Перекладні казки народів закордонних країн знайомлять дитини з миром, не схожим на той, котрий звично відтворюють російські казки з їхнім тридев’ятим царством, тридесятою державою, з Бабою Ятой, Кощієм безсмертним, лисицею, колобком, рябою-рябій-рябий-рябої-курочк-рябий. Разом з тим подібно нашим казкам, казки закордонних країн відтворять мир хоча й вигаданий, але в основі своєї дійсний.

До числа кращих зразків світової казкової літератури, без знайомства з якими неможливо різнобічне виховання дітей, належать казки французького письменника Шарля Перро, німецьких письменників братів Якоба й Вільгельма Гримм, класика датської літератури Ханса Кристиана Андерсена й англійського письменника Редьярда Джозефа Киплинга. На противагу прихильникам класицизму Шарль Перро рішуче виступив за збагачення літератури сюжетами, мотивами національного фольклору.

У передмові, що откривали книгу, Шарль Перро з іронією відгукнувся про «деяких осіб, що претендують на серйозність і досить проникливих, щоб побачити, що ці казки написані для розваги, а зміст їх не занадто глибоко». Письменника радувало, що він знайшов серед співвітчизників своїх щирих читачів - «людей, що володіють гарним смаком», що зуміли по достоїнству оцінити «казки, які наші предки складали для дітей». Жагучий полеміст, Шарль Перро все життя заперечував перевагу античних письменників перед сучасниками. І в передмові до збірника письменник не преминула зрівняти милетские казки, « Афини, щотішили, і Рим», з казками французького народу. Він дерзнув указати, що, на його думку, французькі казки не. тільки можуть стояти поруч «із прекрасними зразками добутків мудрої й освіченої античності», але в чомусь і перевершують їх. Особливо письменник цінував у французьких казках «гарну мораль»: «У них постійно тріумфує чеснота й порок покараний».

Продовжені Шарлем Перро моралі - лише одне з можливих тлумачень того поетичного змісту, що втримується в казках. От чому при виданні казок для дітей моралі опускаються - і це не порушує художньої цілісності казок.

У казках Шарля Перро з’являється мир і коло сімейних турбот, інтересів і хвилювань середньовічного французького общест-11.-1 часів Людовика XIV. Життя різних станів зображена з вірогідністю, що зробила б честь будь-якому битописа-гелго. Так, Шарль Порро розповідає про те, що Золушку завантажували найважчою роботою з будинку: їй доводилося мити посуд і сходи, забирати кімнати пані і її дочерей-бари-глень. Спала Золушка на горищі па солом’яній підстилці, а її сестри - п кімнатах. Тут паркетні підлоги, у стін коштують дзеркала, у яких можна бачити себе від голови до ніг… Королівський син улаштував для знаті бал… Золушка гладить сестрам білизна, крохмалить їм комірці. Щоб талія була тонше, панянки наказали затягти себе - слуги «більше дюжини шнурків розірвали». Золушка проводжала панянок, що їхали на бал, «так далеко, як тільки могла», а коли вони зникли з очей, вона паплакала від прикрості, що сама не потрапить на цей бал. Письменник співчуває бідній дівчині. Відбулося чудо - вона поїхала на королівський бал. Танці припинилися, а скрипки перестали грати, коли Золушка ввійшла в палац,- так уразила всіх її краса. Дами, зауважує спостережливий автор, з більшою увагою розглядали зачіску Золушки й плаття, «щоб завтра ж замовити собі такі ж, тільки б найшлися настільки ж гарні матерії й настільки ж митецькі майстри».

Кожна казка Шарля Перро блищить своєю вигадкою, і реальний мир відбивається в казковому те однієї, те іншою своєю стороною. До казок Шарля Перро про Сплячу красуню, про Синю бороду, про Хлопчика з пальчик і іншим, більше складним по образній системі, діти звичайно звертаються в перші шкільні роки. У Росії казки Шарля Перро давно знайшли популярність - діти багатьох поколінь рано знайомили із самобутньою творчістю одного із прекрасних письменників Франції. Іван Сергійович Тургенєв писав про казки Шарля Перро: «Вони веселі, цікаві, невимушені, не обтяжені ні зайвою мораллю, ні авторської претензиею; у них ще відчувається віяння народної поезії, їх ніколи створила; у них є саме та суміш чудесн і повсякденного-простого, піднесену й забавного, котра становить відмітну ознаку теперішнього казкового вимислу».