У книзі діють два батьки й два сини Болконских. У моєму творі мова йтиме й про старого князя Бол-Кінському, його взаєминах із сином, і про князя Ан-Дрее в ролі батька. Тільки в цій темі варто бачити не просто сімейну проблематику, зв’язану в книзі Тол-Стого також і з образами Ростових, Курагиных, сюже-тім «Епілогу», але й особливий біблійний відсвіт. Тема Бога-Батька й Бога-сина з особою силою звучить в « Эпило-Ге», в епізоді клятви Николеньки. Але спочатку розглянемо образи двох старших Болкон-Ских. Князь Микола Андрійович - людин неабиякий, один з тих, хто в XVIII столітті будував потужну рос-сийскую державність, наближений Катерини II, генерал-аншеф, що займав видне положення саме завдяки своїм талантам, а не прагненню сде-лать кар’єру

Він один з тих, хто служив Батьківщині й ніколи не прислужувався, про що говорить його відставка й навіть посилання при Павлові. У його вигляді відбилися чер-ти знатного й багатого діда Толстого по матері, гені-рала Н. С.Волконського, гордія, атеїста, про яке су-ществует легенда, що він потрапив у немилість, відмовивши-шись женитися на коханці Павла I. Болконские - стародавній князівський рід, Рюриковичи, аристократи, яким і царським прізвищем - не указ, вони по праву гір-дятся своїм більше древнім родом і заслугами перед Батьківщиною. Високе поняття про честь, незалежність, шляхетність і гостроту розуму старий князь передала в спадщину й свого сина

Обоє нехтують вискочок, ка-рьеристов типу Курагина, обоє - різнобічно образо-ванні, обдаровані люди, яким близькі ідеї гума-низма й просвітительства. При порівнянні князя Андрія і його батька, однак, звичайно забувають, що характери й того й іншого дані в розвитку. Князь Андрій, звичайно, пішов набагато далечінь-ше Миколу Андрійовича, до якого харчує незмінно повагу і яким захоплюється (недарма він просить батька при своєму від’їзді на війну подбати про воспи-тании онука). Старший Болконский вірив у прогрес і майбутню велич Батьківщини

Болконский-Син - головний ідеологічний герой Толстого - скептично відносить-ся до держави й влади взагалі. Висока ідея служе-ния Батьківщині, що надихала його батька, трансформи-руется в князя Андрія в ідею служіння миру, єднання всіх людей, ідею загальної любові і єднання челове-чества із природою. Старий князь живе в Росії, а його син відчуває себе громадянином, частиною Всесвіту

Він робить подвиг, але не подвиг патріота. Це подвиж-ничество апостола, і недарма Толстой наділяє його апо-стольским ім’ям - Андрій (апостол Андрій - заступник Росії, що пророчив слов’янам, що населяли ці землі, велике майбутнє). Росія повинна виявити миру приклад любові, відкрити нову епоху єднання всіх людей, виконуючи завіт Христа: «Несть ні елліна, ні іудея…» Християнство було кроком уперед у духовному розвитку людства, тому що визнавало всіх людей братами в Христі, синами єдиного Бога, не виділяло якийсь вибраний народ

Тому тол-стовский апостол Андрій проклинає війну, не разде-ляя війни на справедливі й завойовницькі. Війна - це вбивство, на думку героя Толстого, а вбивство завжди огидно Богові й закону любові. В ім’я цих ідей і приймає мученицьку смерть князь Андрій. Старий Болконский, спочатку трохи скептичес-ки ставився до подвижническим устремлінь сво-їхніх дітей, під кінець життя, мабуть, був схильний при-знать їх правоту

Перед смертю звичайна твердість його стосовно сина й дочки зникає. Він просить прощення за покалічене життя в князівни Марьи й заочно - у сина. Князівна Марья ще буде щаслива, а про сина старий князь говорить перед смертю пророчес-кие слова: «Загинула Росія!» Може бути, він тільки зараз зрозумів, що син його приніс у мир ідею більше ве-радію, чим патріотизм і служіння Батьківщині. Продовжувати ідеї свого батька буде інший Микола Болконский - Николенька.

В «Епілозі» йому 15 років. Шести років він залишився без батька. Та й до шести років маль-чик небагато провів часу з ним. У перше семиле-тие життя Николеньки його батько брав участь у двох виття-нах, надовго затримався за кордоном через хворобу, мно-го сил віддав перетворювальної діяльності в комис-ці Сперанского. Умираючий Андрій Болконский залишає своїм синам щось начебто зашифрованого заповіту - еван-гельскую притчу про «птахів небесних». Він не произно-сит цих євангельських слів уголос, але Толстой говорить, що син князя все зрозумів, навіть