіцерів.

Pages: 1 2 3