ПОЕЗІЯ ПІДНЕСЕНОГО Й ГЕРОЇЧНОГО. Костянтин Батюшков прожив по мірках століття збігле життя довгу, але мав нещасливу й драматичну долю. Тридцяти трьох років від роду хвороба його душі прийняла необоротний характер, і, невигойно хворий, він провів другу половину свого життя, відгородившись від миру чорною завісою божевілля. В 1830 році його відвідає молодший його товариш Олександр Пушкін. Батюшков його не довідається

У тому ж році Пушкін напише: “Не дай мені Бог збожеволіти…” Часто у своїх віршах Батюшков кличе себе “співаком любові”. Це обман, а скоріше, омана щодо самого себе. Муза поета зображує нам усе, що завгодно: тіні друзів, долі миру, извле-кает з античної міфології образи богів і героїв, мислить про судь-бе, волі, силі, малює величні пейзажі, але інтимні переживання, почуття, що супроводжують їм, рідкі гості на стра-ницах його книг

А якщо й з’являються, то Батюшков так мистецьки драпірує їх у міфологічні одяги, так вишукано й мрячно передає їх, що важко розглянути щирі переживання його чи-рического героя. А чого ж ще чекати від цієї дивної людини, героя Вітчизняної війни, що пережили розпач у спаленій Москві й тріумф перемоги в Парижу. Він і Пушкіну, тоді чи ще-цеисту, радив не захоплюватися “дрібничками”, а витрачати час на теми важливі, героїчні

Отже, Костянтин Батюшков, людина зовнішності зовсім не геройської, а скоріше пересічної, але внутрішньо доконаний герой, у своїй поезії намагається мислити категоріями возвышенно-го, що дозволяє, по думці поета, найбільше адекватно зобразити порядок речей і подій у світі. От, наприклад, уривок зі стихо-утвору “Спогад”: И в дзеркальних водах виявляв весь стан і гаї, Тільки-но димівся огнь у годинники мрячної нощи Біля кущі ратника, що сном почив. ПРО, Гейльсбергские поля!

Об пагорби піднесені! Де стільки разів у ночі, луною освітлений, Я, у думу занурений, про батьківщину мріяв. У наведеному уривку є все, що необхідно для такого роду добутків: і пихаті переноси наголосів, перетворюю-щие строфи в подоби ребусів, і перекручування слів, і державинская мідь закінчень і рим, і невиправдано довгі мовні перио-ды словом, все те, що відповідало естетиці жанру

И разом з тим внутрішня музика віршів, їхній неповторний звук, якась незем-ная, католицька врочиста їхня хода не залишають можливості засумніватися в тім, що Батюшков поет щирий і высо-кий. І звичайно, йому дане знання своєї долі. Ще у двадцатилет-ньому віці він напише: Як конвалія під серпом убивчим женця Змінює голову й в’яне, Так я у хворобі чекав передчасно кінця И думав: Парки година настане. Піднесене й героїчне в їхньому повсякденному розумінні перед-ставляют собою особиста мужність поета, що усвідомив трагичес-який зміст життя. Свої почуття й переживання він виражав у доступному йому мові й образах

Його геній не розвився до пушкин-ского. Не винаходячи в поезії нічого нового, користуючись виключи-тельно підручними засобами, з того матеріалу, що позво-лял складати лише балади й оди, він вишиковує витончені й пси-хологически тонкі сюжети, які й зараз мають якимось дуже актуальний, сучасний звук. Я почуваю: мій дарунок у поезії згас, И Муза пламенник небесний згасила; Сумна досвідченість відкрила Пустелю нову для очей, Туди мене твір з аллсоч. ру © 2005 тягне посиротілий Геній, У поля марні, у непрохідні сіни, Де щастя немає слідів, Ні таємних радостей нез’ясованих снів. Подібне почуття звуку в наш час мав, мабуть, тільки Бродський, і тому іноді здається, над плечем його ширяє тінь Батюшкова.

Багато чого з’єдналося в його долі: і особиста драма, і особиста не-улаштованість людини незабезпеченого, для служби не створеного, неспокійного. Місія поета ні слави, ні грошей не обіцяла. І тоді щирий героїчний зміст життя став єдиним її з-триманням. Батюшков не сфальшував у жодному вірші. Піднесена його Муза лежить на терниях реальності

Якими би літературними штампами й прийомами не маскував її поет гострі шипи випирають і терзають його душу. …Виконаний завжди єдино тобою, З какою радістю ступив на брег вітчизни! “Тут буде, я сказав, душі моєї спокій, Кінець працям, кінець і мандрівничого життя”.

Усе збулося. …Малюнок середини минулого століття: спиною до глядача в откры-того вікна невисокий, коротко обстрижений людина в довгополому сюртуку і ярмулці все неподвижно й скованно, начебто час зупинився. Це Костянтин Батюшков.