Великий німецький письменник Йоганн Вольфганг Гете працював над написанням трагедії «Фауст» більше шестидесяти років. Пошук істини і сенсу буття - ось ті питання, які хвилювали Гете все життя. І лише через шістдесят, років роздуми Гете склалися у цілісний твір. У трагедії письменник показав боротьбу добра і зла як рушійну силу, динаміку життя.

У пролозі автор ставить питання: чим є людина в цьому гармонійному і досконалому Всесвіті. Людина нещасна, вічно страждає, їй жилося б краще, коли б не її розум - іскра Божа. Герой трагедії, скептичний і глумливий Мефістофель, говорить, що світ людей недосконалий, у ньому панує темнота і зло. І чи більше людина розмірковує, тим сильніше страждає, усвідомлюючи недосконалість світу. Людина в результаті тривалих переживань приходить до висновку - винний не всесвіт, а сама людина.

На думку Гете, істина - у боротьбі суперечностей. Саме завдяки цій боротьбі . створюється гармонія світу, в зіткненні думок - істина. Письменник постійно нагадує про це. Два герої трагедії - Фауст і Мефістофель - постійно сперечаються, але їх суперечливі точки зору в той же час доповнюють одна одну.

Образ Мефістофеля втілює у собі дух заперечення і руйнування. Але він не може знищити основне - життя. Через заперечення він теж творить. І це є рух уперед. Сили Мефістофеля і Фауста рівні, але вони по черзі перемагають один одного. Сам письменник не завжди на боці Фауста. У словах Мефістофеля теж істина. Істина у вічній суперечності, русі.

Фауста і Мефістофеля автор наділив певними людськими рисами. Фауст — незадоволений, «діяльний геній», готовий сильно любити і ненавидіти, він здатен робити трагічні помилки. Він особа гаряча й енергійна. Фауст дуже чуйний, ранимий, іноді він егоїстичний і завжди безкорисливий, людяний. Фауст знаходиться у постійному пошуку, а його розум - у постійних сумнівах і тривогах. Його роздирають суперечності. Страждання Фауста пов’язані з незборимим жаданням знань, прагненням віднайти істину.

Фауст і Мефістофель - два антиподи. Перший - цілеспрямований, готовий долати бар’єри, він рветься дізнатися про те, що за межею. Другий - спокійний врівноважений. Його ніщо не здивує, бо йому все вже відомо - навколо порожнеча. Він грає з Фаустом як з нетямущим хлопчиком і дивиться на всі пориви Фауста як на чудасії, марні дії.

Мефістофель спокійний, його не гризуть сумніви, пристрасті не крають його пушу. Він дивиться на світ без ненависті та любові. У його колючих репліках башто сумної правди. Мефістофель - це не тип лиходія. Він сміється і знущається і гуманного Фауста, який губить Маргариту, але у словах Мефістофеля знову-і її ки звучить гірка правда, гірка навіть для нього, - духу тьми і руйнування.

Образ Мефістофеля - це образ людини, стомленої життям, яка має багатий іюдський досвід, людину, бачила багато зла і несправедливості і розчарувала у житті. Протягом тривалих спостережень за тим, що відбувається в житті, пін переконався у безвихідності. Мефістофель не вірить ні в зло, ні в добро, ні н щастя. Він бачить недосконалість світу і знає, що змінити нічого не можна. Він шбавляється над людиною, яка впевнена у своїх силах і можливостях, яка намагається змінити життя. Мефістофель,упевнений у марності цих спроб. І йому навіть шкода людей, які прагнуть до досконалості, недосяжного ідеалу.

В основі трагедії, написаної Й. В. Гете, лежить одвічне протистояння творчого духу, прагнення до прекрасного (які втілені в, образі Фауста) і духу заперечення, сумнівів (які втілені в образі Мефістофеля).