Що стосується ядерного стримування, те підводні сили системи “Трайдент” (які не будуть настільки потужними, як це планувалося споконвічно) складуть головний компонент сил другого удару в скороченій тріаді стратегічних сил. Вони будуть нести половину наявних у США боєголовок, витрачаючи при цьому лише чверть засобів, виділюваних на стратегічні сили. Широкий діапазон можливого застосування системи “Трайдент” частково компенсує деякі негативні наслідки рішення про зняття всіх інших ядерних боєголовок з кораблів ВМС США. Давно назріла взаємна ліквідація ядерних озброєнь субстратегического характеру на флотах відіграє більшу роль в усуненні дестабілізуючих факторів при передовому базуванні морських сил по усьому світі. Без ядерної зброї авіаносці й оснащені крилатими ракетами надводні кораблі не зможуть загрожувати основним державам нанесенням раптових вирішальних ударів. Це дозволить Росії почувати себе в набагато більшій безпеці.

Передова присутність забезпечується флотами й доданими їм силами морської піхоти, розміщеними в життєво важливі для США регіонах, зокрема, у Середземномор’ї, Індійському й західної частини Тихого океану. Як відзначається в журналі “Просидингс”, у періоди меншої доступності заморських баз для американських сухопутних і військово-повітряних сил присутність боєздатних морських сил поблизу районів потенційних криз залишається ключовим елементом національної безпеки.

У випадку неминучості реагування при реальній кризі військово-морські сили з’являться єдиними, хто буде здатний прибути в район подій у боеготовом стані, тому що вони самі перевозять всі необхідні їм матеріальні засоби. Таким чином, ВМС незамінні для швидких відповідних дій, як це показав досвід реагування на іракське вторгнення в Кувейт. У США розуміють, що кризи можуть виникати в різних районах миру, тому Сполучені Штати планують одночасно діяти більш ніж в одному кризовому районі. Це може з більшим ступенем імовірності зажадати використання резервів першої черги й підтримки частини сил в 30 денній готовності для дозволу регіональних конфліктів. Проте, ні регулярні сили, ні резерв першої черги по своїх розмірах не будуть достатні щоб протистояти глобальній погрозі, що виходить від великих держав. Якщо подібна погроза виникне знову, думають, що в розпорядженні буде як мінімум два роки для відтворення більших сил, переорієнтованих на нові завдання.

У цей час ВМС США перенацілюються з районів ТВД, яким вони приділяли особливу увагу, коли радянський ВМФ уважався головним супротивником, у райони, де основну роль грають країни третього миру. США поки прагнуть зберегти свою перевагу в колишніх пріоритетних областях - протичовневій обороні у відкритому океані, веденні бойових дій у зовнішньому повітряному просторі й підтримці потенційної погрози для атомних підводних флотів інших держав. Однак реальними пріоритетами в цей час володіють сили, що забезпечують застосування звичайних засобів, операції по десантуванню й евакуації. Протичовнева оборона (ПЛО) у цей час орієнтується здебільшого на безпосередній захист оперативних з’єднань і морських комунікацій від малошумних дизельних підводних човнів.

Це впливає на структуру сил. Ударні підводні сили скорочуються в кількісному і якісному відношеннях. Атомні ПЛ типу “Си Вулф”, що призначалися в основному для прориву в “бастіони” ПЛАРБ радянського ВМФ, більше не будуть будуватися. Атомні субмарини (не більше 80 одиниць) будуть більшою мірою, чим раніше, займатися розвідкою, нанесенням ударів по наземних об’єктах і підтримкою дій тактичних груп.

Авіаносці збережуть своє важливе значення в ролі потужного авангарду. ВМС США сподіваються поки залишити 12 авіаносців для забезпечення гнучкої присутності й інтенсивного реагування. Яскравим прикладом тому служить криза в зоні Перської затоки ( 1990-1991 роки), коли практично негайно були готові до дій два авіаносці, а до початку операції “бура в пустелі” їхня кількість була збільшена до шести. Ці сили розглядаються як нижню межу необхідного мінімуму й командування ВМС США із все більшою прихильністю дивиться на використання, відповідно до концепції “Комбінованого розгортання”, десантних кораблів з польотними палубами класів ЕНА й ЕНВ у якості допоміжних авіанесучих кораблів з вертольотами й винищувачами, що мають укорочений розбіг і вертикальна посадка. Залежно від сценарію дій вони повинні заміняти або доповнювати більші авіаносці.

Головне завдання цих і інших десантних кораблів основних класів ( щонараховують до 50 одиниць) полягають у забезпеченні перекидання десанту силою до двох з половиною експедиційних бригад морської піхоти. Менш великі експедиційні підрозділи морської піхоти будуть розміщатися звичайним порядком на кораблях у море “для підтримки впливу й зміцнення стабільності в регіонах, що перебувають у сфері інтересів”. Ці підрозділи являють собою “потенціал глобального застосування сили й негайного реагування”, що перебуває в розпорядженні США для порятунку американських громадян у гарячих крапках при виникненні погрози. Інша частина морської піхоти при розгортанні може перекидатися по повітрю. Засоби матеріально-технічного забезпечення й бойова техніка доставляються заздалегідь великим морським транспортом, розміщеним по усьому світі, у відповідності зі стратегічним планом. Ця концепція добре зарекомендувала себе під час кризи в зоні Перської затоки коли одне велике експедиційне з’єднання морської піхоти було сформовано на узбережжя, а інше - на кораблях у море.

Для підтримки дій авианосних і десантних з’єднань і захисту морських комунікацій США планують розгорнути 150 сучасних крейсерів, есмінців і фрегатів. Вони як і раніше призначаються головним чином для рішення завдань ПВО й ПЛО. Разом з тим завдяки крилатим ракетам значно розширилися їхні ударні можливості. Крейсери й есмінці, оснащені системами вертикального пуску крилатих ракет у звичайному спорядженні, здатні адекватно замінити законсервовані нині лінійні кораблі в оперативних угрупованнях надводних сил (у ході війни в районі Перської затоки як мінімум один крейсер уже застосовувався в цій якості).

Ракети ТЕАМ/С и ТЕАМ/У є ефективним засобом для нанесення високоточних ударів по наземним цілям і доповнення або ж замість ударів палубної авіації. Разом з тим самі по собі вони не можуть представляти серйозної небезпеки великим державам, і традиційне російське подання про погрозу, справедливо зв’язане зі старими ядерними ракетами ТАМГИ, не повинне бути перекручено витлумачене стосовно до цих неядерних систем.

У США визнають, що радіус дії їхніх сил здобуває ще більше значення в міру обмеження доступу до берегових споруджень (базам). Була поставлена мета мати 50 транспортів постачання, щоб забезпечити підтримку кораблям, розосередженим по усьому світі для глобального застосування сили.

ВМС і морська піхота США (будучи забезпеченими всім необхідним) припускають спільно підтримувати ефективну передову присутність, тобто здатність до інтенсивного реагування на кризи й збройні конфлікти, а також тривалій участі в них. Хоча й варто зберігати якісь реальні сили стримування проти “майбутньої глобальної погрози”, проте цей флот не буде призначений для боротьби із флотом СНД або для перекидання й застосування військ проти Російської федерації. Він не повинен розглядатися як такий навіть і випадку нарощування своїх бойових можливостей, що традиційно турбують російських військово-морських аналітиків.

Pages: 1 2 3