Чому Н. А.Добролюбов назвав Катерину “сильним російським характером”? У драмі Островського показаний складний, тра гический процес розкріпачення оживаючої душі. Тут морок бореться зі світлом, зльоти переміняються падіннями, тут позначається й живучість моралі”темного царства”,і шат кістка цієї моралі. Глибоко трагична перла вая зустріч Катерины слюбимым.

Тут звучить мотив народної пісні мотив немі нуемой загибелі (”Ти вбий, загуби мене з напівночі…”):”Навіщо ти прийшов? Навіщо ти прийшов, погубитель мій?”; “Навіщо ти моєї погибелі хочеш?

“; “Ти мене загубив!” Як же сильним повинне бути її почуття, якщо вона в ім’я його йде на вірну гі біль! “Не жалуй, губи мене!” викликує вона, віддавшись цьому почуттю

Так любити може не всякий, і ми переконуємося в необы чайній силі героїні. А які перші сло ва Катерины? Вслухаємося в них вниматель але:”Для мене, маменька, усе одне, що рід ная мати, що ти, та й Тихін теж тебе лю біт”. На відміну від дружини, Тихін вимовляє свої виправдання жалібно, навіть, може бути, плаксивим тоном і разом з тим досить шанобливо, звертаючись до матері на “ви”. Катерина говорить про тім же, що й Тихін, заперечуючи на докори. Але з яким достоинст вом, як просто й щиро говорить вона! Характерно й це звертання на”ти” (як до рівного),і прагнення до ясних, доброжела тельным людським відносинам. У першому явищі, вслухуючись у діалог Кулигина й Тихона, ми уявляємо собі Катерину як покрную жертву, людину зі зламаної в лею й розтоптану душу

“Маменька її поедом їсть, а вона як тінь яка ходить, безмовна. Тільки плаче так тане як віск”, говорить про дружину Тихін. І от вона сама перед нами. Ні, вона не жертва

Вона людина із сильним, рішучим характе ром, з живим, вільнолюбним серцем. З до му вона втекла, щоб попрощатися з Борі сом, не побоявшись кари за цей учинок. Вона не тільки не ховається, не таїтися, але + “голосно, у весь голос” кличе улюбленого: “Радість моя, життя моя, душу моя, люблю тебе! Відгукнися!” Ні, вона не почуває себе рабою, навпроти, вона вільна, хоча б тому, що все втратила, що нема чим їй бо льше дорожити, навіть життям: “Для чого мені тепер жити, ну для чого?

“Борис говорить про себе:”Що про мене-те тлумачити! Я вільний птах”.У сцені побачення Катерина йому за видует:”Ти вільний козак”.

Але, по суті де ла, хто з них двох більше вільний? Зупинимося на репліках Бориса в сцені прощання: “Не можна мені, Катя. Не зі своєї волі їду: дядько посилає…

Не застали б тут!”. Борис скований страхом. Останній монолог Катерины малює її внутрішню перемогу над силами “темного царства”.”Оп ять жити?

Ні, ні, не треба… недобре!” Характерно тут слово “недобре”: жити під ярмом Кабанихи, з погляду Катери ны, аморально.”А піймають мене, так у ротят додому насильно…”Як страшно зву чит тут це слово піймають, немов не про людину мова йде!

При думці про насильство, що відбудеться над нею, Катерина вос клицает: “Ах, скоріше, скоріше!” Спрага осво бождения тріумфує й над темними рели гиозными поданнями. Катерина прони кається переконанням у своєму праві на сво боду почуття, на волю вибору між життям і смертю. “Однаково, що смерть прийде, що сама…

а жити не можна!”-размы шляет вона про самогубство, що, з погляду церкви, є смертним гріхом. І далі вона бере під сумнів це пре дставление: “Гріх! Молиться не Усі права захищені й охороняються законом &copy 2001-2005 олсоч. ру будуть?

Хто любить, той буде молиться…”Думка про любов сильніше, ніж страх перед релігійними заборонами, і передсмертні слова Катерины звернені не до бога й виражають не раская ние в доконаних гріхах,-вони звернені до улюбленого: “Друг мій! Радість моя! Прощай!” Так вільне від забобонів, живе й сильне почуття перемогло в душі Катери ны, і вона вирвалася з пута “темного цар ства” на волю.#