Помітну трансформацію перетерплює в ті роки й драматургія. Арман Салакру (род. в 1899 р.) із числа багатьох письменників, що відійшли від сюрреалізму. Із сюрреалізмом зв’язані п’єси Салакру 20-х років. В 30-і роки в його драматургії всі определеннее позначається соціально-сатирична антибуржуазна тенденція («Людина, подібний іншим», 1936), навіть із уловимим антифашистски»! відтінком («Земля кругла», 1938). Але в драматургії, у порівнянні із прозою, вторгнення суспільно-політичної проблематики було утруднено, не завжди знаменував розвиток реалізму. В 20—30-і роки на французькій сцені закріпилася традиція ефектного театрального видовища. Многим вона зобов’язана творчості Жана Жироду (1882—1944). Жироду став відомий в 20-і роки, після публікації декількох романів («Белла» і ін.). У їхніх колізіях і сюжетах уже тоді відбивалися політичні події 10—20-х років. Однак у романах Жироду з’явилися «чудності»- як риса його художнього методу: руйнування логічних зв’язків, сполучення реальний і нереального й т.п. Цей принцип Жироду розвив вдраматургии.

Значна частина п’єс Жана Жироду - «перелицьовані» античні сюжети. Він став творцем «міфологічного театру», одного з головних напрямків французької драми XX століття. У порівнянні з романами, в «перелицьованій» драмі Жироду підсилюється позачасової, умовно-казковий характер зображеного миру. Минуле модернізується, традиційні ситуації наповнюються натяками на сучасність, тоді як сучасність виряджається в костюми давньої давнини. Комічний ефект такого співвідношення великий; Жироду дотепний, винятково винахідливий, хоча найчастіше поверхневий, захоплюється зовнішніми ефектами; позначається прагнення до самодостатньої театральності. Наприклад, у п’єсі «Амфітріон 38» (1929) дарма було б шукати глибокі й оригінальні думки, але там є дуже забавне зіткнення богів і людей, є комічні епізоди, що зображують спроби Юпітера спокушати смертних жінок і поводження Алкмени, що вірне своєму чоловікові Амфітріону й намагається тому обдурити бога

П’єси Жана Жироду — не просто ефектне видовище, створене віртуозом-комедіографом. Основа «міфологічного театру» — релятивізм і найглибший песимізм. Не випадково экзистенциалистская драматургія у Франції (Сартр, Камю, Ануй) родинно близька драматургії Жироду й розвивала навіть «міфологічний» жанр. Зображений Жироду маскарад історичних епох відповідав экзистенциалистскому запереченню закономірності історичного процесу. Драматургія Жироду тому протистояла народному театру Ролана й близьких йому художників, протистояла «Робеспьеру» з його історизмом, з його проникненням у сутність епохи й пафосом твердження революції. Однак і творчість Жи-роду в 30-і роки помітно мінялося

В 1935 році вперше була представлена його драма «Троянської війни не буде». Тут відомі легендарні герої - Олена, дочка Зевса й Леди, що викрала Олену красень Парис, Гектор, віщаючи Кассандра й т.п. Однак це все дано в масштабах звичайної сучасної людини. Легендарн і величне знижується в комічних ситуаціях і забавних діалогах героїв, гострословів, ведучих словесні дуелі. Через ефектні репліки й пікантні розмови пробивається настирлива й невідворотна тема - тема війни. Що б не робили герої - усе, що відбувається, сприймається як недовга перерва між війнами: «Ця війна - остання… А за нею інша». Невідворотність війни особливо різко сприймається завдяки контрасту з розумністю й стриманістю героїв п’єси, усвідомленістю їхнього поводження, логічністю вчинків. «Троянської війни не буде»:- політична трагікомедія з актуальнейшим змістом, з такий гострої для 30-х років темою, як тема війни. Але міфологічне оздоблення й у цій п’єсі Жироду - найважливіший елемент його концепції: драми наших сучасників можуть зіграти й персонажі з далекого минуле^-ніщо, по суті, не змінилося за багато сотень років людської історії, запевняє Жироду.

П’єса «Троянської війни не буде» випереджає останню драму Жироду — «Божевільна із Шайо» (поставлена в 1946 році). Далека безтурботність «Амфітріону 38»; тепер мир здається лиховісним, що попали в полон жадібних промисловців, нахабних і злочинних ділків. Усунуті навіть зовнішні розходження епох. Конкретизація зла («гроші — зло миру») супроводжувалася в мистецтві Жироду створенням утопічної картини суспільства, де воцарившееся зло знищується божевільною бабою, нетерпимої до вульгарності й підлості буржуазних підприємців, що несуть миру «убогість і війни».