Господарка подивилася на нього й смутно покачала головою, потім щось сказала по-німецькому. Радник подумав, що вона погано розуміє по-датски, і повторив своє прохання німецькою мовою. Господарка вже помітила, що відвідувач одягнений якось дивно, а тепер, почувши німецьке мовлення, остаточно переконалася в тім, що перед нею іноземець. Вирішивши, що він погано себе почуває, вона принесла йому кружку солонуватої криничної води. Радник обперся головою на руку, глибоко зітхнув і задумався: куди ж все-таки він потрапив?

- Це вечірній “День”? - запитав він щоб сказати що-небудь, побачивши, як господарка забирає великий аркуш паперу

Вона його не зрозуміла, але все-таки простягнула йому аркуш: це була стародавня гравюра, що зображувала дивне світіння неба, що один раз спостерігали Вкельне.

- Антикварна картина! - сказав радник, побачивши гравюру, і відразу оживився. - Де ви дістали цю рідкість? Дуже, дуже цікаво, хоча й суцільній вигадці. Насправді це було просто північне сяйво, як пояснюють тепер учені; і, імовірно, подібні явища викликаються електрикою

Ті, що сиділи близько й чули його слова, подивилися на нього з повагою; одна людина навіть устала, шанобливо зняв капелюх і сказав із самим серйозним видом:

- Ви, мабуть, великий учений, мосье?

- Про ні, - відповів радник, - просто я можу поговорити про тім про сем, як і всякий інший

- Modestial (4) - прекраснейшая чеснота, - вирік його співрозмовник. - Втім, про суть вашого висловлення mihi secus videtur (5), хоча й із задоволенням утримаюся поки висловлювати моє власне judicium (6).

- Насмілюся запитати, з ким маю задоволення розмовляти? - довідався радник

- Я бакалавр богослов’я, - відповів той

Ці слова всі пояснили радникові - незнайомець був одягнений у відповідності зі своїм ученим званням. “Мабуть, це якийсь старий сільський учитель, - подумав він, - людина не від миру цього, яких ще можна зустріти у віддалених куточках Ютландії”.

- Тут, звичайно, не locus docendi (7), - говорив богослов, - але я все-таки дуже прошу вас продовжувати своє мовлення. Ви, звичайно, досить начитані в древній літературі?

- Про так! Ви праві, я частенько-таки прочитую древніх авторів, тобто всі їхні гарні добутки; але дуже люблю й новітню літературу, тільки не “Звичайні історії” (8); їх вистачає й вжизни.

- Звичайні історії? - перепитав богослов

- Так, я говорю про ці нові романи, яких стільки тепер виходить

- ПРО, вони дуже дотепні й мають успіх при дворі, - посміхнувся бакалавр. - Король особливо любить романи про Ифвенте й Гаудиане, у яких розповідається про короля Артурі й лицарях Круглого стола, і навіть изволил жартувати із цього приводу зі своїми наближеними (9).

- Цих романів я ще не читав, - сказав радник юстиції. - Мабуть, це Хейберг що-небудь нове випустив?

- Ні, що ви, не Хейберг, а Готфред фон Гемен, - відповів бакалавр

- Отож хто автор! - викликнув радник. - Яке древнє ім’я! Адже це наш перший датський книгопечатник, чи не так?

- Так, він наш першодрукар! - підтвердив богослов

Таким чином, поки що все йшло прекрасно. Коли один з городян заговорив про чум, що лютував тут кілька років назад, а саме в 1484 році, радник подумав, що мова йде про недавню епідемію холери, і розмова благополучно тривала. А після як було не згадати недавно піратську війну, що окончились зовсім, 1490 року, коли англійські капери захопили варті на рейді датські кораблі. Отут радник, згадавши про події 1801 року, охоче приєднав свій голос до загальних нападок на англійців. Але далі розмова щось перестав клеїтися й всі частіше переривався гробовою тишею

Добрий бакалавр був дуже вуж неосвічений: найпростіші судження радника здавалися йому чимсь надзвичайно сміливим і фантастичним. Співрозмовники дивилися один на одного із всі зростаючим здивуванням, і, коли нарешті остаточно перестали розуміти один іншого, бакалавр, намагаючись поправити справу, заговорив по-латинському, але це мало допомогло

- Ну, як ви себе почуваєте? - запитала господарка, потягнувши радника за рукав

Отут він отямився й у здивуванні воззрился на своїх співрозмовників, тому що за розмовою зовсім забув, що з ним відбувається

“Господи, де я?” - подумав він, і при одній думці про це в нього закружилася голова

- Давайте пити кларет, мед і бременское пиво! - закричав один з гостей. - И ви з нами!

Увійшли дві дівчини, одна з них була у двоколірному чепчику (10); вони підливали гостям вино й низько присідали. У радника навіть мурашки забігали по спині

- Що ж це таке? Що це таке? - шепотів він, але змушений був пити разом з усіма. Собутильники так на нього населили, що бедний радник прийшов у доконане сум’яття, і коли хтось сказав, що він, мабуть, п’яний, нітрохи в цьому не засумнівався й тільки попросив, щоб йому найняли візника. Але всі подумали, що він говорить по-московитски. Ніколи в житті радник не попадав у таку грубу й необтесану компанію. “Можна подумати, - говорив він собі, - що ми повернулися до часів язичества. Ні, це ужаснейшая мінута в моєму житті!”

Отут йому спало на думку: а що, якщо залізти під стіл, підповзти до дверей і вшити? Але коли він був уже майже в мети, гуляки помітили, куди він повзе, і схопили його за ноги. На щастя, калоші звалилися в нього з ніг, а з ними розсіялося й чарівництво

При яскравому світлі ліхтаря радник чітко побачило великий будинок, що стояв прямо перед ним. Він довідався й цей будинок і вес сусідні, довідався й Східну вулицю. Сам він лежав на тротуарі, упираючись ногами в чиїсь ворота, а поруч сидів нічний сторож, що спав міцним сном

Pages: 1 2

Збережи - » Андерсен Х. К. - Калоші щастя . З'явився готовий твір.