У війни - не жіноча особа. С. Алексиевич “Ах, війна, що ж ти зробила, підла…” - співає Булат Окуджава, і йому безмовно підспівує багатомільйонний хор загиблих і оставшихся в живою, покаліченою найстрашнішою подією, що тільки можна уявити собі. в історії людства - війною. У повісті В. Распутіна “Живи й помни” війна виступає причиною не тільки фізичної смерті людей, але й, що найстрашніше, - духовної їхньої загибелі, тому що якщо в сильні вона виховувала стійкість, непохитність, героїзм, то в серцях слабких проростали й починали давати свої гіркі плоди боягузтво, жорстокість, егоїзм, невір’я, розпач

В образі Андрія Гуськова нам відкривається душа слабкої людини, покалічена суворими подіями війни, у результаті чого він став дезертиром. Як же ця людина, що чесно защится від ворогів свою Батьківщину протягом декількох років і навіть заслужив повагу товаришів по зброї, зважився на вчинок, зневажуваний усіма, завжди й скрізь, незалежно від століття й національності? Звичайно, спочатку Андрій Гуськов і не думав про зрадництво. Він виконував свій борг перед Батьківщиною й народом, але поступово в його душі ріс страх за своє життя, що перемикає увагу на власний порятунок, що змушує молити долю про важке поранення, що могло б дозволити йому відлежатися в госпіталі й повернутися домийся

І Гуськова дійсно ранять, він попадає в госпіталь. Спогаду про останній бій не дають йому спокою: “…недовга й страшна сутичка заліза із залізом, де люди начебто б ні до чого… навідник знаряддя, що заглядає у свій розпоротий живіт…”. Але от надія на хоча б коротку поїздку додому валить, тому що приходить наказ вертатися на фронт

И тут страх, “образа й злість на все те, що повертало його назад на війну”, змушують Гуськова зважитися на самовільну отлучку, тому що будинок був зовсім поруч: “Йому б тільки єдині-єдину-єдине-єдина-один^-єдиний денек побувати будинку, угамувати душу - тоді він знову готовий на що завгодно”. Але доля все перекроює по-своєму. Дорога відняла більше часу, чим припускав Андрій, і він, боячись, що після повернення його порахують зрадником, дійсно стає дезертиром

Але усвідомленням свого відступництва він не тільки рве всі зв’язки між собою й народом, але й прирікає себе Алл С о ч. Р У на трагічну поразку, адже “людина, хоча б раз, що ступив на доріжку зрадництва, проходить по ній до кінця”. З розумінням необоротності цього шляху, до Гуськову приходить і усвідомлення власної відкинутості, і він починає опускатися усе нижче й нижче, духовно деградувати, мстити людям, обвинувачуючи у своєму дезертирстві кого завгодно, тільки не себе. Зрадивши себе й свій народ, Гуськов неминуче віддає й найближчої й розуміючої його людини - свою дружину Настену, готову розділити провину й ганьбу свого чоловіка, і свого непородженої дитини, яких він жорстоко прирікає на трагічну загибель

Показуючи нам трагедію Настены й Андрія Гусько-Вых, Распутін показує нам війну як силу, що деформує особистість людини, здатну руйнувати надії, гасити впевненість у своїх силах, розхитувати нестійкі характери й навіть ламати сильних. Адже Насті-На, на відміну від Андрія, - жертва безвинна, постраждала в результаті неможливості вибору між своїм народом і людиною, з яким вона колись зв’язала своє життя. Настена ніколи й нікому не змінювала, завжди залишаючись вірної тим моральним принципам, які, був& закладений у ній ще з дитинства, і тому її загибель здається ще більш страшної й трагичной.

Таким чином, у своїй повісті “Живи й помни” Распутін высвечивает антигуманну природу війни, що приносить людям страждання й лиха, не розбираючись, хто правий, хто винуватий, хто слабшав, хто сильний. Ця книга по праву коштує в ряді антивоєнних шедеврів сучасної класики