«Щоденник» - символ нескореного духу. Ці окремо зроблені записи вміщають роздуму більше чим за десятиліття й розташовані автором у хронологічному порядку. Але прочитані разом, є різновидом мемуарної літератури з одного боку, з іншого боку - самостійним літературним твором. Всі думки й помисли А. Довженко, висловлені в «Щоденнику», глибокі й сповнені філософського осмислення сучасного й майбутнього Україні, співчуттям до народу у важкі для нього року

Автор гнівно і саркастично засуджує тоталітарну систему, що породжувала кар’єристів і підлабузників, людей підозріл і недовірливих, жити в такій атмосфері творчій, мислячій людині важко, а те й нестерпно. Ще в перші роки війни письменника турбувало, про що стане писати наша література про цей період, тому що «…Народ треба возвеличити, і заспокоїти, і виховувати в добрі, тому що зла випало на його долю стільки, …що вистачило б на десять колін…» Художник з болем згадує про занедбані пам’ятники старовини, розбазарювання Києво-Печерської лаври, занепад музеїв, знищення всього українського: «Країна виховання безотцовщин! Безотцовщин без роду, без племені. Де ж і ростити дезертирів, як не в нас?» Але письменник вірить у свій народ. Його героїзм і безсмертя - ще одна наскрізна тема «Щоденника». О. Довженко згадує про героїчні, переможні вчинках всіх віків - від дітей до старих дідів. Схвильований письменник і долею народного вчителя, що залежить від волі влади. Тому й не може вона забезпечити державі гарну молодь. Щось у країні не так, якщо немає вчителів, тому що «…прокурорів у нас вистачить на всі, - не вистачить учителів, тому що загинуть в армії».

Автор невіддільний від народу. Він страждає разом з ним. Тому дуже мало знаходимо рядків у його «Щоденнику» про особистий, навіть інтимному. Лише кілька рядків про дружину й вірного друга - Юліи Солнцевой, про свою хворобу й матеріальні потреби. Перед нами людина з державним мисленням, теперішній філософ. О. Довженко постійно змушений жити в Москві, хоча страшно нудьгує за Києвом, рідною землею. О. Довженко з болем затверджує: «Немає добра на Україні». Вони містять у собі всі ознаки цього різновиду мемуарної літератури. Це фрагментарність, повтори, звертання, емоційні вираження. Стиль добутку реалістичні-реалістичну-реалістичне-реалістична-сурово^-реалістичАИй, часом романтичний або саркастичний^-саркастичний-іронічно-саркастичний. Щоб зрозуміти А. Довженко, можна не читати його біографію, - варто прочитати «Щоденник».