Трансформації ісламу

Переживши епоху зовнішніх вторгнень – тюрків, монголів, воїнів Тимура, – мир ісламу на рубежі XV-XVI вв. далеко відійшов від первісної політичної єдності часів Халіфату. В XVI в. більша частина його території виявилася під владою Османської імперії. Самостійною сильною державою став сефевидский Іран, центр шиитского ісламу. Третьою великою ісламською імперією була Індія Великих Моголів. У кожній із цих імперій іслам існувала як самостійна політична сила, що пристосовується до обставин. В Індії це був пошук співіснування з індуїзмом, в Ірані – процес подальшого становлення шиїзму як опозиційного напрямку в ісламі. В імперії Османів, що включила в себе майже всі арабські землі й народи, традиції Халіфату були найбільш міцні – тільки функції халіфа перейшли до турецького султана, що стали володарем правовірних

Не дивно, що наступна трансформація ісламу в кожному зі згаданих регіонів (в XVII-XIX вв. до них додався ще один – Голландська Індія, Індонезія) ішла своїм шляхом. Крім того, важливо врахувати, що після епохи Великих географічних відкриттів, Ренесансу й початку буржуазного розвитку й колоніальної експансії європейських держав загальна ситуація у світі різко змінилася. Під натиском Европи, що піднімалася, з її капіталістичними потенціями традиційний Схід почав піддаватися глибокій, корінній ламанню, що торкнулося також і його релігії. І хоча религий це ламання торкнулося в найменшому ступені, цього було цілком достатньо для того, що “би вже в XIX в. увесь світ ісламу, в особі, насамперед його духовних вождів, культурних лідерів, гостро відчув, що необхідно зміни – у противному випадку релігії й всієї пов’язано з нею культурної традиції загрожує катастрофа

Почалася епоха реформ і трансформації ісламу, складна й суперечлива, з різними поступальними й реверсивними рухами, під знаком яких іслам живе й у наші дні. Першим серйозним реформаційним рухом в ісламі був ваххабизм, що направив свій основний удар на рубежі XVIII-XIX вв. проти відхилень від чистоти первісного ісламу. Пуритани ваххабизма зуміли удержати свої позиції, хоча й не без втрат, лише в тім невеликому й відсталому районі ісламського миру, де цей рух з’явився. Однак те, що виявилося можливим для населеної бедуїнами відсталої периферії арабського миру, не годилося для інших, більше розвинених районів. Тут потрібні були більше радикальні перетворення, які могли б пристосувати традиційний іслам до нових запитів, до нових рівню й ритму життя. Початок рухам у цьому напрямку було покладено в шиитском Ірані

Мова йде про рух послідовників Баба, про бабизме й бехаизме. В 1844 р., рівно через тисячу років після зникнення легендарного дванадцятого імама, засновник цього руху оголосив, що він – Бабів, тобто врата, що відкривають шлях для істини, для Махди. Число шанувальників цього Баба й прихильників очікуваного Махди стало швидко рости, а проповіді самого Баба, що перемежовувалися закликами до волі, рівності, рівноправності жінок і т.п. „пользовались величезним успіхом. Незабаром Бабів на настійну вимогу ревнителів ісламу був арештований і в 1850 р. убитий. Жорстокі гоніння обрушилися й на всіх його послідовників, частина яких бігла в Ірак під захист турецького султана. Одним з них був Бехаулла. Прихильники Бехаулли, бехаисти, сприйняли багато чого із західних ідей, виступали проти воєн, за всесвітню спільність людей, за терпимість, любов, рівноправність і навіть за переділ имуществ. Хоча бехаизм у цілому не досяг більших успіхів і не одержав широкої підтримки, його вплив у колах інтелігенції дало результати. Можна сказати, що ідеї бабизма й бехаизма створили в ісламському суспільстві те середовище, що надалі породила багато нових рухів, спрямовані на реформацію й модернізацію ісламу

Іноді при цьому використовувалася та ж, що й у бабизме й бехаизме, ідея мессии-махди. Під знаком цієї ідеї серед мусульман Східного Судану в Африці наприкінці XIX в. прокотився потужний рух махдизма, спрямоване своїм вістрям проти європейських колоніальних захоплень, у захист місцевих інтересів і звичних ісламських традицій

Приблизно в той же час, на рубежі Х1 Х-ХХ вв., аналогічний рух з’явився в ісламських колах Індії. Глава однієї із сект, Ахмад, що випробував вплив ряду релігійних плинів, оголосив своїм прихильникам, що Ісус, воскресши, відправився проповідувати слово божие в Індію й що християнський месія й очікуваний мусульманами Махди – це одна й та сама особа, а втіленням цієї особи в його черговому переродженні є саме він, Ахмад. Рух ахмадийцев (ахмади, ахмадие, ахмадия) незабаром придбало чималий вплив серед мусульман Індії, причому цей свій вплив секта зберігає в Пакистані й у наші дні. Початі під прапором махдизма руху за реформи стали усе помітніше здобувати нове фарбування в другій половині XIX в. Верхи утворених мусульман у порівняно розвинених ісламських країнах поступово переймали, що поширилися до того часу в Європі різного роду ідеї, теорії, концепції – від помірковано ліберальних до революційних, включаючи соціалізм різної користі. Не відразу й не скрізь ці ідеї одержували поширення, але їхній вплив у цілому ставало усе більше відчутним; вони явно підстьобували процес реформації ісламу, що давно вже був викликаний до життя потребами епохи

Серед рухів за реформу видне місце зайняв у цей час панісламізм, у джерел якого стояв знаменитий мислитель і реформатор Джемаль-Пекло-Дин аль-афгані (1838-1897) . Уродженець Афганістану, він у тридцятирічному віці покинув батьківщину, жив у Каїрі й Стамбулі, потім в Індії, написав ряд добутків як загальфілософського, так і політичного характеру. Виступаючи з ідеями модернізації ісламу, Джемаль аль-афгані розробив і висунув концепцію панісламізму, суть якої полягало в тому, що всі сини ісламу повинні об’єднатися в боротьбі проти іновірців-колонізаторів, за відновлення первісної чистоти ісламу. Ідеї Джемаля підтримали деякі інші впливові діячі й реформатори, у їхньому числі – муфтій Єгипту й професор мусульманського університету аль-азхар у Каїрі Мухаммед Абдо ( 1849-1905) . Висланий з Єгипту Англійцями за участь у національно-визвольному рухів, Абдо на початку 80-х років жив в еміграції в Парижу, де в той час перебував і аль-афгани. Обоє реформатора почали видавати першу в історії ісламських народів газету, у якій пропагували свої погляди, розвивали демократичні й визвольні ідеї, кликали до реформ. Важливе місце в ідеях панисламистов займали заклики до об’єднання мусульман поза залежністю від політичних рамок ісламських держав, до очищення й модернізації ісламу

Ища реальну силу для здійснення поставленої мети, ідеологи панісламізму змушені були апелювати те до турецького султана, то до іранського шаха, одержуючи підтримку з їх боку. Але це вело до того, що демократичні й визвольні елементи буржуазного розвитку поступово зникли з гасел панисламистов, так що вже в перші десятиліття XX в. їхній рух перетворився в досить консервативну силу. Гасла панісламізму були охоче взяті на озброєння крайньою реакцією, що під їхнім прикриттям нерідко тримала курс на політичну експансію (особливо це ставиться до останнього турецького султана Абдул-Хамиду II) . В Індії ідеї панісламізму знайшли своє вираження у формі руху прихильників відновлення Халіфату (халифатистов) . Але з 20-х років XX в. позиції панисламистов були сильно ослаблені. Їхня спроба відновити Халіфат і обрати халіфа після ліквідації султанату в Туреччині в 1924 р. успіху не мала. І хоча панісламізм як плин продовжував існувати, вплив його ішло на спад. На зміну йому в різних країнах ісламу приходили нові модернизаторско-реформаторські концепції, головним чином націоналістичної користі, що ставили своєю метою реформи соціально-політичного й релігійно-культурного життя у своїй країні

На відміну від панісламізму з його ставкою на чистоту ісламу ісламський націоналізм, хоча й пов’язаний з панісламізмом, а часом виростав на його ґрунті, із самого початку висловлювався за послідовної й всебічної модернізації. Опираючись часом на двозначний текст Корана, апостоли націоналістичного модернізму звичайно саме в ньому знаходили точку опори для примирення ісламу із сучасністю, з наукою. Початок такій практиці поклав ще панисламист Мухаммед Абдо. У цьому ж напрямку діяли й інші авторитети Ісламу, наприклад професор-богослов Ахмад-хан Бахадур в Індії, що наприкінці XIX в. дав свій переклад Корана, зроблений з неомутазилистских позицій, тобто з підкресленням вільної волі й інших раціоналістичних акцентів. Коран і тлумачення ісламу з позицій Бахадура і його послідовників покликані були в першу чергу примирити іслам з вимогами сучасності, з досягненнями науки Х1 Х-ХХ вв.

Pages: 1 2 3

Збережи - » Трансформації ісламу . З'явився готовий твір.

Трансформації ісламу





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.