Родовища урану виявлені в різних частинах материка: на півночі (півострів Арнемленд) - неподалік від рік Саут і Ист-Аллигейтор, у штаті Південна Австралія - біля оз. Фром, у штаті Квинсленд - родовище Мери-Катлин і в західній частині країни - родовище Йиллирри.

Основні поклади кам’яного вугілля розташовані в східній частині материка. Найбільш великі родовища як коксівного, так і некоксівного кам’яного вугілля розробляються біля міст Ньюкасл і Литгоу (штат Новий Південний Уельс) і міст Коллинсвилл, Блер-Атол, Блафф, Баралаба й Моура-Кианга в штаті Квинсленд.

Геологічними вишукуваннями встановлено, що в надрах Австралійського материка й на шельфі в його берегів перебувають більші родовища нафти й природного газу. Нафта знайдена й добувається в штаті Квинсленд (родовище Муни, Олтон і Беннет) , на острові Барроу в північно-західного узбережжя материка, а також на континентальному шельфі в південного узбережжя штату Вікторія (родовище Кингфиш) . Покладу газу (найбільше родовище Ранкен) і нафти виявлені також на шельфі в північно-західних берегів материка.

В Австралії є великі родовища хрому (штат Квинсленд) , Гингин, Донгара, Мандарра (Західна Австралія) , Марлин (штат Вікторія) .

З неметалічних корисних копалин зустрічаються різні по своїй якості й промисловому використанні глини, піськи, вапняки, азбест, а також слюда.

Водні ресурси самого континенту невеликі, але найбільш розвинена річкова мережа на острові Тасманія. Ріки там мають змішане дощове й снігове харчування й повноводні протягом усього року. Вони стікають із гір і тому бурхливі, порожисті й мають більші запаси гідроенергії. Остання широко використовується для будівництва гідроелектростанцій. Наявність дешевої електроенергії сприяє розвитку на Тасманії енергоємних виробництв, таких як виплавка чистих електролітних металів, виготовлення целюлози ін.

Ріки, що стікають зі східних схилів Великого Вододільного хребта, - короткі, у верхів’ях течуть у вузьких ущелинах. Тут вони цілком можуть бути використані, а почасти вже використовуються для будівництва ГЕС. При виході на прибережну рівнину ріки сповільнюють свій плин, їхня глибина збільшується. Багато хто з них у гирлових частинах навіть доступні для великих океанських судів. Ріка Кларенс судноплавна на 100 км від устя, а Хоксбери - на 300 км. Обсяг стоку й режим цих рік різні й залежать від кількості опадів і часу їхнього випадання.

На західних схилах Великого Вододільного хребта беруть початок ріки, що прокладають свій шлях по внутрішніх рівнинах. У районі гори Косцюшко починається сама багатоводна ріка в Австралії - Муррей. У горах же зароджуються і її найбільш великі припливи - Дарлинг, Маррамбиджи, Гоулбери й деякі інші.

Харчування р. Муррей і її проток головним чином дощове й у меншому ступені снігове. Ці ріки найбільш повноводні на початку літа, коли в горах тане сніг. У суху пору року вони сильно міліють, а деякі із припливів Муррея розпадаються на окремі стоячі водойми. Постійний плин (крім винятково посушливого років) зберігають тільки Муррей і Маррамбиджи. Навіть Дарлинг, сама довга ріка Австралії (2450 км) , під час літніх посух, гублячись у піськах, не завжди досягає Муррея.

Майже на всіх ріках системи Муррея побудовані греблі й загати, біля яких створені водоймища, де збирають паводкові води, використовувані для зрошення полів, садів і пасовищ.

Ріки північного й західного узбереж Австралії мілководні й порівняно невеликі. Сама довга з них - Флиндерс - упадає в затоку Карпентария. Ці ріки мають дощове харчування, і їхня водоносність сильно міняється в різну пору року.

Ріки, стік яких спрямований у внутрішні області материка, такі як Куперс-Лемент (Барку) , Дайамант-Ина й др., позбавлені не тільки постійного стоку, але й постійного, чітко вираженого русла. В Австралії такі тимчасові ріки називають лементами. Вони наповнюються водою тільки під час короткочасних злив. Незабаром після дощу русло ріки знову перетворюється в суху піщану балку, що найчастіше не має навіть певних обрисів.

Більшість озер Австралії, як і ріки, харчуються дощовими водами. Вони не мають ні постійного рівня, ні стоку. Улітку озера пересихают і являють собою неглибокі солончакові западини. Шар солі на дні іноді досягає 1,5 м.

У навколишню Австралію морях добувають морського звіра, ловлять рибу. У морських водах розводять їстівних устриць. У теплих прибережних водах на півночі й північному сході ведеться промисел морських трепангів, крокодилів і молюськів-жемчужниц. Основний центр штучного розведення останніх перебуває в районі півострова Коберг (Арнемленд) . Саме тут, у теплих водах Арафурського моря й затоки Ван-Димен, були проведені перші досвіди по створенню спеціальних опадів. Проводилися ці досвіди однієї з австралійських компаній при участі японських фахівців. Було встановлено, що молюськи-жемчужници, вирощувані в теплих водах у північного узбережжя Австралії, дають більші перли, чим у берегів Японії, і в значно більше короткий строк. У цей час розведення молюськів-жемчужниц широко поширилося по північному й почасти північно-східному узбережжям.

Тому що Австралійський материк тривалий час, починаючи із середини крейдового періоду, перебував в умовах ізоляції від інших частин земної кулі, його рослинний мир дуже своєрідний. З 12 тис. видів вищих рослин більше 9 тис. - ендемики, тобто виростають тільки на Австралійському континенті. Серед ендемиков багато видів евкаліптів і акацій, найбільш типових для Австралії сімейств рослин. У той же час тут зустрічаються й такі рослини, які властиві Південній Америці (наприклад, південний бук) , Південній Африці (представників сімейства протейних) і островам Малайського архіпелагу (фікус, панданус і ін.) . Це свідчить про те, що багато мільйонів років тому між материками існували сухопутні зв’язки.

Оськільки клімат більшої частини території Австралії відрізняється різкою посушливістю, у її флорі панують сухолюбивие рослини: особливі злаки, евкаліпти, зонтичні акації, суккулентние дерева (пляшкове дерево й ін.) . Дерева, що належать до цих співтовариств, мають потужну кореневу систему, що на 10-20, а іноді на 30 м іде в землю, завдяки чому вони, як насос, висмоктують вологу з більших глибин. Вузькі й сухі листи цих дерев пофарбовані здебільшого в тьмяний сіро-зеленуватий колір. У деяких з них листи звернені до сонця ребром, що сприяє зменшенню випару води з їхньої поверхні.

На крайній півночі й північно-заході країни, де пекуче й теплі північно-західні мусони приносять вологу, виростають дощові тропічні ліси. У їхньому деревному ськладі переважають гігантські евкаліпти, фікуси, пальми, пандануси з вузькими довгими листами й ін. Густе листя дерев утворить майже суцільний покрив, що затінює землю. Місцями на самому узбережжі зустрічаються зарості бамбука. У тих місцях, де берега плоськ і мулисті, розвивається мангрова рослинність.

Дощові ліси у вигляді вузьких галерей простягаються на порівняно невеликі відстані усередину материка по долинах рік.

Ніж далі до півдня, тим сухіше стає клімат і сильніше відчувається гарячий подих пустель. Лісовий покрив поступово рідіє. Евкаліпти й зонтичні акації розташовуються групами. Це зона вологих саван, що простягнулася в широтному напрямку південніше зони тропічних лісів. По своєму виді савани з рідкими групами дерев нагадують парки. Чагарникового подроста в них немає. Сонячне світло вільно проникає через решето дрібних листів дерев і падає на землю, покриту високою густою травою. Залісені савани - прекрасні пасовища для овець і великої рогатої худоби.

Для центральних пустель частин материка, де дуже пекуче й сухо, характерні густі, майже непрохідні зарості колючих низькорослих чагарників, що ськладаються головним чином з евкаліптів і акацій. В Австралії ці зарості називають ськребом. Місцями ськреб перемежовується з великої, позбавленої рослинності, піщаними, кам’янистими або глинистими ділянками пустель, а місцями - із заростями високих дернистих злаків (спинифекс) .

Східні й південно-східні схили Великого Вододільного хребта, де випадає багато опадів, покриті густими тропічними й субтропічними вічнозеленими лісами. Найбільше в цих лісах, як і всюди в Австралії, евкаліптів. Евкаліпти коштовні в промисловому відношенні. Ці дерева не мають рівних собі по висоті серед порід із твердою деревиною; деякі їхні види досягають 150 м висоти й 10 м у діаметрі. Приріст деревини в евкаліптових лісах великий, і тому вони дуже продуктивні. Багато в лісах також деревоподібних хвощів і папоротей, що досягають 10-20 м висоти. На своїй вершині деревоподібні папороті несуть крону великих (до 2 м довжини) пір’ястих листів. Своєю яркою й свіжою зеленню вони трохи пожвавлюють бляклий блакитнувато-зелений пейзаж евкаліптових лісів. Вище в горах помітна домішка сосон-дамарра й буків.

Pages: 1 2 3 4 5 6 7