У численних баладах на міфологічні й легендарні сюжети з античності й середньовіччя («Кубок», «Рукавичка», «Поликратов перстень», «Порука», «Ивикови журавлі» і ін.) Шиллер оспівує мужність, шляхетність, самовідданість, подвижництво, тобто ті якості, які він хотів би бачити в людях. Балади ці глибоко драматичні. У кожній з них - випробування героя

Поет створив також цілий цикл виразних, глибоко гуманних балад на культурно-історичні теми: «Торжество переможців», «Скарги Церери», «Элевзинский свято». Переклади В. А. Жуковського зробили балади Шиллера широко доступними росіянином читачам

Лірика Шиллера сильна не емоційною безпосередністю, а глибиною й пристрасністю поетичної думки. Бєлінський писав про неї: «. . .думка знищується в почутті, а почуття знищується в думці; із цього взаємного знищення народжується висока художність». Їй разом з тим властива яскрава, рельєфна зображальність. Вирують і піняться води безкрайого моря, всією своєю міццю те здіймаючи вгору, те відступаючи в темні глибини («Кубок»). Велично й гордовито озирає всі навколо кошлатий лев, що впевнено підкоряє своїй волі й грізного тигра, і сміливих барсів («Рукавичка»). Сумно рухається уздовж берега моря юрба троянських жінок, узятих у полон ахейцами, що перемогли Трою («Торжество переможців»). Поглибившись в історію й естетику, Шиллер на цілих десять років відійшов від драматургії. Коли ж у роки перебування у Веймаре він знову звернувся до створення п’єс, то став будувати їх багато в чому по-іншому, чим колись.

Штюрмерские драми Шиллера, написані в передреволюційні роки, відрізняються хаотичністю композиції (це особливо ставиться до «Розбійників»), достатком гіпербол, бурлінням подій, кипеньем почуттів, для яких були б тісні рамки віршованого ритму (вони написані прозою). У цих драмах ще мало помітно історичне мислення, хоча одна з них («Змова Фиеско») написана на історичну тему. Герой ранніх драм - носій розуму й справедливості, що повстає проти невпорядкованості миру, - ніяк не обмежений у своїх діях історичною необхідністю, про яку ще й немає мовлення; характери ще слабко взаємодіють із обставинами. Перед нами просвітительський реалізм, заснований на розумінні людини як створення природи, а не історії, а історії - як боротьби розуму й неразумия, і доповнений культом почуття, характерним для «бурхливих геніїв».