Коли я пишу історичне, я люб-лю бути до найменших подробиць веряным дійсності. Л. Н.Толстой Що ж таке простота, щоправда, доброта? Чи всесильна людина, що володіє всіма цими властивостями харак-тера? Ці питання часто задаються людьми, по відповісти на них дуже не просто. Звернемося до класики. Нехай вона допоможе в цьому розібратися

Ім’я Лева Николаеви-Ча Товстого знайомо нам з раннього дитинства. Але от прочитаний роман «Війна й мир». Цей великий добуток змушує по-іншому дивитися на поставлені вопро-сы. Як часто дорікали Толстого в тім, що він спотворив історію тисяча вісімсот дванадцятого року, що він спотворив діючих осіб Вітчизняної війни. По думці великого письменника, історія-наука й история-ис-кусство мають розходження. Мистецтво може проникати в самі віддалені епохи й передавати сутність прошед-ших подій і внутрішній мир людей, у них участво-вавших. Дійсно, історія-наука наголошує на частковостях і подробицях подій, обмежуючись лише їхнім зовнішнім описом, а історія-мистецтво ох-ватывает і передає загальний хід подій, у той же час проникаючи в них глибину

Це треба мати на увазі, оцінюючи історичні події в романі «Війна й мир». Відкриємо сторінки цього добутку. Салон Ганни Павлівни Шерер. Тут уперше виникає гостра суперечка про Наполеона. Його починають гості салону знатної дами

Закінчиться ця суперечка лише в епілозі роману. Для автора не тільки не було нічого привлекатель-ного в Наполеоні, але, навпроти, Толстой завжди вважав його людиною, у якого були «потьмарені розум і з-звістку», і тому всі його вчинки «були занадто про-тивоположны правді й добру…». Не державний діяч, що вміє читати в розумах і душах людей, а хата-лованный, примхливий і самозакоханий позер - таким з’являється імператор Франції в багатьох сценах на. От, зустрівши російського посла, він «глянув в особу Балашева своїми більшими очами й негайно ж став дивитися повз нього». Небагато затримаємося на цій під-робности й зробимо висновок, що Наполеона не интере-сунула особистість Балашева.

Видно було, що тільки те, що відбувалося в його душі, мало інтерес для нього. Йому здавалося, що все у світі залежить тільки від його волі. Може бути, рано робити висновок з такої частки випадку, як неуважність Наполеона до російського посла?

Але цій зустрічі передували й інші епізоди, у до-торых також виявилася ця манера імператора «дивитися мимо» людей. Згадаємо той момент, коли польські улани, щоб догодити Бонапарт)7, кидаються в ріку Вілію. Вони тонули, а Наполеон спокійно сидів на колоді й займався іншими справами. Згадаємо сце-ну поїздки імператора по Аустерлицкому полю сраже-ния, де він виявив цілковиту байдужість до убитим, пораненим і вмираючим

Мнима велич Наполеона з особливою силою про-личается в сцені, що зображує його на Поклінній горі, звідки він любувався чудовою панорамою Москви. «От вона, ця столиця; вона лежить у моїх ніг, очікуючи судь-би своєї… Одне моє слово, один рух моєї руки, і загинула ця древня столиця…» Так думав Наполеон, що дарма очікував депутацію «бояр» із ключами від величного міста, що раскинулись перед його гла-зами.

Немає. Не пішла Москва до нього «з винної голо-виттю». А де ж є цю велич? Воно там, де добро й спра-ведливость, там, де дух народу. Згідно «думки народ-ний» і створив Толстою образ Кутузова. Із всіх истори-ческих осіб, зображених в «Війні й світі», одного його письменник називає істинно великою людиною. Источ-Никнув, що дав полководцеві надзвичайну силу прозріння змісту подій, що відбувалися, «лежав у цьому народ-ном почутті, що він носив у собі у всій чистоті й силі».

Сцена військового огляду. Кутузов пройшов по рядах, «зрідка зупиняючись і говорячи по нескольку ласко-вых слів офіцерам, яких він знав по турецької виття-не, а іноді й солдатам. Поглядаючи на взуття, воно не-скільки разів смутно погойдувало головою…» Фельдмаршал довідається й сердечно привітає своїх старих послуживши-цев. Він вступає в розмову з Тимохіним. Зустрічаючись із солдатами, російський полководець уміє знайти загальний з ними copyright