“Пушкін пояснював Міцкевичеві план своєї ще не виданої тоді “Полтави” (яка спочатку називалася “Мазепою”) і з яким жаром, з яким бажанням передати йому свої ідеї намагався показати, що вивчив головного героя своєї поеми. Міцкевич робив йому деякі заперечення про моральний характер цієї особи”.
Інакше кажучи, Міцкевич у відповідь на захоплення Пушкіна вказував на темні, аморальні сторони великих перетворень початку XVIII століття.
І раптом у віршах “Пам’ятник Петрові Великому” Пушкін говорить як… Міцкевич. Точніше - як В’яземський.

Т. Г. Цявловская відкрила й опублікувала цікавий лист П. А. В’яземського до видавця П. И. Бартенєву (написане в 1872 р., через 35 років після загибелі Пушкіна):
“У віршах своїх про пам’ятник Петра Великого він (Міцкевич) приписує Пушкіну слова, мною вимовлені, втім у присутності Пушкіна, коли ми втрьох ішли по площі. І добре він зробив, що замість мене виставив він Пушкіна. Воно виходить поэтичнее”.
Іншим разом В’яземський згадав і сказані їм слова, які сподобалися Міцкевичеві: “Петро скоріше підняв Росію дибки, чим погнав її вперед”.
В’яземський у суперечках про Петра був дійсно в 1830-х роках куди ближче до Міцкевича, чим до Пушкіна. Однак поетична фантазія польського поета саме приписує Пушкіну “в’яземські мовлення”; бажане (щоб Пушкін саме так думало) Міцкевич перетворює в поетичну дійсність…

Загалом, можна сказати, що кожний вірш “Уривка” (з III частини “Дзядов”) - виклик, поетичним, історичним, зробленим одним великим поетом іншому.
Оскаржено Петербург, Петро, переконання самого Пушкіна. В одному ж із семи творів, що становлять “Уривок”, Міцкевич вимовляє самі гострі, гранично викривальні формули, які Пушкін, цілком ймовірно, прийняв і на свій рахунок: вірші, переписані російським поетом мовою оригіналу від початку до кінця:

РОСІЯНИНОМ ДРУЗЯМ

Ви чи помнете мене? Серед моїх друзів,
Страчених, засланих у сніги пустель похмурих,
Сини чужої землі! Ви також з давніх днів
Громадянство знайшли й моїх заповітних думах
Про де ви? Світлий дух Рилєєва згас,
Цар петлю затяг вкруг шиї шляхетної,
Що братніх повно почуттів, я обіймав не раз.
Проклятье катам твоїм, пророк народний!
Немає більше ні пера, ні шаблі в тій руці,
Що, воїн і поет, мені простягнув Бестужев.
З поляком за руку він скований у руднику,
І в тачку їхній тиран запріг, обеззброївши.
Бути може, золотом иль чином осліплений,
Інший з вас, друзі, покараний небом суворіше;
Бути може, розум, честь і совість продав він
За пещення щедру царя або вельможі,
Иль, деспота оспівавши підкупленим пером,
Ганебно віддає колишніх друзів лихослів’ю,
Иль у Польщі тішиться награбованим добром,
Хвастаючись насильями, і стратами, і кров’ю.
Нехай ця пісня моя з далекої сторони
До вас долетить у льоди опівнічного краю,
Як радісний заклик волі й весни,
Як журавлиний клич, веселий вісник травня.
І голос мій ви все довідаєтеся тоді:
В оковах плазував я змією в ніг тирана,
Але серце, повне суму й сорому,
Як чистий голуб, вам яверял я без обману.
Тепер весь біль і жовч, всю гіркоту дум моїх
Поспішаю я вилити в мир із цієї скорботної чаші.
Слізьми батьківщини пускай уражає мій стих,
Нехай, роз’їдаючи, палить - не вас, але ланцюга ваші.
А якщо хто з гаснув відповість мені огудою,
Я лише одне скажу: так гавкає пес двірський
І рветься скусати, люблячи нашийник свій,
Ті руки, що ярмо зірвати з його готові.

Страшні вірші; і яке Пушкіну - нервовому, ранимому, геніально сприйнятливому? Як бачимо, перед “другим Болдіном” він одержує “картель”, виклик: читає рядка, з якими ніколи нс погодиться - не зможе промовчати.
1 жовтня 1833 року Пушкін прибуває в Болдіно, і хоча з перших днів займається Пугачовим, але одночасно починає відповідати Міцкевичеві, спершу не поемою, а спеціальним віршем.
Придивимося ж до аркуша, де виникають перші рядки “Він між нами жив…”:

Він отруює чистий огнь небес
(Міняючи як торгаш) і пісні ліри
(У собачий гавкіт безумно) обертаючи.
Сумно чуємо видали його
І молимо: бога, так проллє він лагідність
В……….озлоблену душу.

Однак початий вірш “Він між нами жив…” у жовтні 1833-го не було продовжено

Почата робота над роботою «Мідний вершник» Поема рухається вперед - пряма ж “одповідь” Міцкевичеві начебто відкладена, завмирає, так само як у початому, але залишеному вірші “Він між нами жив…”. Зате раптом з’являються примітки .
Закінчуючи в жовтневому Болдіні 1833 року головну поему, “Мідного вершника”, Пушкін уводить дві примітки про польського поета - і яких!
Слова “Міцкевич прекрасними віршами описав день, що передує петербурзькій повені”, ставляться адже до “Олешкевичу”, головна ідея якого (ще раз нагадаємо!), що повінь це помста долі, помста історії за всі “петербурзькі жахи”.
Виходить, Пушкін хвалить, “рекламує” те, із чим не може погодитися, проти чого пише!
Мало того, пізніше, в 1836 році, переробляючи поему в надії все-таки пробитися крізь цензуру, Пушкіна додає до цієї примітки слова, який спочатку не був: “Міцкевич… в одному із кращих своїх віршів Олешкевич”.
Російський поет явно бажає звернути увагу співвітчизників на ці практично недоступні, невідомі їм вірші. Він як би призиває - добути, прочитати… Ледве далі:

Про потужний владар долі!
Чи не так ти над самою безоднею,
На висоті, вуздою залізної
Росію підняв дибки?

Особистому безладдю, посиланню, царській догані ми постійно надаємо незмірно більше значення, чим, наприклад, такій величезній внутрішній перемозі, як доброзичливі слова в примітках до “Мідного вершника”, слова, що з’явилися після того, як прочитаний і переписаний страшний “Уривок”! У тодішньому історичному, політичному, національному контексті обвинувачення Міцкевича справедливі, переконливі. У них немає ненависті до Росії - згадаємо саму назву послання “Російським друзям”…
Польський дослідник В. Ледницкий більше напівстоліття назад точно й шляхетно описав ситуацію.

“Пушкін дав одповідь прекрасного, глибокого, позбавленого всякого гніву, гіркоти й досади, вона не носила особистого характеру, не була безпосередньо спрямована проти Міцкевича, але Пушкін знав, принаймні допускав, що польський поет усе, що потрібно було йому в ній зрозуміти, зрозуміє. Поема виконана щирої чистої поезії, автор уник у ній усякої актуальної полеміки, дав тільки митецьке виправдання своєї ідеології й не побоявся, збуджений Міцкевичем, торкнутися самого хворого місця в трагічній сутності російської історії. В “Мідному вершнику” Пушкін не торкнувся російсько-польських відносин і тим самим залишив інвективи Міцкевича без відповіді”.

Найбільша перемога Пушкіна над собою, перемога “правдою й миром” досягнута - і поемою, і примітками, нарешті, ще й перекладами…
Тієї ж болдинской восени, з того ж IV паризького тому Міцкевича Пушкін перекладає дві балади - - “Три Будриса” (у Пушкіна - “Будрис”) і “Дозор” (у Пушкіна - “Воєвода”). Знак інтересу, доброзичливості, прагнення знайти загальну мову. Але історія ще не кінчена.
Примирення було настільки ж нелегким, як ворожнеча. Пушкіна знає ціну Міцкевичеві; у своєму житті він рідко зустрічав людей, рівних або близьких по даруванню. Скромної, поблажливої, далекий усякої зарозумілості, готовий (як його Моцарт) назвати генієм ( “як ти так я” ) будь-якого Сальери, Пушкін при цьому відмінно знає ціну й собі; Карамзин, Грибоєдов, Гоголь, Міцкевич - от деякі, з якими, напевно, відчувалася рівність геніїв.

Один із загальних друзів пригадає, як
“під час однієї з імпровізацій Міцкевича в Москві Пушкін, на честь якого був даний цей вечір, раптом підхопився з місця й, куйовдячи волосся, майже бігаючи по залі. викликував: “Який геній! який священний вогонь! що я поруч із ним?” - і, кинувшись Адамові на шию, обійняв його й став цілувати як брата…”.
Бесіди з такою людиною для Пушкіна незмірно важливіше повсякденних пояснень, у них, може бути, головна мудрість епохи.
“Мідним вершником” Пушкін розмовляє з побратимом, як вершина - з вершиною…
Фактично “Мідний вершник” був заборонений, і це було одним з найдужчих прикростей, справжньою трагедією, що осягла Пушкіна.
Заборона “Мідного вершника” залишало адже “Уривок” Міцкевича без пушкінської відповіді! Доводилося шукати інші способи - поговорити, посперечатися . Весь 1834 рік, взагалі дуже важкий для Пушкіна, можна сказати, проходить під тінню “Вершника”.
Робота ж над віршами “Він між нами жив…” увесь час ішла убік зм’якшення прямої полеміки: ніякої “лайки”, більше спокою, об’єктивності… Так само, як кілька місяців назад - при створенні “Мідного вершника”.

Pages: 1 2 3