Піднятися над щоденним і прозріти історичні далечіні - значити статі валодарем дум сваго години, втілити основні конфлікти й образи великого історичного періоду, доторкнувшись до так званим «вічних тим». М. О. Шолохов заявивши про собі не тільки в росіянці, алі й у світовій літературі, відбивши у своїй творчості епоху сильніше й драматичне, чим зуміли зробити це багато інших письменників. В 1928 році Михайло Шолохов друкує першу книгу «Тихого Дону», другові - в 1929 році, третю - в 1933-м, четверту - на качану 1940 долі. У романі-епопеї Шолохова панує толстовський епічний принцип: «захопити всі». На сторінках шолоховського оповідання представлені самі різні шари російського суспільства: купці й інтелігенція, дварянства й професійні військові.

Шолохов писав: «Я був би щасливий, якби за описом… життя донських козаків читач… розглянув і інше: колосальні зрушення в побуті, житті й людській психології, які відбулися в результаті війни й революції». У шолоховськом епосі відбите десятиліття російської історії (1912-1922 роки) на одному із самих крутих її зламів. Радянська влада принесла із собою страшну, ні із чим не порівнянну трагедію - громадянську війну. Війну, що не залишає осторонь нікого, калічить людські долі й душі. Війну, що змушує батька вбивати сина, чоловіка - піднімати руку на дружину, на матір. Рікою ллється дах винних і невинних. У роман епопеї М. Шолохова «Тихий Дон» показань один з епізодів цієї війни - війна на I Донськой землі. Саме на цій землі історія громадянської війни досягла того драматизму й наочності, які дають можливість судити про історію всієї війни. По М. Шолохову, мир природи, мир людей, що вільно живуть, I люблячих і працюючих на землі, прекрасний, а всі, що цей мир руйнує, жахлива, бридко. Ніяке насильства, уважає автор, не може бути виправдане нічим, навіть самої, здавалося б, справедливої ідеєю, в ім’я якої вано відбувається. Вусі, що пов’язане з насильствам, смертю, кров’ю й болем, не може бути гарним. У нього немає майбутнього. Тільки життя, любов, милосердя мають майбутнє. Вічні й значимі за всіх часів. Тому так трагичні в романі сцени, що описують жахи громадянської війни, сцени насильства й убивств.

Старезний дід, учасник Турецької війни, повчаючи молодих, радив: «Помни одне: хочеш живимо бути, зі смертного бою цілим вийти.- треба людську правду дотримувати». « Людська правда» - порядок, що століттями був вивірений козаками: «Чужого на війні не бери - раз. Жінок упаси бог торкати, і Яшо молитву таку треба знаті». Алі на громадянській війні всі ці заповіді порушуються, ще раз підкреслюючи її антилюдську природу. Зазаради чого відбувалися ці жахливі вбивства? Зазаради чого брат ішов на брата, а син на батька?

Одні вбивали, щоб жити на своїй землі так, як звикли, інші - щоб установити новий лад, їм більше правильний і справедливим, треті - виконували свій військовий борг, забувши про головний людський борг перед самим життям - просто жити; минулого й такі, хто вбивав зазаради військоваї слави й кар’єри. Чи була правда на чиєї-або стороні? Шолохов у сваєму добутку показує, що й червані, і білі однакова жорстокі й нелюдські. Сцени, що зображують звірства тихнув і інших, як би дзеркально повторюють і врівноважують один одного. Причому це стосується не тільки опису самих ваєнних дій, алі й картин знищення полонених, мародерства й насильства над мирним населенням. Правди немає ні на чиїй стороні - ще й ще раз підкреслює Шолохов. І тому так трагични долі молодих людей, залучених у криваві події. Тому так трагична частка Григорія Мелехова - типоваго представника молодого покоління донського козацтва, - болісно вирішального, «з кім бути» … Сім’я Григорія Мелехова з’явилася в романі тім мікросвітом, у якому як у дзеркалі відбилася й трагедія всього козацтва, і трагедія всієї країни. Мелехови були типоваю козацькою сім’єю, малі всі типові якості, властиваму козацтву, хіба тільки якості ці виявилися в них більш яськрава. У роді Мелехових усі норовливі, уперті, незалежні й відважні. Всі вані люблять працю, палю землю й свій тихий Дон

Громадянська війна уривається в цю сім’ю, коли на фронт забирають обох синів - Петра й Григорія. Обоє вані - теперішні козаки, у яких гармонійно сполучаються працьовитість, військова відвага й доблесть. У Петра більше простий погляд на мир. Він хоче статі офіцером, не гидує отнятьу переможеного що-небудь, що може придатися в господарстві. Григорій же наділений загостреним почуттям справедливасті, він ніколи не дозвалить собі поглумитися над слабк і беззахисним, привласнити собі трофеї, його істоті огидно безглузде вбивства. Григорій, безумовно, центральна фігура в сім’ї Мелехових, і трагедія його особистої долі переплітається йз трагедією його рідних і близьких. Під година громадянської війни брати Мелехови намагалися відійти убік, алі силойбили залучені вето криваве дійства. Весь жах задо-лючаетсявтом,що ненагнлосъ вчасно сили, що смоглаби пояснити козакам сформовану ситуацію: розділившись на два варогуючі табори, козацтва, по су ществу, сражалосьза одне ито ж - за права трудитися на сваїй землі, щоб годувати сваїх дітей, а не проливати дах на святу Донську землю. Трагізм ситуації ще й у тім, що громадянська війна й всі загальна розруха знищувала козачий мир не тільки ззовні, ноиизнутри, вносяразногласия в сімейні відносини. Коснулисьети розбіжності й сім’ї Мелехових. Мелехови, як і багато хто дру гие, не бачать виходу йз цієї війни, адже ніяка власт ь-ь - ні білі, ні червані, не може дати їм землю й валю, що необхідна їм як повітря. Трагедія сім’ї Мелехових не обмежується тільки трагедією Петра й Григорія. Сумна також частка матері - Іллівни, що втратила сина, чоловіка, обох невісток.

Єдина її надія - син Григорій, алі в глибині душі вану почуває, що й у нього немає майбутнього. Виконаний трагізму момент, коли Іллівна сидить за одним столом з убивцею сина, і як зненацька прощає й приймає Кошоваго, котрого так ненавидить! Алі самої трагичной у сім’ї Мелехових, безумовно, є частка Григорія. Йому, що валодіє загостреним почуттям справедливасті, сильніше інших що переживає протиріччя миру, довелось випробувати всі коливання ере днегоказачествавгражданськой війні. Борючись на стороні білих, він почуває палю в нутренн нмоотчужд ен ность від тихнув, хто веде їх за собою, червані також далекі для нього по сваїй природі. Єдине, до чого він прагне всією душею, - мирна праця, мирне щастя на сваїй землі. Алі ваинськаячесть і борг зобов’язують його брати доля у війні. Життя Григорія-Суцільна цілий ь гірких втрат і розчарувань. Наприкінці роману мі бачимо його спустошеним, змученим болем втрат, без надії на майбутнє. Довгі роки критика переконувала читачів у тім, що в зображенні подій того років Шолохов був на боці ревалюції, та й сам письменник боровся, як відомо, на стороні черваних. Алі законі художньої тварчості змусили його бути об’єктивним і ськазати в добутку ті, що він заперечував у сваїх публічних виступах: громадянська війна, розв’язана більшовиками, що розбив міцні й працьовиті сім’ї, що зламала козацтва, була лише прологом до тієї великої трагедії, у якові порине країна на багато років.

К. Федін давши високу оцінку тварчості М. Шолохова взагалі й роману «Тихий Дон» зокремо. «Величезна заслуга Михайла Шолохова, - писав він, - у тій сміливасті, що властива його добуткам. Він ніколи не уникав властиві життя протиріч… Його книги показують боротьбу у всій повноті минулого й сьогодення. І я мимовалі згадую завіт Лева Толстого, даний їм самому собі ще в молодості, завіт не тільки не брехати прямо, алі не брехати й негативно - умовчуючи. Шолохов не умовчує, він пише всю правду».

Лицарська честь у трагедії «Cкупий лицар»

Повна назва першої з маленьких трагедій - Скупий рицар Пушкін зробив відсилання до неіснуючого добутку англійського поета Ченстона? Що це: літературний прийом, що дозволяє заінтригувати читача, або прагнення сховати втілену в образах історичних, нехай і вигаданих, сутність сучасного егоїзму? Очевидно, і ті й інше. Посилання на Ченстона служити як би сваєрідною літературною ремінісценцією, що ввадить читача у звичне коло тим, образів, деталей, що дозваляло авторові стварити дуже ськупими засобами точну, виразну картину зображуваної епохи. І в тієї ж годину поштовхом до настільки переконливаї містифікації минулого й особисті мотиви: співає побоювався, що сучасники можуть сприйняти сюжет як історію взаємин у сім’ї Пушкіних (ськнарість батька Олександра Сергійовича була загальновідома).

Pages: 1 2 3