Наші далекі предки жили в злагоді й спокої із природою, що по-справжньому й обожнювали, і боялися. Тому й наділяли явища природи людськими рисами: розумом, добротою, злом, підступністю. Грози й битви - грізний бог - так можна назвати На, бога блискавки, грому й дощу. Його видимими земними символами вважали кремезний дуб, червону катину, вепра й півня-будимира, що проганяв нечисту силу тьми й будив сонну природу. Сварог був богом небесного вогню. Він «подарував» хліборобам ковальське знаряддя, «навчив» їм розпікати в горні залізо й кувати з нього зброя.

Освячення і обожнювання Сонця зливалося з вихвалянням Дажбога, сина Сварога. Великої честі заслуговував людин, якого порівнювали із сонцем. Коли ми щедруємо на старий Новий рік, 13 січня, то поїсти: «Ясне сонечко - це господарка, ясен місяць - це хазяїн, ясні зірки - це його дитинки». Богом живої природи був Яріло, любов - Лада, що й дотепер у слові «порядок» персоніфікує згоду й мир між людьми.