До другої половини 17 століття кріпосництво ввійшло в зеніт. Слідом за виданням Укладення 1649 року підсилилася тенденція до саморозкріпачення селян - стихійне й принимавшее часом загрозливі розміри втеча їх на окраїни: у Заволжя, Сибір, на південь, у місця козачих поселень, що виникли ще в 16 столітті й тепер стали центрами концентрації найбільш активних шарів вільного населення. Держава, що стояла на стражі інтересів панівного класу феодалів, організовувало масові розшуки випадних і повертало їхнім колишнім власникам. В 50 - 60-х р. 17 століття невдалі досвіди скарбниці, війна Росії з Мовленням Посполитой за возз’єднання України з Росією, збільшили невдоволення, що назрівало. Уже проникливі сучасники ясно бачили істотні риси нового. “Бунташный століття” - таку оцінку давали вони своєму часу. На самому початку цього століття країну потрясла перша Селянська війна, що досягла найвищого підйому в 1606 - 1607 р., коли на чолі повсталих - селян, холопів, міської бідноти - устав Іван Ісайович Болотников. На превелику силу й чималу напругу сил феодали придушили цей масовий народний рух. Однак, за ним пішли виступ, очолене монастирським селянином Балашом; хвилювання у військах під Смоленськом; більше 20 міських повстань, що прокотилися в середині століття по всій країні, починаючи від Москви (1648 р.); повстання в Новгороді й Пскові (1650 р.); мідний бунт (1662 р.), місцем дії якого знову стає столиця, і, нарешті, Селянська війна Степана Разіна.

Повстання Омеляна Пугачова (1773 - 1775 р.)

У селянській війні під предводительством Пугачова брали участь різні шари тодішнього населення Росії: кріпаки, козаки, різних неросійських народностей.

Їхні щохвилинні збурювання, незвичка до законів і цивільного життя, легкодумство й жорстокість вимагали з боку уряду безперестанного нагляду для втримання їх у покорі. Міцності були вибудувані в місцях, визнаних зручними, і заселені по більшій частині козаками, давніми власниками яицких берегів. Але яицкие козаки, що долженствовали охороняти спокій і безпеку цього краю, з деякого часу були самі для уряду неспокійними й небезпечними поданими. В 1772 році відбулося збурювання в їхньому головному містечку. Причиною тому були строгі міри, початі генерал-майором Траубенбергом, щоб привести військо до належної покори. Наслідком було варварське вбивство Траубенберга, свавільна зміна в керуванні й, нарешті, утихомиренні бунту картеччю й жорстокими покараннями”.

От опис Пугачова, що дає йому Пушкін: “Він був років сорока, росту середнього, сухорлявий і широкоплечий. У чорній бороді його показувалися проседь; живі більші очі так і бігали. Особа його мало вираження досить приємне, але шахрайське. Волосся були обстрижені в кружок”.

Треба сказати, що за кілька років до появи Петра Федоровича були хвилювання серед яицких козаків. У січні 1772 року тут спалахнуло повстання. Повстання було жорстоко подавлене - це було епілогом повстанню Пугачова. Козацтво чекало випадку, щоб знову узятися до зброї. І випадок представився.

22 листопада 1772 року Пугачов з попутником приїхав у Яицкий містечко й зупинився в будинку Дениса Степановича Пьянова. Там Пугачов по секреті розкривається Пьянову в тім, що він Петро III.

Пугачов пропонує піти від утисків влади в турецьку область. Пьянов поговорив з гарними людьми. Вирішили почекати до Різдва, коли козаки зберуться на багренье. Тоді вони й приймуть Пугачова. Але Пугачов був схоплений, його обвинуватили в тім, що він хотів повести яицких козаків на Кубань. Пугачов усе категорично заперечував.

Звідки Пугачов, обпоївши одного солдата й підмовивши іншого, утік. На мою думку, початок “Капітанської дочки” саме пов’язане з тим періодом життя Пугачова, коли він вертається з в’язниці. Наприкінці літа 1773 року Пугачов уже був будинку у свого знайомого Оболяева. Можливо, трактирник в “Капітанській дочці” і є Оболяев. От уривок з повісті, під час зустрічі трактирника й Пугачова: “Хазяїн вийняв зі стаца штоф і склянка, підійшов до нього й, глянувши йому в особу, - Луні, - сказав він, - знову ти в нашім краї! Відколі бог приніс?

Вожатий мій мигнув значно й відповідав приказкою: “У город літав, коноплі клював; жбурнула бабуся камінчиком - так мимо. Ну а що ваші?” - Так що наші! - відповідав хазяїн, продовжуючи алегоричну розмову. - Стали, було до вечерні дзвонити, так попадя не велить: піп у гостях, чорти на цвинтарі.

- Мовчи, дядько, - заперечив мій бурлака, - буде дощик, будуть і грибки; а будуть грибки, буде й кузов. А тепер (отут він мигнув знову) заткни сокиру за спину: лісничий ходить…”.

Далі Пушкін від імені головного героя розшифровує цю “злодійське мовлення”: “Я нічого не міг тоді зрозуміти із цієї злодійської розмови; але після вже догадався, що мова йшла про справи Яицкого війська, у той час тільки що втихомиреного після бунту 1772 року”. Перебування Омеляна Пугачова в Оболяева й відвідування їм Пьянова не залишається без наслідків. Пішли слухи, що государ перебуває в Пьянова в будинку. Влади посилали для піймання небезпечного втікача команди, але все було безуспішно.

Треба сказати, що взагалі-те козакам було байдуже, чи виступає перед ними справжній імператор Петро Федорович або донський козак, що прийняв його ім’я. Важливо було, що він ставав прапором у їхній боротьбі за права й вільності, а хто він насправді - чи не однаково? От уривок з розмови Пугачова й Гринева: “- Або ти не віриш, що я великий государ? Відповідай прямо.

Назвати його в очі ошуканцем - було піддати себе погибелі; і те, на що був я готовий під виселицею в очах усього народу й у першому запалі обурення, тепер здавалося мені марною хвалькуватістю… Я відповідав Пугачову:

- Слухай; скажу тобі всю правду. Розсуди, чи можу я в тобі визнати государя? Ти людина тямущий: ти сам побачив би, що я лукавствую.

- Хто ж я такий по твоєму розумінню?

- Бог тебе знає; але хто б ти не був, ти жартуєш небезпечний жарт.

Пугачов глянув на мене швидко. “Так ти не віриш, - сказав він, - щоб я був государ Петро Федорович? Ну, добро. А хіба немає удачі відважному? Хіба за старих часів Гришка Отрепьев не царював? Думай про мене що хочеш, а від мене не відставай. Яке тобі справа до іншого-іншого? Хто ні піп, той батька”.

Сміливість Пугачова, його розум, стрімкість, спритність і енергія завоювали серця всіх, хто прагнув скинути із себе гне кріпосництва. От чому народ підтримав недавнього простого донського козака, а тепер імператора Федора Олексійовича.

На самому початку війни при занятті Илецкого містечка Пугачов уперше висловив свою думку відносно селян і дворян. Він говорив: “У бояр де села й села відберу, а буду дарувати їхніми грошима”. Чиєю власністю повинні були стати відібрані в бояр землі, було зовсім очевидно - власністю тих, хто жив у лісах і селах, тобто селян. Так, уже в Илецком містечку Пугачов заговорило про ті самі селянські вигоди, які залучать на його сторону всю чернь бідну, а про неї він ніколи не забував. Поки що Пугачов компенсував дворянство платнею, але наступить час, і він призве селянство ловити, стратити й вішати дворян.

Пугачов дуже стрімко почав війну. Протягом тижня він захопив Гниловский, Рубежный, Генварцовский і інші форпости.

Хвиля Селянської війни заливала всі нові й нові області. Війна охопила Яїк і Західний Сибір, Прикамье й Поволжя, Урал і Заяицкие степу. А сам Третій імператор збивав свою Головну армію, створював Державну військову колегію. У всьому війську вводилися козацькі порядки, кожний уважався козаком.

Можна сказати, що 22 березня почався другий етап Селянської війни - початок кінця армії Пугачова. У цей день у бої з військами генерала Голіцина під Татищевою міцністю Пугачов був розбитий. У полон потрапили видні соратники Пугачова: Хлопуша, Подуров, М’ясників, Почиталин, Толкачевы. Під Уфою зазнав поразки й потрапив у полон Зарубин-Чека. Через кілька днів війська Голіцина вступили в Оренбург. Бій під Самарским містечком 1 квітня закінчився новою поразкою Пугачова. Із загоном в 500 козаків, работных людей, башкирів і татар Пугачов пішов на Урал. Але Пугачов не сумував, як він сам говорив: “Народу в мене як піску, я знаю, що чернь мене з радістю прийме”. І він був прав. У бої в місті Оса Пугачов одержало поразку від військ Михельсона. Почався третій, останній етап селянської війни. “Пугачов біг, але втеча його здавалося навалою” (А. С. Пушкін). 28 липня Пугачов звернувся до народу з маніфестом, у якому дарував всіх селян вільністю й волею й вічно козачими землями й угіддями, звільняв від рекрутської повинності і яких-небудь податків і податей, призивав розправлятися із дворянами й обіцяв тишу й спокійне життя. У цьому маніфесті відбився селянський ідеал - земля й воля. Все Поволжя колихало пожарищем Селянської війни.

12 серпня на ріці Пролейке війська Пугачова здобули перемогу над урядовими військами - це була остання перемога повсталих.

Серед козаків зрів змову. Душею змови були Творогов, Чумаків, Железнов, Федульев, Бурнов.

Pages: 1 2

Збережи - » Аналогії в “Капітанській дочці” і реальних подіях пугачовщини - Твір по добутку А. С. Пушкіна “Капітанська дочка” . З'явився готовий твір.