«Древляни повинні були очікувати помсти від рідних Ігоря від Русі з Києва, Ігор залишив сина-дитини, Святослава, так дружину Ольгу; вихователем (годувальником) Святослава був Асмуд, воеводою - знаменитий Свенельд. Ольга не чекала повноліття сина й помстилася сама древлянам, як вимагав закон. Народний переказ, занесений у літопис, так говорить про помсту Ольгиной. Убивши Ігоря, древляни стали думати: "Бот ми вбили російського князя, візьмемо тепер дружину його Ольгу за нашого князя Мала, а із сином його, Святославом, зробимо, що хочемо". Вирішивши таким чином, древляни послали двадцять кращих чоловіків своїх до Ольги в лодье. Довідавшись, що прийшли древляни, Ольга покликала їх до себе й запитала, навіщо вони прийшли? Посли відповідали: "Послала нас Древлянская земля сказати тобі: чоловіка твого ми вбили, тому що він грабував нас, як вовк, а наші князі добрі, распасли Древлянскую землю, щоб тобі піти заміж за нашого князя Мала?" Ольга сказала їм на це: "Люба мені ваша мова; адже, справді, мені чоловіка свого не воскресити! Але мені хочеться ушанувати вас завтра перед своїми людьми; тепер ви ступайте назад у свою лодью й разлягтесь там з важностию; а як завтра ранком я надішлю за вами, то ви скажете посланим: не їдемо на конях, нейдем пішки, а несіть нас у лодье! Вони вас і понесуть". Коли древляни пішли назад у свій човен, те Ольга веліла на заміському теремном дворі викопати більшу, глибоку яму й на інший ранок послала за гістьми, велівши сказати їм: "Ольга кличе вас на велику честь". Древляни відповідали: "Не їдемо ні на конях, ні на возах і пішки нейдем, несіть нас у лодье!". Кияни сказали на це: "Ми люди мимовільні; князь наш убитий, а княгиня наша хоче заміж за вашого князя", - і понесли їх у лодье, а древляни сидячи величалися. Коли принесли їх на теремный двір, то кинули в яму як є в лодье. Ольга нагнулася до них і запитала: " чиЗадоволена ви честю?". Древляни відповідали: "Ох, гірше нам Игоревой смерті!". Княгиня веліла засипати їх живих і засипали. Після цього Ольга послала сказати древлянам: "Якщо ви справді мене просите до себе, то надішліть чоловіків навмисних, щоб мені прийти до вас із великою честю, а те, мабуть, кияни мене й не пустять". Древляни вибрали кращих чоловіків, що тримали їхню Землю, і послали в Київ. По приїзду нових послів Ольга веліла витопити лазню, і коли древляни ввійшли туди й почали митися, то двері за ними замкнули й запалили хату: посли згоріли. Тоді Ольга послала сказати древлянам: "Я вже на дорозі до вас, наварите побільше медов у місті, де вбили чоловіка мого, я поплачу над його могилою й відсвяткую тризну". Древляни послухалися, звезли багато меду й заварили. Ольга з небольшою дружиною, налегке, прийшла до Игоревой могили, поплакала над нею й веліла своїм людям насипати високий курган, а коли насипали, то веліла святкувати тризну. Древляни сіли пити, а Ольга веліла отрокам своїм служити їм; коли древляни запитали Ольгу: "А де ж наша дружина, що посилали за тобою?", те вона відповідала: "Ідуть за мною разом із дружиною чоловіка мого". Коли древляни сп’яніли, то Ольга веліла отрокам своїм пити за їхнє здоров’я, а сама відійшла ладь і наказала дружині сікти древлян. Перебили їх 5000; Ольга вернулася в Київ і початку пристроивать військо на інших древлян.

На наступний рік Ольга зібрала велике й хоробре військо, взяла із собою сина Святослава й пішла на Древлянскую землю. Древляни вийшли назустріч; коли обоє війська зійшлися, то Святослав сунув списом у древлян, спис пролетіло між вух коня й ударило йому в ноги, тому що князь була ще дитина. Свенельд і Асмуд сказали тоді: "Князь уже почав; потягнемо, дружина, за князем!" Древляни були переможені, побігли й зачинилися по містах. Ольга із сином пішла на місто Искоростень, тому що тут убили чоловіка її й обступила місто. Коростенцы билися міцно, знаючи, що вони вбили князя й тому не буде їм милості, коли здадуться. Ціле літо простояла Ольга під містом і не могла взяти його, тоді вона придумала от що зробити: послала сказати в Коростень: "Із чого ви сидите? Всі ваші міста здалися мені, узялися платити данина й спокійно тепер обробляють свої поля, а ви одні хочете краще померти голодом, чим погодитися на данину". Древляни відповідали: "Ми раді були б платити данина, але адже ти хочеш мстити за чоловіка?". Ольга веліла їм сказати на це: "Я вже помстилася за чоловіка не раз: у Києві й тут, на тризні, а тепер уже не хочу більше мстити, а хочу данину брати потроху й, помирившись із вами, піду ладь". Древляни запитали: "Чого ж ти хочеш із нас? Заради давати медом і хутрами". Ольга відповідала: "Тепер у вас немає ні меду, ні хутр і тому жадаю від вас небагато: дайте мені від двору по трьох голуба, так по трьох горобця; я не хочу накладати на вас тяжкої данини, як робив мій чоловік, а прошу з вас мало, тому що ви знемогли в облозі". Древляни зраділи, зібрали від двору по трьох голуба й по трьох горобця й послали їх до Ольги з уклоном. Ольга веліла їм сказати: "Ви вже скорилися мені й моєму дитяті, так ступайте у своє місто, а я завтра відступлю від нього й піду назад до себе додому". Древляни охоче пішли в місто, і всі жителі його дуже зраділи, коли довідалися Ольгино намір. Тим часом Ольга роздала кожному зі своїх ратних людей по голубі, іншим - по горобці й веліла, загорнувши в маленькі ганчірочки сірку з вогнем, прив’язати до кожного птаха й, як посутеніє, пустити їх на волю. Птаха, одержавши волю, полетіли у свої гнізда, голуби по голубниках, горобці під стрехи, і раптом зайнялися де голубники, де кліті, де вежі, де одрины, і не було ні одного двору, де б не горіло, а гасити було не можна, тому що всі двори зайнялися раптом. Жителі, перелякані пожежею, побігли з міста й були похапані воїнами Ольги. У такий спосіб місто було взято й випалене; старійшин міських Ольга взяла собі; з інших деяких віддала в раби дружині, інших залишила на місці платити данина. Данина накладена була тяжка: дві частини її йшли в Київ, а третя - у Вишгород до Ольги, тому що Вишгород належав їй.

Pages: 1 2